Змикаючи ряди поміркованих арабських країн проти ХАМАСу, президент Єгипту Хосні Мубарак запросив ізраїльського, палестинського і йорданського лідерів на зустріч, що є найбільшою демонстрацією підтримки поміркованими арабськими державами палестинського президента Махмуда Аббаса, котрий нині все ще перебуває в політичній осаді. Історична зустріч між президентом Єгипту Хосні Мубараком, йорданським монархом королем Абдуллою II, палестинським президентом Махмудом Аббасом та прем’єр-міністром Ізраїлю Ехудом Ольмертом відбулася на єгипетському курорті Шарм аль-Шейху.
Слід зауважити, що єгипетській і йорданській владі дійсно є чого хвилюватися. Адже вперше у арабській країні, використовуючи демократичні інституції, до влади прийшли представники терористичної організації, котрі спромоглися вдало маніпулювати невдоволенням палестинського населення. Більше того, ХАМАСу вистачило всього двох днів, аби днями повністю оволоділи сектором Газа.
Проте палестинські протиріччя мають свою передісторію. Західний Берег (Іудея і Самарія) і Сектор Газа протягом багатьох років розвивалися по- різному й сьогодні представляють різні культурно-історичні регіони. Палестинці Іудеї та Самарії відчувають свою спорідненість з Йорданією куди більше, аніж з «братами у Секторі Газа. Газа з часом перетворилася на анклав, де домінують убогість, бандитизм, рекет і безробіття. На загал, Сектор Газа став своєрідним палестинським Гарлемом. І, як вважають деякі арабські експерти, Західний Берег і Сектор Газа ніякої держави спільно утворити не можуть, бо «гадючник Гази» не може бути частиною якої-небудь держави. Тому Газа — камінь на шиї для палестинської держави.
Можливо, що сьогодні єдиною можливістю створення Палестинської держави є її проголошення на Західному Березі. В такому разі Єгипет має провести операцію у дусі талібів — створити на своїй території нову палестинську армію і «запустити» її через кордон для боротьби з ХАМАСом. Допустимо, що Єгипет зважиться на таку операцію, за узгодженням з США, замість того, щоб пристосовуватися до влади ХАМАСу. Але і тоді ФАТХ — це гірший варіант для основи нової палестинської армії. ФАТХ завжди був слабкою організацією і тільки привласнював собі успіхи палестинських радикалів. Ясир Арафат зумів лише направляти на свою користь грошові потоки і ліквідовувати потенційних конкурентів.
Звісно, що Ізраїль, вторгаючись до Газа, цілком спроможний очистити плацдарм від ХАМАСу на користь ФАТХу, але це не може вирішити питання палестинського двовладдя. Оскільки можна припустити, що в такому разі Аббас залишиться господарем Західного Берега, а Ханія — Сектору Газа. Тоді слабкий Махмуд Аббас поступово опиниться під каблуком йорданського короля Абдулли.
У найкращому варіанті подібного розвитку подій буде створена федерація з Йорданією, де Аббас стане намісником Абдулли в Іудеї та Самарії. Газа ж залишиться базою тероризму — заповідником радикалізму для світових мас-медіа. Тоді Ізраїлю доведеться проводити очищення Газа від ХАМАСу, так само, як він регулярно «чистить» Іудею і Самарію від бійців ФАТХу. Ізраїлю абсолютно ні до чого підтримувати ФАТХ, за винятком ситуації, коли ФАТХ захоче створити федерацію з Йорданією. При утворенні такої федерації питання про палестинську державу взагалі поступово зійде з порядку денного світових ЗМІ і стане внутрішньою справою Йорданії. Оскільки тоді вже йтиметься не про палестинську державу, а про межі Йорданії.
У цій складній ситуації Ізраїль надав палестинцям значну допомогу. Він продовжує евакуйовувати тяжко поранених палестинців з Сектору Газа для лікування в Ізраїлі, поставляє молоко, їжу, медикаменти і пальне до Газа через перехід Карем Шалом, оскільки основний перехід Карні залишається закритим. Ізраїль заявляє, що палестинці не підготували перехід на їхнє прохання. Посадові особи з ХАМАСу заявляють, що вони готові це зробити, але Ізраїль не хоче з ними узгоджувати це питання.
