«Книга — джерело знань». Із цією до болю знайомою кожному школяреві крилатою фразою досить важко сперечатися через її очевидну банальність і логічність. Але, як відомо, у світі все відносно, а тому, виходячи з цього, будь-який сучасний тінейджер може не замислюючись сказати: «Джерело знань — інтернет». І буде по-своєму правий. Хоча досить «просунута» в галузі прогресивних інформаційних технологій людина — культуролог і есеїст Олександр Геніс якось помітив: «Інтернет — це просто паркан, на якому кожен дурень пише, що хоче». Але істина, як часто буває, — посередині. І книга — древній елемент духовної та матеріальної культури, і всесвітня мережа — інтернет — можуть мирно співіснувати, взаємно розвиваючись та збагачуючись. Одне зі свідчень цього — електронні бібліотеки. А той, хто стверджує, що сучасні інформтехнології, якi бурхливо розвиваються, витіснять з життя книги, нехай згадає горе-героя з відомого кінофільму «Москва слезам не верит», який стверджував, що з приходом телебачення все інше відімре: «Не буде ні книг, ні кіно, ні театру — одне лише суцільне телебачення»...
Книга була, є і буде. Інша справа — яка. У світі виходять мільйонні книжкові наклади (не кажучи вже про газети й журнали), але чи завжди їхня кількість пропорційна якості? З цього приводу американський фахівець із менеджменту Джон Нейзбітт не без гіркоти резюмує: «Ми тонемо в інформації та задихаємося від нестачі знань». Я далекий від думки, що ринок і закони масової культури, які тяжіють над сучасною людиною, дозволять їй залишитися поза суспільством Гаррі Поттерів та героїв Донцової (хоча, напевно, і таке чтиво має право на існування). Інша справа — якщо людина нічого іншого, крім цього, не читає...
Мені завжди подобалися «розумні» книжки й особливо — енциклопедичні відображення, у яких найбільш повно відбита картина пізнання нашого світу в цифрах, фактах, іменах. Енциклопедія — унікальне явище нашої культури, свого роду книга книг, якщо мати на увазі світське, а не релігійне тлумачення цього предмету. Вона у порівнянні з іншими книжками має «найбільший коефіцієнт інформаційної насиченості», зрозуміло, якщо не брати до уваги телефонні довідники або розклад руху поїздів... Не дарма про людей високоосвічених, що вражають високою ерудицією, говорять: «Ця людина має енциклопедичні знання».
От чому я з такою радістю йшов на презентацію перших п’яти томів «Енциклопедії сучасної України», що відбулася в Бібліотеці української літератури в Москві. Очікування мої справдилися й, крім того, я познайомився із цікавими та захопленими своєю справою людьми, яких завжди чимало буває у бібліотеці.
Дорогими гостями, що приїхали з України, у цей день у бібліотеці були Ярослав Степанович Яцків — академік Національної академії наук України, директор Головної астрономічної обсерваторії та голова Українського міжнародного комітету з питань науки та культури при НАН України та Микола Григорович Железняк — кандидат філологічних наук, заступник директора академічного Інституту енциклопедичних досліджень. Саме цей інститут узявся за підготовку та випуск 25-томного видання національної енциклопедії, яка охоплює період від початку ХХ століття до наших днів. Учені розповіли про роботу над цим фундаментальним виданням, про методику створення статей до нього, про те, що до цієї роботи залучається не тільки широке коло фахівців у різних галузях науки, техніки та культури, але й багато ентузіастів у реґіонах і за кордоном, що дозволяє збирати максимум потрібної й важливої інформації, зіставляти її й таким чином одержувати найбільш об’єктивну картину для складання статей. «Наше головне завдання — витримати принцип об’єктивності енциклопедії», — підкреслив у своєму виступі Микола Железняк. Було також сказано, що особливістю видання є його живий характер, тобто інформація у ньому не є застиглою, остаточною — вона може доповнюватися, уточнюватися.
Тим часом українська енциклопедистика не обмежується лише одним, хоч і таким важливим виданням, як видання ЕСУ. Випускаються також довідники, біографічні словники й подібна важлива та потрібна література. Така ж робота ведеться й на місцях: в областях і навіть районах побачили світ реґіональні довідники за зразком «Хто є хто» та інші видання краєзнавчої спрямованості.
У той вечір розмова не обмежилася лише енциклопедією — представників української діаспори цікавило багато питань із життя материкової України: політика, економіка, військове будівництво, культура, подальші шляхи розвитку держави. У залі зібралися компетентні люди — журналісти, письменники, вчені (серед них — частий гість бібліотеки Юрій Барабаш — відомий літературознавець, доктор філологічних наук), тому й питання були непрості. На одне з них — «У чому, на ваш погляд, полягає сьогодні національна ідея в Україні?» — академік Ярослав Яцків, що свого часу був першим заступником міністра науки та освіти України, відповів так: «У конкурентоспроможності нашої країни на світовій арені». Мабуть, це дуже точна відповідь, адже щоб сьогодні об’єднати націю «від Криму до Карпат» необхідно на час відволіктися від політики, а всі зусилля зосередити на базовому елементі суспільства — економіці. Потрібно всі зусилля кинути на розвиток інноваційних технологій, — саме цим зайняті сьогодні найбільш розвинені держави. Україна не має багатих надр і врятувати економіку багато в чому здатний науково-технічний прорив у галузі високих технологій (за приклад тут можна взяти Китай, що швидко розвивається).
Україна багата талантами в багатьох сферах — науці, техніці, мистецтві, спорті та часто демонструє свої можливості й досягнення світовому співтовариству. Але зробити треба ще дуже й дуже багато, щоб про Україну не лише довідалися, але й визнали її рівною всі країни світу. І тут головна надія — на молодь: від неї буде залежати майбутнє нової суверенної держави. Багато чого треба пізнати, багато чому навчитися, і тут неоціненну користь може принести «Енциклопедія сучасної України». Треба лише пам’ятати, що теорія без практики мертва, а найширші знання без будь-якого їх застосування — це чистої води енциклопедизм або, як сказали б філософи, «річ у собі».
