Дискусії з приводу необхідності проведення в країні судової реформи можна, без перебільшення, назвати «вічними». Представники всіх гілок влади солідарні в тому, що реформа вітчизняної Феміди потрібна як повітря, однак до згоди в цьому питанні можновладці прийти ніяк не можуть. Голова Верховного Суду України (1995—2002 рр.) Віталій Бойко впевнений у тому, що арбітром має виступати суспільство, яке також зобов’язане висловити своє бачення на цю проблему.
В інтерв’ю «Дню» віце-президент Асоціації суддів України, заслужений юрист Віталій Бойко розповів про те, чому в нашій країні грубо порушуються вимоги Конституції щодо забезпечення прав громадян на судовий захист, і озвучив можливі шляхи виходу з цієї ситуації.
— У суспільстві нині триває активна дискусія з приводу судової реформи. Що ви думаєте щодо цього, яка, на ваш погляд, реформа потрібна українській Феміді?
— Коли ми говоримо про судову реформу, та і загалом про діяльність судів, ми, як правило, не враховуємо дві особливо важливі обставини. У цьому випадку, коли я кажу «ми», маю на увазі владу. Перше — у 1996 році, коли Україна прийняла Основний Закон, у ньому було закріплене дуже важливе правило, а саме — право кожного громадянина на захист у суді порушених прав і свобод. І друге: положення Конституції, яке змінило стан судової системи в державі. Я маю на увазі статтю 124-у, в якій ідеться про те, що юрисдикція суддів поширюється на всі правові відносини, які виникають у державі. Саме ці два положення мали істотно змінити всю судову систему, яку ми отримали в спадок від радянської системи. Якщо пригадати радянську систему, то суд тоді був, по-перше, додатком до вже існуючого устрою. На першому плані був захист інтересів держави. І, по-друге, юрисдикція судів була обмежена лише розглядом суперечок між громадянами. Загалом, тоді не було можливості, по суті, опротестувати рішення чиновника. Більше того, не передбачалося скасування в судовому порядку рішень владних структур. Я це зауважую лише для того, щоб людям було зрозуміло, наскільки розширилася юрисдикція судів і наскільки зросло навантаження на суддів. Ми самі можемо бути свідками складності справ, адже всі знають, що сьогодні відповідачами можуть бути і міністри, і депутати, і Президент. Це один бік цієї проблеми. Що стосується другого, то тут варто порушити питання: що держава зробила для того, щоб суди в цій ситуації працювали нормально, відповідно до покладених на них завдань? По суті, крім деякого збільшення чисельності суддів, нічого не змінилося. Матеріальне забезпечення судів залишилося таким, як і раніше.
— Ви маєте на увазі значне зростання навантаження на суддів. Можете навести статистику для порівняння?
— Звичайно. Наприклад, якщо раніше в суди надходило близько мільйона справ, то зараз їхня кількість інколи сягає і семи мільйонів. Ви лишень замисліться, яка різниця з погляду навантаження на суддів, навіть якщо вони мають досвід роботи?! Якщо в середньому за місяць суддя розглядає 120—150 справ, це, перепрошую, ненормальні умови роботи. Більше того, я хочу особливо наголосити, при такому навантаженні суддів в Україні грубо порушуються вимоги Конституції щодо забезпечення прав громадян на судовий захист. А, з іншого боку, випливають ще деякі проблеми: умови та оплата праці, фінансове забезпечення судової діяльності. У нас, знаєте, існує стереотип, що ніби все це потрібно безпосередньо суддям. Безумовно, суддям також треба, оскільки вони там працюють. Але більше за все це необхідно громадянам, які приходять до суду, щоб захистити свої права. Лишень от у нашої влади, яка зобов’язана забезпечити судову діяльність, завжди не вистачає на це часу. До речі, суд — це орган влади. У Конституції чітко зазначено, що державні органи повинні працювати на підставі закону і в рамках закону. Дозволено їм лише те, що дозволено законом, на відміну від громадян, яким дозволено все, що не заборонено законом.
— Це матеріальний бік проблем судової гілки влади. А як справи в нормативній площині?
— У нас, по суті, до цього часу не реформовано на належному рівні процесуальне законодавство. Особливо що стосується кримінальних справ. Суди і органи слідства зараз керуються законом, який був прийнятий ще в 60-х роках минулого століття. І це, безумовно, серйозна проблема. Ми всі чудово розуміємо, що суд зобов’язаний діяти об’єктивно, неупереджено, справедливо і приймати рішення, зрозумілі людям. А рішення можуть бути зрозумілі лише тоді, коли кожний громадянин буде впевнений у тому, що суд не залежить від інших органів влади. Особливо це актуально тоді, коли пересічний громадянин країни в судовому порядку з’ясовує стосунки з чиновником. Чи можна сьогодні говорити про впевненість громадян у тому, що на рішення суду не вплине зацікавлений чиновник, тим більше, якщо він обіймає посаду у вищих ешелонах влади? Такої впевненості в нашій державі немає.
