Ніжні контури структури жіночої руки з таємничою темною цяточкою на відбитку одного з пальців. Гравюра досі невидимого захопила й каблучку з камінчиком, вочевидь дорогоцінним, яку носила незнайомка з позаминулого століття. Проте, формулювання «незнайомка» не зовсім вірне. Адже перед нами збільшена копія першого в історії науки рентгенівського знімка. І руку під перший такий апарат, джерело незнаних сил, що видавалося тоді, в 1895, абсолютно фантастичним, підставила Берта Рентген, дружина першовідкривача Х-променів.
ВЕЛИКИЙ ПРОЛОГ
Цей дагеротип минулого, пророче звернений в майбутнє, можна побачити в холі Науково-практичного центру променевої діагностики АМН України, на вулиці Мануїльського, 32 в Києві. Установа незвичайного типу і з незвичайною, мабуть, унікальною оснащеністю. Адже за сторіччя з лишком, що минуло від часу осяяння фізика з невеликого Вюрцбурга в Німеччині Вільгельма Конрада Рентгена, який подарував людству безцінний метод, віртуальна медицина воістину завоювала світ.
Метод, вочевидь, по достоїнству, назвали рентгенівським, проте суперечки, хто ж насправді був першим на цьому шляху, не вщухають і досі. Річ у тім, що паралельно з Рентгеном з катодними трубками успішно експериментував Іван Пулюй, видатний австрійський фізик і електрик українського походження, піонер електроосвітлення в Європі. Вони навіть обмінювалися винаходами, і до часу публікації Рентгена про новину Пулюй, як він зазначав, вже здійснював аналогічні знімки. І все ж таки, в оприлюдненні дивного явища в спеціальній пресі Рентген, вочевидь, став першим, і цим усе сказано: під його ім’ям воно стало на рейки епох.
Феномен почав бурхливо входити в життя, причому по обидва боки океану. Характерно, наприклад, що в Харкові в двадцятих роках минулого сторіччя виникла Рентгенакадемія — нинішній інститут медичної радіології. Організатор академії — лікар-рентгенолог Сергій Григор’єв — так захопився дослідженнями, що загинув внаслідок ігнорування негативного впливу «рентгенівських флюїдів». А незабаром, 1929 року, німецький хірург Вернер Форссман за допомогою рентгену відкрив зухвалим дослідом на собі найперспективнішу сторінку в новій медицині — можливості ендоваскулярної діагностики та аналогічних втручань. Він зважився на катетеризацію власного серця. Оскільки співробітники відмовилися допомагати йому, вважаючи експеримент смертельно ризикованим, Форссман увів у свою ліктеву вену гумовий катетер, прагнучи проникнути в праве передсердя, і пройшов трубкою вглиб приблизно на 65 см. Потім, не витягаючи катетера, піднявся лікарняним поверхом вище — в рентгенівський кабінет. Знімок підтвердив, що він досяг мети, i у 1931 році Форссман застосував спосіб катетеризації під контролем рентгенівського методу для контрастної ангіокардіографії. У 1956 р. роботи, що проклали, завдяки Х-променям, дорогу до серця через судини, були увінчані Нобелівською премією.
І все ж таки, площинні рентгенівські зображення не задовольняли лікарів. Починається конструювання томографів — рентгенівських апаратів, що дозволяють виконувати «віртуальні зрізи» в просторі того або іншого органу, передусім — легень. По суті, це — анатомія живцем, але без скальпеля й крові. Талантом інженера Максиміліана Семеновича Овощнікова, у співпраці з відомим терапевтом Вадимом Миколайовичем Івановим, такий диво-прилад був свого часу створений і в Києві. Пам’ятаю невеликий кабінет Овощнікова в старовинному приміщенні на вул. Толстого, колишньому палаці Терещенко, де тоді розташовувався рентгенінститут. Розробку відзначили Державною премією СРСР. Однак треба було рухатися далі, і конкурентний пошук розгортається повсюди. Попереду перебувають американці, i в 1979 р. Г. Гаунсфілд і А. Кормак удостоюються Нобелівської премії за розробку комп’ютерної томографії. Ще майже за чверть століття, в 2003 році, Нобелівська премія присуджується розробникам апаратів і методів магнітно-резонансної томографії — американському фізику П. Лотербургу і англійському математику П. Менсфілду. Відомо, що таке найвище наукове визнання здобула і допплерівська методика, заснована на феномені УЗД — ультразвуковому хвильовому дослідженні.
