В умовах політичної кризи, яка охопила всі гілки влади в Україні в зв’язку з різними концептуальними баченнями, та й взагалі змін в Конституціїї України, внесених похапцем восени 2004 р., значна частина українського політикуму відводить виняткову роль Конституційному Суду України. Від нього очікують рішень, які обіцяють визнати всі учасники конфлікту. Ця публічно задекларована позиція викликає питання: а чи всі попередні рішення Конституційного Суду України стали обов’язковими для органів державної влади, політичних партій та суспільства в цілому? Наважимося стверджувати, що ні.
Як реальний приклад ігнорування рішень Конституційного Суду України, нагадаемо історію з наслідками розгляду ним не менш гарячого «мовного» питання. Тоді група з 51 парламентарієм від національно-демократичних партій звернулася до Конституційного Суду України щодо тлумачення положень ст. 10 Конституції «Про застосування державної мови в Україні». Заслухавши суддю-доповідача В. Скомороху, Конституційний Суд України схвалив історичне рішення від 14 грудня 1999 р., яке викликало у свідомих українських колах вибух радісних емоцій, а в лавах противників реального поширення сфер застосування української мови — справжній шок. Нагадаємо його ключові моменти:
«Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, на якій державою надано правовий статус обов’язкового засобу спілкування в публічних сферах суспільного життя.
Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша ст. 10). Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі».
«Публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). До сфер застосування державної мови можуть бути віднесені також інші сфери, які відповідно до частини п’ятої ст. 10 та пункту 4 частини першої ст. 92 Конституції України визначаються законами».
«Законодавчо визначеним є також питання про застосування української мови та інших мов у навчальному процесі в державних навчальних закладах України… Зокрема, ним встановлено, що мовою виховання в дитячих дошкільних установах, мовою навчання і виховання в загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах є українська мова».
«Володіння українською мовою є однією з обов’язкових умов для зайняття відповідних посад (ст. 103, 127, 148 Конституції України».
Рішення Конституційного Cуду було обов’язковим і перегляду не підлягало. Українство дістало потужну правову підтримку та могутню зброю у боротьбі з порушеннями мовного законодавства. Здавалося б, питання вирішено раз і назавжди, усім дискусіям з мовної проблематики було покладено край. Необхідність виконання судового рішення стало обов’язком для всіх органів влади, органів прокуратури та судів, які вільно чи невільно були зобов’язані керуватися ним у повсякденній діяльності. Але замість того щоб виконувати вимоги Конституції та законодавства України, тодішня українська влада його повністю ігнорувала, зробивши вигляд, що нічого не сталося взагалі. Так само воліють не згадувати про це рішення та повністю ігнорують його й нинішні можновладці та більшість парламентаріїв, які не лише збурюють суспільство, експлуатуючи «мовне» питання, а й вносять численнні законопроекти, які визначально суперечать Конституції України в частині державної мовної політики.
Між тим, якщо викласти більш заземлено окремі положення ухвали Конституційного Суду України, то мовою роботи вищого законодавчого органу України — Верховної Ради — є виключно українська мова як державна. Отже, депутати, які не володіють нею, по суті, не мають права на офіційні виступи з її трибуни. Знання української мови є обов’язковим для осіб, які претендують на зайняття посад в органах виконавчої влади, включно з Кабінетом Міністрів України та найвищою посадою в державі — президента України, а також в судах, включно з Конституційним Судом України. З певністю можливо стверджувати, що в багатьох читачів ці твердження викличуть категоричну незгоду. Але це чинні норми Конституції України та українського законодавства, яких мають дотримуватися всі громадяни України! Але чи так це насправді?
Очевидно, ставлення до рішень Конституційного Суду не може бути кон’юктурним (згадаємо В. Винокура «Тут — граємо, тут — не граємо, тут — жирна пляма — оселедця загортали»). Їх або виконують усі без винятку і беззастережно, або суспільтво приречене знову і знову слухати байки політиків та політологів про незрілість нашої демократії. Але ж скільки можна це слухати?
