Перехід ведучого найпопулярнішого суспільно-політичного ток-шоу України Савіка Шустера з каналу ICTV на «Інтер» є, мабуть, темою, що найбільше обговорюється на сьогодні в професійному середовищі. Журналісти, телевізійники і просто шанувальники «Свободи слова» діляться здогадками й чутками з приводу того, який же формат робитиме Савік на «Інтері» і хто замінить його на ICTV.
Однак ставити знак рівності між «Свободою слова» і Савіком Шустером помилково. «Шоу має тривати!» — заявило керівництво каналу ICTV. Найближчим часом серед претендентів на роль ведучого «Свободи слова» оберуть найбільш гідного. Про подальшу долю телепроекту, про українське ток-шоу і про багато що інше читайте далі в інтерв’ю головного продюсера ICTV Михайла Павлова, він же — продюсер «Свободи слова». (Інтерв’ю без скорочень читайте на www.telekritika. kiev.ua).
— Михайле, ви, як і Савік Шустер, отримали пропозицію перейти на «Інтер». Що ви вирішили й чому?
— Я був готовий перейти лише з форматом «Свободи слова», якби «Інтер» придбав його в каналу ICTV. Для мене цей формат дуже важливий. Iз ним пов’язані мої професійні, людські і, якщо хочете, громадянські позиції. За час непростої роботи над програмою в нас із Савіком склалися дружні стосунки, які, я впевнений, не зіпсуються. Я розумію його рішення шукати нові виклики в творчій роботі, а він розуміє моє рішення залишитися зі «Свободою слова». Я йому дуже вдячний за цей період спільної роботи, коли ми були справжніми партнерами-однодумцями. І я щиро хотів би, щоб у нього все склалося на «Інтері».
— Чи будуть якісь зміни в форматі або в концепції програми в зв’язку із залученням нового ведучого?
— Безперечно, ми шукаємо нові драматургічні та формальні елементи для нової версії програми, але поки що глобального апгрейду не планується.
— Що треба для того, щоб зробити успішний проект у жанрі ток-шоу? Які повинні бути складові?
— По-перше, важливі теми й проблеми. Тут у нас їх не бракує, їх цiлком достатньо.
Другий важливий момент (і він є у «Свободі слова») — не можна надбудовуватися, ставити себе на позицію вище за наших героїв і глядачів. Адже в багатьох ток-шоу на пострадянському просторі фактично спускаються якісь «іншопланетяни» — представники «вищої раси» і зі знанням справи, з відповідною інтонацією розповідають героям і глядачам програми істину в останній інстанції. Насправді ж важливо зайняти позицію, коли в ток- шоу спільними зусиллями намагаються в чомусь розібратися. «Ми знаємо, що ми нічого не знаємо», — ось позиція «Свободи слова». Безперечно, ми готуємося, але ми дійсно не знаємо, що буде в кінцевому результаті нашої дискусії. Найбільш нецікаве в програмі — це передбачуваність змісту, така програма вважається поганою.
Третя важлива складова — це, безперечно, позиція ведучого. Існують різні типи ведучих, усі вони мають право на існування. Є злий слідчий, є добрий. Приблизно так я позиціоную і ведучих. Умовно кажучи, є ведучі, які агресивно провокують дискусію, вони агресивно налаштовуються — але саме з тим, щоб викликати роздратування і реакцію. А є ведучі, які намагаються ставитися максимально прихильно до учасників дискусії, щиро продемонструвати готовність розібратися в темі. Але в будь- якому випадкові ми розуміємо, що в кожного нашого героя є свій мікросвіт, своє розуміння, ми поважаємо суверенність його поглядів і позицій, якими б радикальними вони не були.
— Відомо, що репліка, яка прозвучала в ток-шоу, часто стає новиною. Як у такому випадкові розмовні формати перекликаються з інформаційними та загальнополітичними програмами?
— Я вважаю, що зараз в Україні новий етап розвитку жанру ток-шоу. Сьогодні політики змушені ставати публічними й не боятися обговорювати найгостріші й часто малоприємні для них проблеми — і головним майданчиком для них, безперечно, стало телебачення. Але багато хто з них виявився неготовим до жорсткого дискусійного формату. Окрім того, вони не довіряють об’єктивності та незаангажованості видань і телеведучих і забарвлюють їх для себе в той чи інший політичний колір. Зняти цей психологічний бар’єр непросто.
— Ви розумієте, що це не лише телевізійний продукт, але й частина політичного життя країни, одна з форм її прояву?
— Безперечно. Але в той же час ми розуміємо, що за цим процесом спостерігають мільйони глядачів. І тут також є своя проблема: деякі суспільно значущі теми часом стають нецікавими широкому колу глядачів. Вони важливі, актуальні, але глядачеві цікавий прямий конфлікт, з яскраво представленими конфліктуючими сторонами, скандалами, з’ясуваннями взаємовідносин тощо. І це проблема.
— Чи є побоювання, що при найменшій політичній стабілізації інтерес до ток- шоу вщухне? Адже інтелектуальний рівень учасників залишає бажати кращого, вони зациклені один на одному, а не на ситуації,ї та вже ніяк не на проблемах соціального життя людей, та й теми доволі часто дивують.
— Я боюся, що це проблема не ток-шоу і не політиків, а, можливо, громадського запиту до політиків. Зараз ми переживаємо своєрідну еволюцію, причому досить динамічну. Можливо, ми йдемо до реального політичного структурування системи. І наші глядачі, сподіваюся, починають розуміти, що політики — це не просто портрети, до них починає формуватися ставлення як до сил, які декларують те, що потім втілюють у реальність.
