4 липня 1776 року була проголосована «Декларація незалежності» Сполучених Штатів, в якій говориться, що «Бог створив всіх людей рівними і наділив їх невід’ємними правами на життя, свободу і прагнення до щастя». Саме ці права мають забезпечувати уряди країн. Коли ж правителі нехтують своїми обов’язками, народ має право скинути їх і встановити ту владу, яка сприятиме його процвітанню.
Відомо, що підготовку Декларації доручили Томасу Джефферсону, який працював над текстом 17 днів, не вдаючись до допомоги наукових трактатів, памфлетів або колег із комітету. Його проект, з незначними редакційними поправками Джона Адамса та Бенджаміна Франкліна, був поданий на обговорення конгресу і після деяких змін затверджений. А ввечері 4 липня Декларація була одноголосно схвалена і засвідчена необхідними підписами. Це був перший в історії документ, що проголосив принцип суверенітету як основу державного пристрою. У Декларації за народом затверджувалося право на повстання і повалення деспотичного уряду, проголошувалися основні ідеї демократії і рівність людей, їх невід’ємні права, серед яких згадувалися «право на життя, свободу і на прагнення до щастя». Імена всіх 56 громадян, що підписали Декларацію, ввійшли в історію США, ним присвячено великий літературний доробок і меморіал у Вашингтоні. Цікаво, що на картині Дж. Трамбла «Підписання Декларації незалежності», що стала культовою, портрети більшості політиків написані за їх життя. Білль про права у вигляді 10 поправок був включений до Декларації 1789 року й, після прийняття двома третинами законодавчих зборів штатів, затверджений Континентальним Конгресом США 1791 року.
Боротьба Штатів за незалежність тривала до 1783 року — до підписання Версальського мирного договору і визнання Великою Британією нової держави.
Події, що розгортались у далекій британській колонії, прагнення її громадян до незалежності, вивели на історичну арену плеяду неабияких європейців, які так чи інакше — шпагою чи гусячим пером — намагалися допомогти інсургентам. Йдеться про філософів, письменників, військових, авантюристів. Особливо зазначимо, що в боротьбі і перемозі Штатів помітну, вагому роль зіграла також європейська і — особливо — північноамериканська преса. Це трапилось уперше в історії. (І було лише початком!).
Одним із найбільш енергійних, переконаних і безстрашних захисників правої справи американців був англієць (помітимо, що тоді більшість американців мала британське коріння), який став американським публіцистом — Томас Пейн (1737—1809). Ще до початку воєнних подій на далекому американському континенті, він познайомився з Бенджаміном Франкліном (що перебував тоді у Франції), який справив на Пейна глибоке враження.
За порадою і за підтримки Франкліна, Пейн поїхав до Америки, де організував видання «Пенсільванія джорнал», який отримав незабаром широку популярність і помітно сприяв формуванню радикальних поглядів у передвоєнному американському суспільстві. Журнал Пейна істотно вплинув на атмосферу нерішучості, характерну для того часу, висунувши переконливі аргументи, як на користь американської незалежності, так і щодо її досяжності.
На думку Пейна, дії американців мали не тільки сприяти встановленню свободи на своєму континенті, але й розповсюдитися на інші країни. Він писав: «Кожен клаптик Старого світу пригнічений сьогодні гнобленням. Свободу труять по всьому світу. Азія та Африка давно втратили її. Європа вважає її чужоземкою, Англія ж зажадала її вигнання. О, прийміть утікачку і загодя готуйте притулок для всього людства... Для нас (колоністів) відкриються всі можливості створити найблагороднішу, найчистішу Конституцію на землі. У нашій владі почати будувати світ наново. Від Ноєвих часів до цього часу не було становища, подібного існуючому. Народження нового світу не за горами, і плем’я, може таке ж чисельне, як населення всієї Європи, отримає свою частку свободи завдяки подіям кількох місяців...»
Талант Томаса Пейна як публіциста особливо виявився в його широко відомому «Здоровому глузді», опублікованому в січні 1776 року загальним накладом 120 тис. примірників. «Здоровий глузд» був розкуплений за три місяці — безпрецедентний на ті часи випадок — і розійшовся в 19 країнах, в тому числі в Америці й Англії. У «Здоровому глузді» висувається ідея безкомпромісного відокремлення від Англії і повної свободи американських колоній. Читаючи книгу «Здоровий глузд», британські колоністи Америки відчували себе не підданими Британської корони, а незалежними від неї американцями, жителями і господарями величезного континенту. Народжувалася національна самосвідомість, що об’єднала населення всіх тринадцяти американських колоній у боротьбі за спільні інтереси.
Після початку війни Головнокомандуючий армією колоністів Джордж Вашингтон вважав, що ця брошура «зробила переворот в умах американців» і наказував солдатам читати «Здоровий глузд» перед боєм — за для підтримки духу. А всім неписьменним — обов’язково слухати. Та ж мета переслідувалася серією видань «Американська криза» Пейна.
