До 2020 року три чверті населення Брюсселя матимуть небельгійське походження. Бельгія — переважно сільськогосподарська країна, що складається з шести мільйонів голландсько-мовних фламандців та 4 мільйонів франкомовних валонців. Столиця країни — Брюссель, що розташований на території голландськомовної Фландрії. В останні роки колись голландськомовний Брюссель переживає справжню «рокіровку» — заміну корінного населення на прийдешнє. І поступово перетворився у франкомовний анклав на території Фландрії.
В 2000 році франкофільні власті Бельгії, стурбовані наростанням популярності «Фламандського блоку», ввели в дію Закон про так зване швидке громадянство, який перетворює набуття іноземцями бельгійського громадянства у просту формальну процедуру. Тепер кожен, хто прожив в країні кілька років (зазвичай сім, але в багатьох випадках три, а інколи лише два) автоматично отримує право на бельгійське громадянство. Не треба ані знати мову, ані прагнути інтегруватись в бельгійське суспільство. Франкофільна влада Бельгії справедливо розраховує, що іноземці, більшість з яких є франкомовними, не матимуть лояльності до фламандців.
За період із моменту вводу в дію цього закону громадянство отримали 337 тисяч 904 «нових бельгійців», в середньому по 4277 на місяць. В Бельгії лише 10 мільйонів населення. Один мільйон живе в Брюсселі, що є столицею не лише, власне, Бельгії, але й Євросоюзу та НАТО. В 1960 році іноземці складали 7,3% населення Брюсселя. Сьогодні їхня кількість збільшилась до 56,5%. Це число включає у себе, власне, іноземних громадян (26,3% населення Брюсселя) та іноземців, що отримали бельгійське громадянство після 1980 року та їхніх дітей (30,2%).
За даними соціолога Яна Гертоґена в 1991 році 28,5% мешканців Брюсселя були іноземними громадянами, а 4,5% — були «натуралізованими»іноземцями, тобто «новими бельгійцями!» що отримали громадянство. В 2005 році відсоток іноземних громадян майже не змінився — 26,3%, а кількість «нових бельгійців» зросла до 30,2%. За оцінками Гертоґена до 2020 року 75 відсотків населення Брюсселя матимуть небельгійське походження.
Сьогодні з 661 депутата районних рад Брюсселю 589 є франкомовними. 170 депутатів є «новими бельгійцями». Більшість із них — мусульмани. 168 із цих 170 зареєстровані, як «франкомовні». Тобто іноземці складають 28,5% франкомовних та 3% голландсько- мовних депутатів.
Але наплив чужинців до виборчих урн впливає не лише на мовну політику, про це свідчить досвід виборів до місцевих органів влади у 2006 році як в самій Бельгії, так і в сусідній Голландії. В тих містах, де є багато натуралізованих іммігрантів, відбувся прогнозований експертами різкий зсув «вліво» завдяки іммігрантам, що голосують, насамперед, за збереження та зростання «велферу» (різних державних допомог). А саме за різні форми «велферу» та заохочення міграції виступають, насамперед, ліві, зокрема соціалістична партія Бельгії, яку іммігранти масово підтримали. Наприклад в 460-тисячному Антверпені, де іммігранти складають біля чверті населення, соціалісти отримали 35,3% голосів, порівняно з 19,5% на минулих виборах. Кожен рік із Антверпену відїжджають чотири тисячі корінних городян, а прибуває п’ять тисяч іммігрантів, отже на наступних виборах підтримка соціалістів буде ще потужнішою.
