Iз захопленням угруповання ХАМАС Сектора Газу відбулося утворення другої радикальної ісламістської держави нарівні з Іраном на Близькому Сході. Сам регіон, ймовірно, арабо-ізраїльський конфлікт і, природно, палестинський рух уже ніколи не будуть такими самими, як раніше.
Поразка Фатха сталася не через зовнішню політику США, Ізраїлю або будь-кого ще — це провина Фатха. Це та спадщина, яку залишив після себе Ясир Арафат, оскільки він підтримував не тільки терористичні атаки на Ізраїль, але також анархію й корупцію всередині власної організації.
Важливіше те, що Арафат не зміг вирішити конфлікт і дати своїм людям погляд, альтернативний екстремальному радикалізму й нескінченній боротьбі. Відкинувши план мирного урегулювання в 2000 році, який передбачав утворення незалежної палестинської держави зі столицею у східному Єрусалимі і виділення $23 мільярдів як міжнародної допомоги, Арафат чітко продемонстрував, що альтернативи не буде, і не буде ніякого помірного сценарію в розв’язанні палестинських проблем.
Ще перед січневими виборами 2006 року стало зрозуміло, що ХАМАС йде до перемоги. Маючи в своїх лавах слабого лідера, Фатх нічого не зробив з укоріненою корупцією й розколом всередині організації. Кандидати від Фатха, що змагались між собою, розділили голоси виборців, тим самим забезпечуючи перемогу ставленикам від ХАМАСу. Навіть після поразки Фатх не провів ніяких реформ і не змінив лідера. Його лідери сварилися, розглядаючи себе єдино можливими правителями й чекаючи, що якийсь зовнішній чинник принесе їм все, чого вони побажають.
Тим часом, як свого часу комуністична й фашистська партії, ХАМАС рухався вперед з чітко вираженою доктриною, відповідною дисципліною й суворою впевненістю. Ідеологія й спосіб дій Фатха заклали основу для просування ХАМАСу. У той час як Фатх демонізував Ізраїль, відкидав компроміси, вимагав повної перемоги, звеличував терористичні атаки й сприймав помірні настрої за зраду, ХАМАСу залишалося тільки довести, що для досягнення цих цілей вони підходять краще.
Не можна недооцінювати екстремізм ХАМАСу Єдина різниця між ХАМАСом і «Аль-Каїдою» — незважаючи на те, що ці дві організації зазвичай не працюють разом — полягає в тому, що остання концентрує свої атаки на західні країни, а перша до сьогодні концентрувала свої атаки на Ізраїлі.
ХАМАС не має наміру робити свою позицію помірнішою, і його перемога відсовує ймовірність мирного урегулювання палестино-ізраїльського конфлікту на десятиріччя. Користуючись підтримкою Сирії (де розташований штаб організації) та Ірану, ХАМАС переслідуватиме свою неприховану позицію геноциду: знищити Ізраїль і його людей. І сильно помиляються ті, хто сподівається на які-небудь поступки або компроміс.
Сьогодні на перший план вийдуть чотири основних питання: доля палестинців і Сектора Газу, майбутнє Західного берега під управлінням Фатха, ставлення світової спільноти до Ізраїлю й стратегічні наслідки перемоги ХАМАСу на Близькому Сході.
Досі, поки жителі Газу страждали від постійної боротьби й руйнування економіки через політику своїх лідерів, їхнє приватне життя залишалося недоторканним. ХАМАС повільно чи швидко почне свою програму з «ісламізації». Він збирається трансформувати життя тих, ким керує. Він вбиватиме, кого вважатиме за потрібне, скасує права жінок і виховає в дітях ненависть і бажання стати підривниками-самовбивцями.
Сектор Газу страждав від анархії; тепер Сектор буде під каблуком безжалісного диктатора. Наприклад, коли сили ХАМАСу захопили табір біженців Шатії, вони навмисно стратили трьох жінок — двох підлітків і 75-річну жінку — оскільки вони були родичами чиновників Фатха. Ті, хто дійсно піклуються про благополуччя палестинців, повинні направити свою критику на лідерів цих людей і шукати способи захистити права людини в Секторі Газу.
На Західному березі влада «Фатха» ще сильна, але навіть катастрофа в Секторі Газу навряд чи змінить щось у цій організації. Бажання Ізраїлю працювати з режимом Фатх Махмуда Аббаса й поновлення Сполученими Штатами зобов’язань щодо надання повномасштабної допомоги, направлені на консолідацію відносно помірного уряду Палестини на Західному березі. Але незважаючи на те, що Аббас призначив на посаду прем’єр-міністра Салама Файада, шанованого на Західному березі досвідченого економіста, він, проте, повинен також знайти когось, хто виявить достатню жорсткість, організує його сили й нанесе удар у відповідь.
Якщо дотримуватись логіки подій, Фатх зараз повинен зайняти помірнішу позицію, припинити прикордонний тероризм і шукати мирного врегулювання з Ізраїлем. Однак Фатх має своє уявлення про те, що логічно, — це щось вельми відмінне від вищепереліченого. Фатх нагадує монархію у Франції до революції — хоч які далекі були ці історичні паралелі — неспроможну зробити правильні висновки в напрямі необхідних кроків, щоб врятувати себе від загибелі. Світ не може врятувати Фатх, тільки Фатх може врятувати себе.
Для Ізраїлю такий розвиток подій в Секторі Газу — це велике випробування. Ізраїль уже давно вирішив, що не збирається встановлювати контроль над Сектором Газу. ХАМАС проясняє ситуацію: Сектор Газу перебуває під владою режиму абсолютно ворожого Ізраїлю. Тепер Ізраїль буде відчувати себе вільно, відповідаючи на прикордонні атаки й ракетний обстріл цивільних цілей в країні.
Зрештою, світова спільнота повинна визнати, що надії, пов’язані з процесом мирного урегулювання, розпочатим у 1990-х, повністю втрачені. ХАМАС повернув конфлікт у стан 1960-х і 1970-х, коли рух до миру повинен був чекати готовності ОВП зупинити тероризм і визнати існування Ізраїлю. Право Ізраїлю на виживання й самозахист тепер повинне бути підтримане світовою спільнотою; лихослів’ю й демонізації останніх років потрібно покласти край.
Стратегічні наслідки для регіону виглядають досить похмуро. Перемога ХАМАСу в Секторі Газу — це перемога блоку, що складається з Ірану, Сирії та «Хізбалли», а також окремих напрямів мусульманського братства (частиною якого є ХАМАС), які прагнуть захопити владу у своїх країнах. Ці сили розуміють, що найважливіше протистояння глобального масштабу сьогодні — це між радикальним ісламізмом та іншим світом. Питання в тому, коли весь інший світ це усвідомить.
Баррі РУБІН — директор Центру глобальних досліджень у галузі міжнародних відносин (GLORIA, і редактор журналу «Близькосхідний огляд стану міжнародних справ (MERIA)». Його остання книга називається «Правда про Сирію».