Але в чому сенс наукового екскурсу в цій розповіді? А в тому, що в Центрі, в необхідному поєднанні, зосереджені всі згадані методи і технології. І ось я веду розмову з генеральним директором цього великого діагностичного пулу, головним радіологом МОЗ України, доктором медичних наук професором Іриною Миколаївною Дикан.
Як приходять у цю спеціальність? На зламі вісімдесятих Ірина Дикан, ще студентка Київського медичного інституту, раптом стала патріотом рентгенології: спочатку почала відвідувати гурток на цій кафедрі. Нею керував Василь Іванович Мілько, колишній військовий льотчик, який обрав новим життєвим злетом це «сьоме небо» медицини. Під керівництвом В. Мілька й О. Возіанова, радіолога та хірурга-уролога, захистила кандидатську дисертацію, присвячену променевим методам діагностики захворювань нирок. Наступною Меккою став радіорентгенологічний і онкологічний інститут, де при консультуванні Я. Бабія і Г. Мороза Ірина Дикан написала докторську дисертацію, в якій запропонувала нові способи діагностики пухлин товстого кишечника. Близько семи років вела курс променевої діагностики в Тернопільській медичній академії імені І. Горбачевського, а потім очолила в інституті онкології АМН України відділ променевої діагностики. Зусилля й дослідження стосувалися модифікації методів променевої діагностики відповідно до проблем інституту, розробки радіологічних критеріїв ефективності лікування онкологічних захворювань, визначення алгоритмів і стандартів онкологічних захворювань різних органів. Тихому служінню віддано понад двадцять п’ять років професійного зростання. Нещодавно Ірина Дикан, за ініціативою Президента АМН України академіка Олександра Возіанова, очолила цей відповідальний науково-технічний комплекс. Він відкритий для кожного, і тому графік роботи в дві зміни вельми напружений. У 2005 році, наприклад, тут було здійснено понад 51 тисячу обстежень, а минулого року — понад 52 тисячі.
КОНТУРИ МАЙБУТНЬОГО
— Променева діагностика в Україні, у відповідності зі світовими тенденціями, швидко еволюціонує у високотехнологічну галузь медицини, — говорить Ірина Миколаївна. — Так, лише 2005 року для лікувально-профілактичних установ державного підпорядкування було придбано 180 ультразвукових апаратів, 25 комп’ютерних і 15 магнітно-резонансних томографів. Загальна кількість ультразвукових досліджень зросла на 150 тисяч, рентгенологічних — на 100 тисяч, томографічних — на 50 тисяч. Проте суть не так у кількості, як у якості. На основі експертних даних доводиться констатувати, що дороге, складне обладнання доволі часто, в плані діагностичних критеріїв і свідчень, використовується нераціонально через недостатню обізнаність лікарського загалу щодо переваг подібних методик. Ось чому посилюється консультативна роль Центру. Направити пацієнта до нас може будь-який лікар, бажано з об’єктивними попередніми даними. Якщо виділити стратегічні задачі, вони ясні — діяти з граничною діагностичною точністю. Адже променеве медичне «ясновидіння» — перше реальне ясновидіння поза будь-якою містикою, на основі лише фізичних ефектів — дозволяє перекидати путівну нитку в лабіринті загадок хвороб у 80% складних випадків. І вести за собою в цьому плані практичну охорону здоров’я. Та й що таке практика? У медицині, принаймні, це всесвiтнє наближення науки до лікарських рішень. Медична радіологія в цьому сенсі — школа такої досвіду. Не випадково головою вченої ради МОЗ України нещодавно знову став відомий рентгенолог і радіолог, академік Леонід Георгійович Розенфельд. До речі, один із моїх вчителів, потомствений променевий діагност.
— А що являють собою співробітники об’єднання? Адже кадровий склад центру — переважно молоді співробітники, середній їх вік — 32—35 років.
— Дійсно, серед 25 лікарів більшість належить до цієї вікової групи. Ось наприклад, Ольга Чувашева, заступник директора центра з питань науки. Після закінчення з відзнакою медичного університету в 1995 році вона працювала у відділенні нейрорентгенології інституту нейрохірургії імені А. П. Ромоданова, потім навчалася в аспірантурі. У 2000 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Комп’ютерна томографія в діагностиці гліом півкуль головного мозку». У 2001 Ольга Юріївна здобула I премію Конгресу науково-технічних проектів «Інтелектуальний потенціал молодих вчених — Києву». Зрозуміло, нейровізуалізація — її основна спеціальність. Але своїми знаннями й компетентністю О. Чувашева, разом зі мною, стимулює пошуки та дослідження інших колег. Справа в тому, що ми, в повному розумінні слова, наукова установа. Зокрема, на пiдходi три докторські і чотири кандидатські дисертації, що виконуються в наших стінах. Враховуючи значущість наших методів, Центр співпрацює з 11 академічними інститутами. Наприклад, вельми плідно — з Iнститутом геронтології та Iнститутом педіатрії, акушерства і гінекології. Нещодавно завершена фундаментальна робота з Iнститутом урології щодо розробки нових критеріїв діагностики захворювань нирок. Програма наша, я б сказала, престижна — перетворитися на своєрідний інститут променевої діагностики, який тісно контактує з усіма клінічними установами АМН України та інших відомств. А для цього необхідний постійний аналіз, аудит сучасного стану діагностичної радіології в розвинених країнах, з формулюванням єдиних нормативних документів і позицій. З іншого боку, вкрай актуальним є й ініціативне, випереджальне вдосконалення променевої діагностики як такої, з використанням, зокрема, нових засобів комп’ютерної постпроцесингової обробки діагностичних зображень. На порозі — розробка й удосконалення методів ранньої, доклінічної розпізнавальної діагностики функціональних розладів у діяльності внутрішніх органів на основі спектроскопій, на наявній новій апаратурі.
НЕ ЗДАВАТИСЯ!
— У нашій науковій мандрівці хотілося б, якщо можна так сказати, візуалізувати, зробити більш зримими й зрозумілими деякі напрями.
— Що ж, тут заслуговують, думаю, на особливу увагу відділення МРТ — магнітно-резонансної томографії, мамології та ультразвукової діагностики.
В одному з кабінетів, біля екрану з віртуальними «розпилами» хребта та інших систем за допомогою МРТ, за люб’язного сприяння завідувача цим відділом, кандидата медичних наук Людмили Анатоліївни Міроняк, я входжу в це царство фактів.
— МРТ, не замінюючи комп’ютерної томографії, дозволяє, причому на базі неядерної енергії, отримувати в ряді випадків зображення з виключно високою діагностичною достовірністю, — підкреслює Л. Міроняк. — А це часто вирішує долю людини. Зрозуміло, при абсолютній відповідальності за діагноз. Часто він формулюється консенсусом наших фахівців.
— Людмило Анатоліївно, я знаю, що до приходу на роботу в центр ви близько десяти років займались аспектами променевої діагностики в Інституті нейрохірургії і не відійшли, та й не можете відійти, в силу можливостей апаратури і свого досвіду, від питань діагностики уражень головного мозку. Чи бувають прецеденти, коли ви відкидаєте страшне припущення, скажiмо, про пухлину?