Втім, навіть якщо після «зустрічі чотирьох» і допомоги у придушенні опору бойовиків ХАМАСу вдасться в якомусь форматі відновити мирні переговори між ізраїльтянами і палестинцями, то це зовсім не означає, що задавнені головні проблеми, які увесь цей час блокували можливість двостороннього урегулювання, так легко вдасться вирішити. А це проблеми територіального розмежування, майбутнього Єрусалиму і біженців. Ізраїльському прем’єру дуже непросто буде досягти укладення компромісу, оскільки на сьогодні його популярність у суспільстві досягла гранично низької межі. Крім того, щоб добитися істотного просування у цьому питанні Ольмерт має переконатися у тому, що Аббас контролює стабільний уряд і що всі досягнуті під час переговорів угоди будуть виконуватися.
Недавня сутичка у Секторі Газа показала, що нічого подібного Аббас гарантувати не може. Його сили безпеки, котрі переважали за своєю чисельністю бойовиків з ХАМАСу, виявилися небоєздатними і непідготовленими, що й дало змогу «хамасівцям» їх легко розсіяти. Ситуація видається порочним колом. Щоб виглядати сильним, він повинен показати своїм прихильникам, що здатен не лише домовлятися з ізраїльтянами, а й змусити їх піти на істотні поступки. Проте для того, щоб на рівних домовлятися з Ізраїлем, він повинен довести, що ситуація в Палестинській Автономії в нього під контролем і гарантувати, що всі досягнуті зобов’язання реалізовуватимуться у життя. Виглядає, що лідери чотирьох країн їдуть до Шарм аль-Шейху з суперечливими почуттями. Король Йорданії Абдулла II хоче, щоб ізраїльтяни і палестинці сіли за стіл переговорів, оскільки йорданці опасаються, що дестабілізація на Західному Березі може примусити його жителів тікати до Йорданії.
Захоплення ХАМАСом силою контролю над Сектором Газа наочно доводить, що підходи арабського світу до «палестинської справи» потребують значної корекції та змін. Певно, радикальні підходи терористичних ХАМАСу і «Хізбалли», а також широка поляризація в багатьох арабських країнах не можуть влаштовувати їхніх лідерів. Пошук реалістичних компромісів з Ізраїлем — це саме той шлях, котрий міг би привести до мирної перспективи у близькосхідному регіоні, оскільки стратегічна перспектива не має замикатися на бажаннях Дамаска чи Тегерана.
Можливо, єдиним позитивом того, що сталося в результаті недавньої трагедії у Газа, є те, що вона перекреслила міфи, котрі домінували у середовищі деяких представників арабського середнього класу чи принаймні в середовищі частини інтелектуальної еліти. Парадигмою пошуку сучасного вирішення багатодесятилітнього конфлікту з Ізраїлем, в першу чергу, має стати відмова від радикалізму і навернення до поміркованих методів намагання досягнення своїх цілей. Бо ситуація на Близькому Сході розвивається таким чином, що незабаром світ може стати свідком народження двох міні-держав не лише на палестинських теренах, а й і у Лівані. В цьому контексті цілком не виключено, що «державного клонування» не вдасться уникнути й Іраку.
Хочеться вірити, що «зустріч чотирьох» у Єгипті стане початком реального шляху до палестинської державності, оскільки ані араби, ані ізраїльтяни не зацікавлені у продовженні ще на довгі десятиліття перманентної конфронтації. Підтвердженням цьому стало те, що прем’єр-міністр Ізраїлю Эхуд Ольмерт заявив, що його уряд звільнить iз в’язниць 250 палестинців, що належать до ФАТХу — організації, очолюваної Махмудом Аббасом. Ольмерт також пообіцяв зняти блокпости і дорожні загороди на Західному Березі Йордану, щоб полегшити пересування палестинців. На саміті у Шарм аль-Шейху лідери Єгипту і Йорданії підтримали Аббаса, але при цьому висловили думку, що будь-яка угода про мир у регіоні повинна поширюватися на всі палестинські території, включаючи Сектор Газа, де владу захопили бойовики ХАМАСу.
Як заявив президент Єгипту Хосні Мубарак, він задоволений тим фактом, що всі зацікавлені сторони згодні з необхідністю припинити політичний застій в регіоні. «Шарм аль-Шейх — це символ миру, — відзначив він. — Шарм аль-Шейх продемонстрував нам, що мир, який здається далеким, може стати досяжним шляхом мужніх рішень».
