Останнім часом «Народна самооборона» та її лідер займають провідні позиції у блоках новин. Надто упереджений правоохоронний «наїзд» на Луценка лише збільшує кількість його прихильників. Водночас він чітко показав найбільш вразливе місце коаліції. Очевидно, що коаліція побоюється можливого прояву прямого, не зрежисованого народного волевиявлення більше, ніж своїх політичних опонентів разом узятих. Відвертий страх перед можливістю повторення Майдану для коаліції, яка представляє інтереси великого олігархічного бізнесу, значно переважає всі інші політичні ризики. І потенційні лідери Майдану-2 є для коаліції більш небезпечними опонентами, ніж Ющенко та Тимошенко разом. Звідси й істерична реакція у вигляді обшуків і допитів. Ми не смакуватимемо подробиці — читач сам може оцінити, наскільки міліція під керівництвом Луценка стала ближчою до народу, менш корумпованою, більш ефективною і доступною для громадського контролю і, нарешті, як виконується обіцянка «бандитам — тюрми»! Що ж до ізраїльського паспорта Луценка, то автори жодним чином не здивуються, коли дізнаються, що вони є практично у всіх провідних українських політиків. І не лише паспорти, але й «хатинки», маєтки, банківські рахунки та інші активи на випадок змушеної міграції.
Нас цікавить інше. Чи зможе «Народна самооборона» стати ідейним натхненником і організатором волевиявлення народу, а Луценко і соратники — лідерами Майдану-2?
На нашу скромну думку, це здається малоймовірним без розв’язання цілої низки принципових проблем, що стоять перед «Самообороною».
По-перше, це надто очевидна політтехнологічна проектна історія створення «Самооборони». Чи може, в принципі, очолити народний рух організація, створена не знизу, а зверху, та ще й політиками? Зважаючи на існуючу величезну недовіру до всього політикуму загалом як на особистісному, так і на інституційному рівні. Політики, які є лідерами «Самооборони», вкотре пропонують вирішити питання на особистісному рівні шляхом заміни поганих депутатів на хороших — високоморальних, професійних і т.д. Очевидно, що проектна, політтехнологічна спрямованість «Самооборони» не спрацює. Водночас така особистісна спрямованість чітко демонструє відсутність системних стратегічних пропозицій від «Самооборони». У загальних фразах про необхідність посилення впливу виборців на дії держчиновників у міжвиборчий період немає конкретного наповнення — ані ідеологічного, ані управлінського чи правового.
А від загальних фраз політиків про вірність демократичним принципам виборець утомився ще з часів Майдану — все одно жодних конкретних механізмів реалізації демократичних процедур ніхто з них, коли прийшов до влади, запроваджувати не планував і не планує, незалежно від політичної орієнтації. Без вироблення системних демократичних механізмів здійснення практично щоденного впливу, наївно розраховувати на підтримку народу. На тлі все більш очевидного ідеологічного вакууму міражі та стереотипи, на кшталт абстрактної європейської платформи, вже не зможуть привабити виборця, в які б гарні PR вбрання їх не зодягали.Майдан як феномен відрізняється від бунта тим, що має чітку позитивну спрямованість. Якщо не запропонувати її народу у вигляді затребуваного суспільством варіанта національної ідеї та ставитися до нього лише як до політтехнологічного проекту, не варто розраховувати на повторення Майдану.
Іншою проблемою «Самооборони» є її очевидна пропрезидентська спрямованість. Рейтинг довіри до Президента зараз здатний поховати будь- яку спробу організації народного руху на загальнонаціональному рівні, для якого він, явно чи неформально, буде покровителем. Так само не додає популярності також заступництво з боку окремих депутатів-олігархів з когорти «любих друзiв».
Усе це посилюється внутрішньої закритістю «Самооборони», надто конспіративним, жорстко ієрархічним, не демократичним і часто кумівським характером її організації, фінансування і процедур ухвалення рішень. Погодьтеся, все це не характерно для руху, який позиціонує себе як демократичний і загальнонародний. Чим негайно скористалася коаліція, щоправда, зробивши все надто незграбно.
Наступною не вирішеною проблемою «Самооборони» є відсутність чіткої та одночасно демократичної позиції щодо питань, де існує стійка регіональна поляризація думок. Не запропонувавши такого рішення, неможливо розраховувати на загальнонаціональну підтримку.
З одного боку, ці питання не входять у першу десятку проблем, які турбують людей. А з іншого боку, та ж сама соціологія переконливо доводить стійку різницю в голосуванні виборців різних регіонів країни, відповідно до мовно-етнічних, конфесійних, культурно- історичних особливостей свого регіону. Ця відмінність існує протягом десятиріч і будь-які спроби «інформування» виявляються безсилими. На наш погляд, ігнорування існуючої регіональної поляризації або відверто недемократична, більш того, типово більшовистська позиція як пропрезидентських сил, так i БЮТ значною мірою знизили рівень їх підтримки в центрі, на сході та півдні країни. Зараз жоден політик або політична сила не має стійкої підтримки народу України загалом на всій території країни — для всіх парламентських партій рівень підтримки в регіоні з максимальною популярністю перевищує цей же рівень для регіону з мінімальною популярністю в п’ять і більше разів. Саме це, а не традиційна продажність політиків, є причиною кризи, що набирає обертів.
І будь-яка політична або громадська організація, яка претендує на загальнонаціональну підтримку, має запропонувати суспільству свій варіант розв’язання проблем, пов’язаних з об’єктивно існуючою регіональною поляризацією країни. Що, до речі, буде тестом на її реальну, а не показушну демократичність.
Ідея неполітичного демократичного руху, який організується та фінансується знизу, на наш погляд, є все більш запитаною суспільством. І якщо «Народна самооборона» виявиться не в змозі вирішити проблеми, що постали перед нею, то неминуче протягом двох-трьох років виникне інша структура громадської самоорганізації, а може, й кілька, які конкуруватимуть між собою — святе місце порожнє не буде.
