Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Кожна жінка — трохи богиня

2 березня, 2007 - 00:00
«НАРОДЖЕННЯ ВЕНЕРИ» САНДРО БОТІЧЕЛЛІ / ЗУСТРІЧ ЦАРИЦІ САВСЬКОЇ ТА ЦАРЯ СОЛОМОНА

Напередодні Міжнародного жіночого дня ми вирішили розповісти читачам «Дня» про деяких представниць прекрасної половини людства — про істот загадкових і непередбачуваних, які завжди приховують у собі певне «ірраціональне зерно». Здавна жінка — спокуслива та прекрасна, є головною героїнею багатьох легенд, але все ж таки складно прослідкувати цю лінію в міфології всіх часів і народів. Тому йтиметься лише про трьох жінок: міфічну прародительку Єву, грецьку богиню кохання Венеру і легендарну царицю Савську.

УСЕ ПОЧАЛОСЯ З ЄВИ

Саме вона, та, яку спокусив Змій, принесла Адаму розкішне і рум’яне яблуко пізнання добра і зла із забороненого дерева, від чого й почалися людські гріхи. Саме ім’я Єва має кілька варіантів перекладу. У біблійному тексті воно звучить як «Хай» (життя): «...и нарек Адам имя жене своей: Ева, ибо стала она матерью всех живущих...»

Сучасні вчені вбачають походження цього імені в давньофіникійському «Хвт» («змія» або «змієподібна богиня»). Скоштувавши заборонений плід, Єва і Адам пізнали ціну добра і зла, але разом із тим з’ясували те, чому раніше зовсім не надавали значення. Вони соромляться своєї наготи: той самий «фіговий листочок» уперше з’являється саме в цій легенді. Тепер, після гріхопадіння, Адама і Єву виганяють із раю, де жили вони без турботи і смутку. Вони змушені перебратися на Землю, і відтепер доля чоловіка — добувати хліб свій насущний у поту, а жінки — народжувати в муках. Майбутнє їм невідоме доти, доки не стане теперішнім, а райський сад — недосяжна далечина. Єва стала причиною того, що «парадіз» — рай (або по-давньоіранському «звідусіль відгороджене місце») тепер можна заслужити лише ціною безгрішного, праведного життя. Цікаво, що коли художники середньовіччя зображали сцену гріхопадіння, часто вкладали Єві в руку не яблуко, а гранат — така була символіка цієї епохи. З XVIII століття Єву зображають у кокетливій позі як втілення кохання, а наприкінці XIX століття все частіше з’являються картини, де Адам і Єва обнімаються, вперше відчувши невідому їм раніше пристрасть. На деяких полотнах Єву зображують так, що вона стоїть поряд зі Змієм, який обвиває дерево пізнання, і в її обличчі явно помітні «зміїні» риси — у глядача не має з’явитися жодних сумнівів щодо того, що Спокуситель і Жінка — це якщо не одне й те ж саме, то майже.

Таким чином, наша прародителька Єва зіграла дуже вагому роль у долі людства. Вона сама одночасно спокусниця й жертва спокуси. Проте спокуса — постійний супутник жінки-богині. Це підтверджують численні легенди, присвячені богині кохання й краси Венері.

ВЕНЕРА

Венера народилася з морської піни, забарвленої кров’ю пораненого Урану, тому її часто називали «народженою з піни», а в грецькій міфології вона — Афродіта. Хвилі винесли її на берег острова Кіфера, а потім на острів Кріт, який і став улюбленим місцем її перебування. Вихованням чарівної богині займалися Гори (пори року), а Грації (які символізують усе, що становить чарівність і привабливість життя) допомагали їй слідкувати за своєю зовнішністю. Древні греки сприймали Венеру як джерело могутнього, пронизуючого весь світ кохання. Їй підвладні всі — і боги, і люди. Хоча Венера й одружена за кульгавим Гефестом, богом вогню і ковальської справи, це зовсім не заважає іншим богам — Посейдону і Аресу — домагатися її прихильності. Але й після їх нього народження велелюбна Венера продовжує зраджувати чоловіка. Причому до цього її часто підштовхує пустотливий син Ерот, якого художники завжди зображають з луком і сагайдаком зі стрілами, які викликають пристрасть.

Очевидно, усвідомлення своєї надзвичайної привабливості дозволило Венері легко обійти всі моральні заборони і знову вдатися до любовних пригод. Своєю красою богиня відверто пишалася і анітрохи не сумнівалася в першості серед інших богинь і смертних. Правота її підтвердилася одного разу під час знаменитого суду Париса. Три богині — Гера, Афіна і Венера — почали сперечатися, кому дістанеться золоте яблуко з написом «Найпрекраснішій», що таємно підкинула богиня розбрату Еріда на весільному бенкетi. Оскільки пристрасті все більше розгорялися, боги вирішили відправити швидкого Меркурія за незалежним суддею — ним виявився пастух Парис. Побачивши молодого красеня, кожна з трьох богинь пропонувала йому свої послуги: богиня війни Афіна — успіхи в битвах, дружина Юпітера Гера — владу над усією Азією. І все ж таки Парис віддав свою перевагу (разом із золотим яблуком) Венері, бо вона обіцяла юнаку кохання найпрекраснішої зі смертних жінок, красуні Олени. Саме викрадення Парисом дружини спартанського царя Олени й стало поштовхом для початку Троянської війни.