— Бувають, і, на щастя, не так рідко. Так, я іноді констатую: йдеться не про пухлину, а про запальний процес, що спонукає до зовсім іншої тактики лікування. Є такий нюанс. МРТ, особливо апарати останніх поколінь, дозволяють, не торкаючись головного мозку, вловлювати риси його судинної патології. Адже така умоглядна ангіографія — абсолютно нетравматична технологія.
І ще одна галузь найгострішої актуальності — діагностика захворювань молочної залози. Євген Миколайович Божок, який опікується цією службою, прийшов сюди, маючи вже чималий досвід в хірургії, тож його індивідуальна діагностична схема вельми оригінальна. При обстеженні пацієнта лікар Божок не лише поєднує мамографію й ультразвукове «промацування», а й за показаннями проводить пункцію підозрілої дільниці, з подальшим вивченням матеріалу морфології онкоінституту або онколікарні. Зазвичай його висновок є безпомилковим, і при цьому на дуже ранніх, початкових стадіях хвороб.
— Гіпердіагностика в даній галузі медицини не менш шкідлива, ніж гіподіагностика, — зазначає Євген Миколайович. — Часто до мене приходять до смерті налякані жінки. Якийсь там хірург, або навіть терапевт, поглянувши на груди і помітивши якесь ущільнення, заявляє: це рак, і треба негайно оперувати. Що казати, бувають і такі казуси. Але провівши обстеження, ми не так рідко відкидаємо подібний висновок. І якщо до нас приходять часом зі сльозами тривоги, то йдуть іноді зі сльозами радості. Потік зазвичай інтенсивний, протягом робочого дня у відділення мамології звертаються тридцять-сорок жінок. Навантаження може бути і підвищене, хоча, зрозуміло, це не швидкісна лінія. До постулату медицини — діяти, не гаючи часу, — ми додаємо не менш важливий: не помилитися.
У кабінеті головного лікаря Центру, кандидата медичних наук Кирила Петровича Гордієнка (який також пройшов рентгенологічну вертикаль в інституті онкології) я випадково стаю свідком повчальної сцени. Гордіенко повідомляє відвідувачці, що вузли в печінці істотно поменшали. Плівки за півгодини будуть видані їй на руки.
— Після операції, оскільки залишилися метастази, була запропонована хіміотерапія, і вона дала результати, — пояснює він мені ситуацію. — Без сумнiву, це обнадійливий поворот. Однак якою мірою людина має бути обізнана про реальний діагноз, де лежить деонтологічна грань? Ми, зазвичай, не лише не приховуємо від пацієнта та його рідних виявлену картину, а й озброюємо їх усіма документальними даними. Щоб, за бажанням або сумнівами, вони могли безперешкодно проконсультуватись і в іншій інстанції. Адже часто йдеться про дуже серйозні речі.
— Та от схвильована людина переступила поріг Центру. Їй, припустімо, відразу ж порадили записатись у чергу до відділення комп’ютерної томографії або МРТ. Переконуєшся, що люди чекають біля всіх кабінетів. Як регулюються подібні «конвеєри»?
— Таке уточнення необхідного діагностичного маршруту — моя пряма задача та, мабуть, етична місія: підбадьорити, заспокоїти, раціонально спрямувати, допомогти. Прискорити, якщо необхідно, процедуру. Ось чому я намагаюсь обов’язково зустрітись і поговорити з кожним, хто звертається до нас і намітити належне. І це скоріше не формальна повинність, а розуміння та виконання обов’язку. Є такий вислів «розпорядник кредитів». Особлива риса нашої установи — наявність діагностичних кредитів щодо протиборства з багатьма хворобами. Цим я i займаюся. З боку — рутинна робота. Але для кожного пацієнта — вірна підказка. Серед багатьох моїх обов’язків, включно з науковими інтересами, я бачу своє покликання в підтримці людей у скруті .