— А, в принципі, це реально?
— Так. І для цього передусім необхідно створити нормальні умови діяльності судів. Не можна створювати умови, коли влада і комерційні структури мають змогу впливати на суд. Ми так дійдемо до розвалу нашої держави. Наскільки держава усвідомлює всю глибину проблеми необхідності створення незалежних суддів? Я наведу приклад формування Конституційного Суду. Це яскравий приклад, коли КС майже рік не діяв, оскільки не могли дібрати суддів. А так сталося тому, що добір відбувався за політичною ознакою. Замість враховувати професійні якості, з’ясовували, які політичні переконання має той чи інший кандидат на посаду судді. Ми чули, який галас з подачі політиків стоїть у ЗМІ з приводу того, яке рішення має прийняти суд. Але ж це — очевидний тиск на Конституційний Суд!
— Ви погоджуєтесь із тим, що безпосередньо схема формування КС програмує його на політичну залежність від тих чи інших політичних сил? Зараз, до речі, відкрито говорять про те, що, наприклад, суддя Іванов — лояльний до Президента, Петров — до коаліції, а Сидоров — на боці опозиції. За такої формули в пресі навіть вираховують, яке рішення в окремо взятому випадку може прийняти КС.
— На мою думку, необхідно міняти не схему формування КС, а менталітет тих, хто його формує. До речі, є хороший приклад. З’їзд суддів обрав шість суддів КС. На з’їзді не виникали питання про політичний окрас того чи іншого кандидата, про його симпатії або антипатії до партій. У центрі уваги були лише такі критерії кандидата, як чесність, порядність, досвід роботи і компетентність у тих питаннях, які вирішує КС. Погляньмо на суддівський склад КС, обраний з’їздом суддів: заслужений юрист, кандидат юридичних наук, це люди зі стажем роботи. Мені навіть на думку не спадає кинути тінь на тих суддів КС, які призначені Президентом або обрані парламентом. У цьому випадку я кажу про підходи.
Як наші політики оцінюють діяльність суддів, ми бачимо тоді, коли обирають суддів на безстроковий період. Які ми чуємо промови! До того ж, якщо раніше політики соромилися озвучувати своє ставлення до суддів за результатами того чи іншого процесу, в якому вони були учасниками, то зараз усі ці «незручні» питання відкинуто. Це, по суті, спроба розправитися з суддею руками народних депутатів. Це дуже погана традиція, яка, на жаль, закріплюється в нашій державі.
— До речі, зараз можна почути думки про необхідність відійти від практики обрання суддів на довічний термін. Як ви вважаєте, це було б правильним рішенням?
— У цьому питанні навіть юристи, коли говорять про те, що судді в нас обираються довічно, зловживають термінами. Немає в нас такого. У нас суддів на перший термін призначає Президент на п’ять років. Після закінчення цього терміну вища кваліфікаційна комісія оцінює його роботу, надсилає пропозиції голові Верховного Суду, і він робить подання парламенту. До цього публікується інформація про те, що той чи інший суддя претендує на безстрокове перебування на посаді. Таким чином, люди мають можливість впливати на рішення і висловлювати своє ставлення до кандидата. Якщо повернутися до обрання суддів виборцями, то виникає питання: яка політична сила його підтримуватиме? Де кандидати братимуть кошти на проведення агітаційної виборчої кампанії? Це ж, зрештою, все одно вплине на його незалежність. І друга, не менш важлива проблема полягає в тому, що професійний суддя, який пропрацював не один рік, має більше, так би мовити, недоброзичливців (оскільки за підсумками кожного процесу є незадоволені та задоволені рішеннями суду), на відміну від того кандидата, який лише починає свій судовий шлях. Тобто ми можемо втратити висококваліфікованих юристів, суддів, які мають досвід роботи і можуть забезпечити кваліфіковане рішення тих справ, які до них надходять. Саме тому я виступаю проти внесення таких змін до Конституції.
— Повернімося до судової реформи. Що було зроблено для незалежності судів після прийняття Конституції?
— У лютому 2002 року був прийнятий закон про судовий устрій. До речі, цей закон, напевно, є чемпіоном із кількості законопроектів. Мені здається, було близько 17 законопроектів різних авторів. У кожному з цих законопроектів чітко відстежувалося бажання влади зберегти свій вплив на суд. Наприклад, питання про причетність влади до призначення голів судів на адміністративні посади. Хоч як боровся судовий корпус із тим, щоб не влада визначала, хто з суддів буде головним з організації роботи суду, все марно. Усе-таки проголосували за те, що голів судів — і районного, і апеляційного, і вищого — має призначати Президент. Що це показало на практиці? Що саме з допомогою керівників судів є спроби вплинути на розгляд конкретної судової справи.
— Президент Віктор Ющенко створив Національну комісію з утвердження демократії та верховенства права. Відомо, що до її складу входите також ви. Скажіть, які конкретні завдання покладаються на цю комісію, і що вже зроблено?
— Сама назва Національної комісії свідчить про зміст її роботи. Комісія вже розробила зміни до закону про судовий устрій і зміни до закону про статус суддів. У цих законопроектах передбачається створення такої судової системи, яка забезпечила б доступ громадян до судових слухань і законність судової діяльності. Мається на увазі апеляційний розгляд справи і касаційний розгляд справи, коли суд вищого рівня перевіряє, наскільки інший суд діяв у рамках закону. Ці зміни вже внесено на розгляд Верховної Ради, і, наскільки я чув, відгуки про них позитивні. Але, на жаль, знову-таки з’являються різного роду негативні коментарі, в тому числі — представників судового корпусу, мовляв, нам не потрібні спеціалізовані суди. Вважається, що система адміністративних судів не потрібна. На мій погляд, це помилкове твердження. Безумовно, необхідно процесуально оформити розгляд звернень громадян зі скаргами на дії чиновників, але це вже друге питання, це процедура. Процедура не може бути досконалою апріорі, вона постійно має оновлюватися з урахуванням тих проблем, які виникають у процесі. Вважаю, що цей законопроект, який вніс Президент, враховує всі нюанси: і вимоги Ради Європи, і наш досвід.
— Як, на вашу думку, чому суспільство вважає суди однією з найбільш корумпованих гілок влади, і як довго ще зберігатимуться такі тенденції?
— Безумовно, факти корупції в судах є. У суспільстві, де процвітає корупція, суди не можуть залишитися зоною, закритою від цього негативного явища. Більше того, багато людей пропагують можливість купити рішення суду. Вважаю, що тут багато домислів. Адже хто більше за всіх кричить про те, що рішення суду неправильне? Той, хто програв. І тому він говоритиме все що завгодно, але ніколи не змириться з тим, що він надав належні докази суду, щоб довести свою правоту. Я проведу паралель. Хто більше за всіх кричить, скажімо, про недоліки виборчого процесу? Ті, хто програли. Вони не визнають, що виборці їх не підтримали через погану програму, вони говоритимуть лише про фальсифікації. Тож хочу зазначити, що в нашому суспільстві за допомогою ЗМІ нав’язується думка, ніби все в Україні купується і все продається. Це неправильно і нерозумно. З іншого боку, у зазначених вище законопроектах передбачено більш ефективний і прозорий механізм добору кандидатів на судові посади і притягнення суддів до відповідальності за порушення присяги.
— Про ставлення громадян до судів відомо, а от що ви можете сказати про те, як самі судді характеризують свою діяльність? Є така статистика?
— Так, до речі, зовсім нещодавно Київський міжнародний інститут соціології провів анонімне опитування. З’ясувалося, що умовами роботи незадоволено понад 50%. Визнали, що вони переобтяжені роботою, 72,4% опитаних суддів. Стикається з неповагою з боку громадян кожен третій суддя. У тому, що у зв’язку із завантаженістю порушуються терміни розгляду справ, зізналися 62% суддів. Наявність впливу з боку політиків підтвердили 14,7% опитаних.
— Якщо законодавчу ініціативу Президента щодо судової реформи підтримає депутатський корпус, коли можна буде побачити практичну ефективність цих законів?
— Один із політиків нещодавно зауважив, що ці закони здатні на 90% вирішити всі судові проблеми. Я зовсім не погоджуюся з такою думкою. Мало ухвалити закон, що передбачає створення судової системи. Необхідно також створити суди і забезпечити їх процесуальним законодавством. Мають рацію ті політики, які відповідають, мовляв, сьогодні Верховний Суд розглядає справи про крадіжки і так далі. Тобто процесуальне законодавство потрібно відрегулювати таким чином, щоб кожний займався своєю справою. А мета єдина, нехай вона вже і набила оскомину, — надійний захист прав і свобод громадян. Гадаю, реформування судової системи — це не лише проблема реформування з урахуванням думок суддів, оскільки система сама себе виправити не зможе. У цьому аспекті має враховуватися думка громадськості, яка безпосередньо або опосередковано зацікавлена в існуванні такої судової системи, що дійсно була б гарантом прав і свобод. І не випадково суспільно-політичне об’єднання «Український форум» виступило з ініціативою створення громадської конституційної асамблеї. Ми хочемо, щоб суспільство за круглими столами також обговорювало ці проблеми, щоб люди зрозуміли, що судова реформа — не лише справа чиновників. Це надто важливо, оскільки стосується всіх громадян.
У ефективній, дійовій судовій системі зацікавлені, в першу чергу, громадяни України. Саме вони за допомогою сформованих громадських структур повинні пропонувати схеми покращання функціонування судів. І громадське об’єднання «Український форум», про яке я говорив, саме й звертає увагу громадян на ці вкрай важливі проблеми.
