Норвегія з 1949 року перебуває в складі Організації Північноатлантичного договору і водночас не є членом Європейського Союзу. Які вигоди отримувала і досі отримує Норвегія від членства в НАТО? Чи не зменшується серед норвезького населення підтримка членства в цій організації? Яка позиція Норвегії щодо американських планів створення протиракетного щита в Європі? Чи може Росія мати право голосу щодо вступу України в Альянс? Про це в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» генерального секретаря Норвезького атлантичного комітету Кріса ПРЕБЕНСЕНА.
— Членство Норвегії в НАТО було дуже визначальним для безпеки та стабільності. З одного боку нашим сусідом є Росія, з іншого — Атлантика, яка знаходилась під контролем Об’єднаного Королівства, а з часів Другої світової війни — США. На півдні ми маємо Європу, тепер уже Європейський Союз. І відносини з нашими сусідами мали великий вплив на те, який тип політики в сфері безпеки та оборони і зовнішньої політики Норвегії як маленька нордична країна може провадити. Тому для нас було надзвичайно важливо мати тісні зв’язки в сфері безпеки і стабільності з головними партнерами, які створюють параметри нашої безпекової політики. Дуже довга берегова лінія дозволила Норвегії під час Першої світової війни бути нейтральною. Організована під час цієї війни блокада від норвезького до британського узбережжя стримувала діяльність німецького військово-морського флоту. І в 1940 році Норвегія зазнала нападу саме з метою, щоб інші сторони не могли контактувати з нашим узбережжям. Відтак ми чітко сказали, що уроки п’ятирічної війни полягали в тому, що Норвегія ніколи не буде залишатися наодинці. Завдяки позитивному досвіду союзної співпраці після Другої світової війни в 1947—1948 роках ми висловили бажання приєднатися до зусиль країн Бенілюксу в галузі оборони. У 1948 році ми також обговорювали питання оборонної співпраці з нашими північними сусідами. Під час Другої світової війни вони мали досвід нейтральності. А ми навпаки — досвід, який не дозволив нам лишатися нейтральними. Шведи заявили, що хочуть лишатися нейтральними, зокрема, через складну ситуацію у Фінляндії. Вони відчували, що не можуть лишити Фінляндію наодинці. Тому ми сказали: ніякої нордичної співпраці в сфері безпеки і оборони не буде — ми приєднуємося до НАТО. Це дуже добре послужило нам для стримування і противаг, які існують у відносинах між НАТО і Росією, між Європою і США, між Європою і Росією у політиці безпеки. Баланси і противаги забезпечили нам параметри, необхідні для розвитку.
Морська економічна зона дала нам в шість раз більшу територію, ніж площа країни. Це величезна зона забезпечила розвиток енергосировинної бази. Завдяки цьому ми є третіми в світі постачальниками енергоресурсів. І це певною мірою змінило параметри. З одного боку, ми й досі лишаємося маленькою країною на Півночі Європи, яка потребує балансування. З іншого боку, ми стали великим енергетичним гравцем. Що знову таки означає, що нам потрібно досить тісно бути пов’язаними з західним Альянсом, щоб отримувати необхідну підтримку, якщо знову настануть часи холодної війни.
— Чи не зменшилась серед норвезького населення підтримка членства в НАТО у зв’язку з останніми подіями в світі?
— Навіть тепер, через п’ятдесят років членства в НАТО, в нашій країні існує широка публічна підтримка членства в Альянсі. На даний момент 67 відсотків позитивно ставляться до членства в НАТО. Хоча часом підтримка Альянсу сягала 80 відсотків. Деякий скептицизм привнесла кампанія НАТО в Косово. Але це в основному була реакція на не зовсім чіткі юридичні обгрунтування дій НАТО в Югославії.
Оскільки Норвегія не є членом Європейського Союзу, ми вважаємо, що членство в НАТО є ще більш важливим, бо ми хочемо бути частиною європейської системи колективної безпеки.
— Росія постійно наголошує, що американські плани розміщення елементів ПРО руйнують стратегічний баланс в Європі. Як у Норвегії відносяться до таких заяв Москви?
