Свобода — початкова й невід’ємна властивість творчості будь-якого митця. У Інни Пантелемонової, виставка якої експонується в київському Будинку літераторів, свобода — ключове слово всього вернісажу «120 місяців». Немов нестримна булгаковська Маргарита з її торжествуючим: «Вільна!», виривається свобода з полотен Пантелемонової. Проте це не пристрасний, агресивний і вільний вихор, який усе змітає, а картини художниці залишають відчуття свободи спокійної, споглядальної і втихомиреної. Мистецтво І. Пантелемонової — творчість людини, яка пізнала свободу, має внутрішню свободу, здатна аналізувати її і давати їй власну художню оцінку.
Пантелемонова — майстер досить молодий. Вона, колишня одеситка, 1998 року стала членом молодіжної організації Одеського відділення Національної спілки художників України. 2002 року Інна стажувалася в Києві, в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, отримала фах «художник-живописець». Роботи Інни Пантелемонової прикрашають безліч приватних колекцій в Україні і за кордоном: у Німеччині, Мексиці, США, Австралії, Англії, Канаді. Художниці доводилося доводити свій високий статус на декількох престижних пленерах у Хорватії, Криму та Карпатах, а їхні результати було виставлено на чотирьох персональних виставках у Одесі та Києві: «Запах весни», «Заповідні краї», «Зустрічі на берегах», «Між небом і землею».
Черговим етапом творчості, винайдення своїми картинами нового літочислення стала виставка «120 місяців». Характерна колірна гама для Інни Пантелемонової — світло-вохристі, жовті, теплі палеві тони, із вкрапленнями приглушених червоного, синього, фіолетового, зеленого, брунатного. Ця палітра доповнюється різноманітними легкими натяками на орнаментність, що додає полотнам певного національного колориту. Але українське в картинах — не визначальний і наполегливий акцент, це скоріше емоції, їх легка і тактовна присутність. Романтична фантазія з часткою доброї іронії є в картині «У вирії». Наприклад, звичайним пташиним маршрутом у Пантелемонової намагаються «злетіти» білі кізочки. Вони пасуться на жовтому, з пожухлою травою, полі, веселячи одна одну різнокольоровими ріжками. Від цього вони виглядають іграшковими персонажами, а в небі: верхи на великій кізочці «летять» козак із дівчиною, міцно притиснувшись один до одного. Такі ж кізочки є й на картині «Летіла зозуля». Щоправда, не лише вони, а й інша домашня живність — корови, собаки, бики. Зображені вони в стилізованій примітивістській манері. Немовби на дитячому малюнку, на одній площині йде череда селом, повз велику хатину під соломою. Пейзаж доповнюють інші хатки, розкидані вдалині, але дотримуючись манери, при цьому заперечується принцип перспективи: ідилія людини, єднання всіх живих істот із природою.
У картині «Карадаг» відчувається вплив Максиміліана Волошина. Такі ж фарби, подібний погляд на сувору красу гір. Умиротвореністю пейзажу Пантелемонова висловлює захоплення спокоєм вічних вершин.
У «Спокушенні свободою» — художнє зображення цього почуття. Під пензлем Пантелемонової виникають казкові міста, вид яких спроможний з’явитися лише в уяві, чи в солодкому сні. Знову улюблена художницею гама кольорів — пісочно-зеленувата. Все, здавалося б, у цих містах чудово, але рветься на волю полонянка-царівна. Немов веселкою спрямовується вона в небо, назустріч фігурі чоловіка, яка ледве вгадується, услід за «Синім птахом щастя»...
Стара будова, зображена на картині «Тінь грифона», нагадує щось кримськотатарське. Навколо кипариси, на обрії — синя стрічка моря. І раптом — посланник минулого — тінь грифона на світлій стіні. Художниця немовби вловила момент, коли перетнулися рівнобіжні світи, коли минуле виразно проступило в сьогодення. Але на картині видно фігуру і справжнього грифона…
Як виразити радість буття, захоплення від усвідомлення краси світу? Інна Пантелемонова зробила це просто — вона написала картину «Радість», де показала буйство осінньої родючості, сяйво золотої осені. У зіставленні грандіозності природи, яка могутньо виникає за спиною маленької фігурки людини — її сміливість в цій нерівності один на один. Він розкинув руки й у цьому жесті — життєрадісність і готовність злетіти.
Композиційно картина «День Янгола» розділена на дві частини. Вгорі — небо й море, а внизу — земля й вода з відображенням трьох кипарисів (головних дійових осіб цієї історії). У кожного з них — своя загадка, в гілках ховається свій таємний світ. У цих трьох кипарисах «заблукав» білий Янгол. Може, він ховається, готуючись допомогти, а може, вже готується відлітати після виконаної місії?
Одне з найвиразніших полотен експозиції — «Майстриня знади». Передусім, через свою найбільшу інформативність. Тут переважання червоного, насиченого кольору. Композиційно — центральна фігура дівчини підтримується двома, розташованими по боках, деревами зі стилізованими кронами, в гілках яких галасливі сороки немовби попереджають про наближення сільської красуні. А її і справді потрібно побоюватися. Так незалежно йде доріжкою, в святковій плахті красуня. Скільки жіночої іронії в її фігурі, що несе на паличці, на плечі якийсь нереальний мішечок, у ньому візерунками проглядаються абриси чоловічих облич — жертв кокетки. А під пахвою в неї — головний улов — велика червона риба з головою покірного вусатого козака, який змирився з тим, що він попався на гачок красуні.
Почуття ведуть свою проникливу розмову в картинах «Дерево», «Сон-трава», «Додому», «Кіт Баюн», «Переповнений коханням». Яскраво вираженим філософським підтекстам у малярстві Інни Пантелемонової немає місця, її роботи пронизано ясним, усвідомленим почуттям захоплення світом. Усіх своїх глядачів вона хоче поселити в «Сонячному місті», де нагромадження маленьких будиночків тільки порадує близькістю жител друзів, де в тіні кипарисів чекає насолода прохолодою і захист від південної спеки, де сходинками можна легко збігти до води, яка полискує сонячними зайчиками, після чого відправитися у морську мандрівку на човні. У цьому теплому, м’якому, не експансивному, утихомиреному, ідилічному світі, з любов’ю написаному Інною Пантелемоновою, буде щасливий кожен у всі часи!