Під час військових дій Томас Пейн пересувався разом з революційною армією, відчуваючи всі знегоди війни і відповідаючи на вимоги моменту. Так, у рішучий день атаки Трентена він написав свою «Відозву» — пристрасний заклик до свободи і незалежності. Розширенню впливу Пейна сприяли американські політики-ліберали, які використали його видання як підручники в програмах освіти для дорослих американців.
Однак, Пейн писав і воював не тільки за незалежність Америки, але й — головне — за її свободу. Пізніше, в зверненні «До громадян Сполучених Штатів» (1805 р.) Пейн писав: «Незалежність Америки додала б їй лише малу частку щастя і не стала б благом для людства у випадку, якби управління Америки було влаштоване відповідно до державних устроїв Старого світу (імперії, царства, князівства тощо). Тільки висунення нової системи правління, за якої права всіх людей повинні бути гарантовані, визначило зміст і значення незалежності... Саму лише незалежність, без нових принципів управління, колись у майбутньому можна було б затвердити просто за допомогою зброї. Але справедливу систему управління без цих принципів створити неможливо».
І не дивно, що на думку Пейна, мислителі просвіченого ХVIII століття зовсім не завжди заперечували монархію як таку — як належало б послідовним республіканцям. Зокрема, вони вірили в можливість так званого «просвіченого монарха», не піддаючи сумніву сам інститут монархії, як такої. Руссо, наприклад, писав: «Якби існував народ, що складається з богів, то він управлявся б демократично. Для людей, однак, такий довершений уряд не годиться». (У зв’язку з цим українці можуть пригадати хоча б політику «просвіченого монархізму» імператриці Катерини II, за якої переважну більшість її підданих було повністю закріпачено; яка вела незліченні завойовні імперські війни і при цьому була «другом» знаменитих французьких просвітників.)
Томас Пейн був дуже послідовним мислителем — він проголосив злом всяку монархію і розвінчав її як таку. Для доказу своїх тез Пейн використав, серед інших джерел, також біблійні тексти, тому що «воля Всемогутнього… явно не схвалює правління за допомогою царів … Бо одна чесна людина дорожча для суспільства і для Господа, ніж усі короновані негідники, що коли-небудь жили на землі». Тому Пейн віддавав перевагу республіці, керованій парламентом, члени якого обиралися б «найбільшим числом громадян», а в ідеалі — всіма громадянами країни. (Нажаль! Навіть Пейн не надав виборчі права жінкам).
Після закінчення війни за незалежність Пейн поїхав до Франції (у Великій Британії він був на той час звинувачений у зраді), де написав трактат «Права Людини». Там він вітав Французьку революцію і роз’яснював переваги республіки перед монархією. Англійця- американця обрали до Конвенту, однак незабаром він був ув’язнений — за те, що, хоч був щирим противником монархії, виступав проти страти короля Людовіка XVI (Замість страти Пейн запропонував відправити Людовіка XVI в Америку для перевиховання!). Лише чудо допомогло Томасу Пейну уникнути гільйотини.
Помер Пейн у Нью-Йорку 8 червня 1809 у бідності й самотності. Внаслідок «богоборчих» поглядів, виражених у його роботі «Вік розуму» — Пейна навіть заборонили ховати на церковному цвинтарі. На могильному пам’ятнику Томасу Пейну вибитий, за його заповітом, текст «Томас Пейн (1737— 1809), автор «Здорового глузду». Нижче наводиться декілька рядків з цієї улюбленої роботи Пейна — їх повинні добре збагнути українці:
«Я би попросив найпалкішого прихильника примирення з Англією вказати мені хоча б одну перевагу, яку могла б отримати Америка від продовження свого зв’язку з Англією. Повторюю свій виклик і сміливо стверджую, що таких переваг бути не може! Хліб наш буде знаходити вірний збут на ринках Європи, а за товари, що ми ввозимо, нам доведеться платити, де б ми їх ні брали.
Незручності ж усякого роду, що походять від нашого зв’язку з Англією, незліченні. Борг наш перед самими собою і перед людством взагалі спонукає нас розірвати цей зв’язок. Дійсно, внаслідок залежності від Англії або навіть внаслідок простого політичного зв’язку з нею, ми мимохіть уплутуємось у різні війни і розбрати, що відбуваються в Європі...
Одним словом, і міркування про наші права, і міркування про наші зручності мають спонукати нас до відділення від Англії. І голос правди, і крики вбитих волають до нас: «Час відділитися!». І нехай Англія надасть усім іншим людям ті ж права, яких домагається для себе, — ось моє вчення!».
Коли в другій половині ХVIII століття на далекому «напівдикому» Американському континенті з’явилася нова незалежна держава, жоден філософ, історик або провидець Заходу або Сходу не міг хоч би жартома передбачити, що йдеться не просто про малозначну країну на іншому кінці світу, а про зародження та перші кроки Супердержави, яка невдовзі і багато в чому — так чи інакше — змінить життя на всій планеті. Для чого цьому «зародку» було потрібно — за історичними мірками — зовсім небагато часу. Але цей час цокає дедалі швидше!