— Що стосується американських планів створення протиракетного щита в Європі, то позиція норвезького уряду полягає в тому, що ми вважаємо, що таке розміщення не сприяло б клімату стратегічного балансу. Ці системи можуть привести до збільшення гонки озброєнь, що не є доброю ідеєю. У минулому ми заявляли досить чітко, що ми маємо на своїй території авіаційні радари, які належать до НАТО. Окрім цього, у нас є одна радарна установка, яка спроможна виявляти ракети. Ми знаємо, що росіяни були дуже стурбовані тим, що цей радар може стати частиною протиракетної системи. Але ми заявили, що це не так. Цей радар знаходиться під національним управлінням і не має ніякого відношення до будь- якої системи протиракетної оборони. Нинішній уряд, як і попередні уряди, має однакову точку зору стосовно того, що на норвезькій території не буде установок протиракетної оборони.
На думку Норвегії, буде дуже погано, якщо плани США щодо розміщення елементів ПРО в Європі можуть призвести до конфронтації з Росією. Ми дуже важко працюємо з Росією в декількох питаннях, які є непростими. Для цього дуже важливо продовжити досягнуту за останні 10—15 років нормалізацію ситуації. І ми вважаємо, що для процесу нормалізації цей щит буде контрпродуктивним. По-перше, існує скептицизм щодо ефективності цієї системи. По-друге, як сказав генсек НАТО, вона не забезпечує захист усіх країн-членів Альянсу. Відтак, це створює ще один поділ. По-третє, необхідно дотримуватися процесу. Для цього потрібен час, але частина процесу полягає в тому, щоб дати можливість кожному, включаючи Росію, брати участь у вирішенні цього питання. Нещодавно США запропонували Росії співпрацювати в створенні протиракетного щита. Тепер ми входимо в більш креативну фазу і сподіваємося, що вона буде враховувати дуже критичну політичну реакцію. Бо нам зовсім не потрібні політичні наслідки від того, що зараз відбувається довкола питання розміщення американської ПРО в Європі.
— Чи може НАТО розглядати цю ситуацію з іншої точки зору? А саме, що цей щит може стати свого роду тиском на Іран, щоб той відмовився від розробки балістичних ракет великої дальності й зброї масового знищення.
— Я не є експертом з балістичних ракет чи іранської проблеми. Але я не бачу жодних підстав, що подібні речі матимуть будь-який вплив на політичний процес в Ірані. На мою думку, іранці сприймають це як додаткове натхнення. Тому я відчуваю, що це — важкий діалог. Це не зовсім дозріле питання. Ми знаходимося в самому початку політичних дискусій — як, чому, де і яким чином. Тому я вважаю, що потрібно ще трохи часу. Існує багато аспектів щодо цього питання. Я відчуваю, що варто розглядати інше питання, а саме, як може Європа і США підтримувати помірковані сили в Ірані. Бо чим більше галасу і тиску на Іран, тим більше ми підтримуємо екстремістську національну гвардію і президента. Я думаю, що ми маємо уважніше дивитися на ситуацію в Ірані і виявляти, де ми можемо бути корисними. — Виходячи з норвезького досвіду, чи можете ви назвати причини, чому Україні слід вступати в НАТО? — Це в значній мірі питання для самої України. Це питання стосовно того, яка атмосфера дискусій має розвиватися в Україні, та чи країна готова до вступу в НАТО. Це свого роду шлюб. Ви не можете отримати швидкий шлюб, якщо не зможете його собі дозволити. А коли велика частина українців не відчуває себе комфортно, то давайте шукати інші шляхи тіснішої співпраці. Тому що це має приносити користь і допомогу українському народу. Але якщо це створюватиме дисгармонію, то це буде контрпродуктивним. Знаходьте інші способи чи шляхи тим часом, як ми даємо українському політичному середовищу час, щоб українці відчували себе комфортно з нами.
— Чи вважаєте ви, що Росія повинна мати право заперечувати вступ України в НАТО?
— Я думаю, що це дуже важливе питання. Але я вже говорив, що самі українці мають вирішувати, як і яким способом здійснювати інтеграцію. Зі свого боку ми маємо підтримувати український народ, щоб знайти добру і стабільну платформу співпраці з НАТО. Для прикладу, Норвегія член НАТО і двічі сказала «ні» вступу в ЄС. Але ми тісно співпрацюємо з ЄС, бо вони поважають норвезьку позицію. І тут має бути паралель — ми маємо поважати погляди українського народу. Якщо українці вважатимуть за необхідне зберігати відносини з Росією, які є досить складними, це інша справа. Але я не думаю, що ми будемо дуже задоволені, якщо інша країна буде вирішувати за Україну яку платформу їй слід обирати для співпраці з НАТО.