Древні греки прославляли Венеру як богиню, яка дарує землі достаток, богиню гір і морів, супутницю і добру помічницю в плаванні. Крім того, вона ще й покровителька шлюбів і пологів. Культ її є таким древнім, що, за однією з версій генеалогії, вона з’явилася на світ раніше за верховного бога Олімпу Юпітера. Гесіод пише про «пінливу радість» обіймів, солодку млість кохання, привабливу усмішку і сміх. У VI гімні Гомера, при появі Афродіти на світ, Гори вінчають її золотим вінцем, прикрашають намистом і сережками. А боги, які побачили її красу, одразу ж бажають узяти її за дружину. Вічно юне начало цієї богині описане в поемі Лукреція «Про природу речей», де вона виступає ще й як богиня родючості, вічної весни та життя.

ЦАРИЦЯ САВСЬКА

Але в деяких випадках навіть краса у поєднанні з мудрістю не може втримати кохання, що згасає. Так трапилося із царицею Савською, яка втратила свою жіночу владу над ізраїльським царем Соломоном. Легендарна цариця всюди здобула собі гучну славу. Багато народів обожнювали її за велику мудрість і незчисленні багатства, а головне — за слiпучу нев’янучу красу. Чоловік, який побачив її хоча б раз, ставав вічним бранцем, слухняним рабом. А між тим цариця зберігала свою молодість завдяки численним таємним притиранням, маскам і травам. Наближені до неї рабині знали, як любить цариця приймати ванни з теплого козячого молока, але не насмілювалися промовити жодного слова — жіночі хитрощі цариці завжди залишалися в таємниці. Коли цариці Савській було майже 40, вона, згідно зі старозавітним переказом, уперше почула про славного царя Соломона. Син царя Давида і Вірсавії Соломон отримав батьківський трон в обхід старших братів. Мудрий і справедливий правитель, він вершив суд над людьми, приборкував злих демонів, знав мову звірів і птахів. Прагнучи до істини, Соломон пізнав «початок, кінець і середину часу, розповів три тисячі притч, склав тисячу та п’ять пісень». Але, ймовірно, мудру й прекрасну царицю Савську зачарували не лише діяння Соломона.

І навіть не його незліченні багатства, бо сама вона жила в розкоші й пишноті. І от цариця вирушає до Ізраїлю, щоб випробувати мудрість Соломона і заодно підкорити його серце.

Одразу ж після прибуття цариця стала загадувати мудровані загадки. Перша була така: до Соломона в палац привели 50 довговолосих, женоподібних юнаків і 50 дівчат. І ті й інші були однаково вдягнуті, та так хитро, що зовсім не відрізнялися один від одного, і найгостріше око не розпізнало б їхню стать. «Я назву тебе мудрим, царю, якщо ти скажеш мені, хто з них жінка, а хто — чоловік», — сказала цариця Савська. Соломон легко вирішив цю загадку, спостерігаючи за тим, як вони вмивалися: юнаки сміливо розпліскували воду й кидали жменями собі в обличчя, в той час як дівчата ніжно й дбайливо набирали воду в долоні, близько підносячи її до очей. Друга загадка цариці була дещо складнішою. Вона прислала Соломону алмаз величиною з горіх, наскрізь зіпсований хитромудрою тріщиною, вигини й завитки якої стоворили складний орнамент. Цариця запропонувала простягнути крізь тріщину нитку, та так, щоб кінець її вийшов з іншого боку алмаза. Сміючись, мудрий цар запустив в алмазну щілину верткого шовковичного черв’яка, що легко проліз через лабіринт і залишив шовковий слід — нитку. Нарешті цариця подала Соломону прекрасний кубок з різьбленого сардоніксу й сказала: «Цей кубок буде твоїм, якщо ти наповниш його вологою, взятою ні з землі, ні з неба». І Соломон зібрав у кубок білу піну, що падала з тіла втомленого бігом коня. Багато ще загадок вигадувала цариця, до багатьох хитрощів вдавалася, залишаючись із Соломоном ночами. Але коли вона набридла прекрасному царю і чари її виявилися безсилі, вона покинула Ліванський палац.

Легенда про зустріч цариці Савської та Соломона була дуже популярна. До нас дійшли зразки персидських мініатюр, на яких художники зобразили царицю Савську. До цієї ж теми зверталися європейські живописці Середньовіччя і доби Відродження.

Історії про легендарних красунь, звичайно, не вичерпуються міфами. У наш час ті ж самі чесноти — розум, краса, чарівність — не меншою мірою властиві й нашим сучасницям. Жіночий день — це гарний привід укотре пригадати про те, що жінки, як і раніше, — нерозгадана таємниця, і зміна епох жодним чином не вплинула на цей достовірний факт.

Олена ШАПIРО, мистецтвознавець
Газета: 
Рубрика: