Вранці, як завжди, телефонують із району у Кузьминці: дайте зведення! Посіяно?.. Надоєно?.. Зорано? «Не орете?!.» — не ймуть віри. Почувши, що у полях «не співають плуги», заявили: то хай з вами начальство розмовляє. Начальство не забарилося. Обурилося: кузьминецькі підсунули свиню районові, який завжди ходив у передовиках із виконання плану глибокої оранки на зяб. «Що маємо доповідати в область?» — гнівається.
«Відповів: звітуйте про осінній обробіток ґрунту. А вони кажуть, що немає такого рядка у зведеннях», — пригадує фермер Севастян Бойко. Мовляв, як було за царя Тимка, коли шкура була тонка, так і залишилося. А тепер шкура — груба?..
Літній фермер не може змиритися з отим фактом, що «всі ці сорок років я завдавав шкоди землі». Агроном за фахом, а головне — за покликанням. Таких фахівців мало. На жаль. «І мене колись учили, і тепер продовжують студентів учити: оранка, мінеральні добрива, отрутохімікати... Хоча наші українці ще на початку минулого століття відправилися до Канади і там вирощують натурпродукт», — емоційно розповідає Севастян Іванович.
Став завзятим пропагандистом біологічної системи рільництва. Що ж то за «звір» такий? «Ходімо у поле», — запрошує.
Ось вона, 95-гектарна ділянка. «Отут була пшениця. Зібрали. Відтак посіяли олійну редьку і гірчицю. Коли ці рослини вигналися у пітора метри висоти і вступили у фазу масового цвітіння, ми пустили по них плоскоріза. І поле вже готове до сівби цукрових буряків. Ні мінеральних добрив, ні якоїсь іншої «хімії» йому не треба», — розповідає Севастян Бойко. І далі розказує про характерні особливості застосованої технології, відмінної від класичної.
Земля — то не його, фермера, приватна власність. Орендована у односельців. І от він наче заприсягнув, що поверне паї односельцям, підвищивши їх природну родючість. Бо земля для нього — то не просто засіб виробництва. Якесь особливе єднання з природою вгадується у словах Бойка про т.зв. сільгоспугіддя: «Пустивши замість плуга плоскоріза, ми не перекинули шар ґрунту — дали життя різним мікробам, комахам, хробакам, іншим живим організмам. Вони плодяться, рухаються, роблять собі різні ходи — створюють простір для кисню. Над цим полем літають птахи і різні комахи — корисні знищують шкідників. Аякже, вирує життя!..».
Радіє сонячній днині листопада. Відтак тихо мовить: «А після плуга — мертва земля...».
Стоїть на землі і ніби спостерігає за процесами, що відбуваються у цій вивченій, одначе остаточно незбагненній живій матерії. Нарешті, впливає на ці процеси. Його бере глибока образа, що «відстали від світу аж на сто років і продовжуємо спати, бо нас отак навчили ще за колгоспного ладу...». Мовляв, є кому думати, є кому вирішувати, а ти маєш право лише робити те, що кажуть.
Розповідає про бур’яни, що були ще «у стадії ниточки і під плоскорізом потрапили у потойбіччя і вже ніколи не будуть видобуті на поверхню, як після плуга». Продовжує: «Бур’яни знищуються ще до цвітіння і не дають «потомство». Масово плодяться дощові хробаки...». Відтак виголошує оду звичайному хробакові. А що тут, питається в задачі, цікавого? Технологія... Нова. Для району, для краю. Лише не для цивілізованого світу.
Перебуваючи у гармонії із живою природою, Бойко залишається прагматиком. Бере у руки калькулятора і розв’язує нескладні арифметичні вправи: «От на це дев’яте поле у сівозміні площею 95 гектарів ми не витратили належні раніше 475 центнерів нітроамофоски, за яку правлять по 900 гривень за тонну, і 285 центнерів аміачної селітри по 1450 гривень за тонну. Що ж маємо у підсумку? 94525 гривень... Однак ми витратилися на сидерати. Тонна насіння — вісім тисяч гривень. Ще — затрати на дизпальне, 1425 літрів, на зарплату трактористові... Що маємо у підсумку? Так, 17085 гривень... Економічний ефект дорівнює 77440 гривням на одному полі...».
Відтак продовжує розв’язувати задачу, в якій запитується, на скільки глибока оранка затратніша, ніж поверхневий обробіток грунту: «Ширина захвату плуга — 1,75 метра, плоскоріза — 5,6 метра. Отже, замість 70 літрів солярки на гектар умовної оранки ми спалили тільки по 18 літрів на кожен гектар поверхневого обробітку ґрунту. І ще після плуга треба було б «гуляти» і «гуляти» полем на тракторі із причіпними знаряддями, аби зруйнувати «одержані» брили...».
Що ж кажуть люди про «експерименти» Севастяна Бойка? Тракторист Володимир Паліюк, згадуючи про свої звитяжні дні на оранці, розповів:
«Було, що тільки й думаєш про те, щоб із борозни «не впасти» з отим плугом. Аби десять гектарів за зміну впорати, треба було втомитися. Тепер плоскорізом і 20 гектарів за зміну — далеко не межа».
І що ж маємо в остаточному результаті? — запитую у Севастяна Івановича.
«Виростили пшеницю в отакий спосіб. Покупців було багато. Продали другим класом по 850 гривень за тонну. Худобу годуємо екологічно чистими кормами, продаємо молоко за високими цінами для дитячих садків і лікарень. Бо — дієтичний продукт. Господарство невелике — 1133 гектари сільгоспугідь. Мільйон гривень чистого прибутку за рік — отакий результат», — відповідає мільйонер.
Відтак став полум’яним пропагандистом біологічної системи рільництва. «Приїжджає якось фермер із сусіднього села. Я його запросив на польовий табір, показую на табличку біля плуга. Бачиш, запитую, що написано? Читає: «Плуг — ворог землеробства!». У металобрухт оце знаряддя не здали. Хай, думаю, зберігається. Може, тоді, коли нас не буде, стане музейним експонатом», — згадує Севастян Бойко.
Невдовзі сусід, якого він, здавалося, переконав, що плуг — таки ворог землеробства, приїхав удруге. «Мій агроном отакий підхід не схвалює», — звертається до Севастяна Бойка. «То приїжджай разом з ним, — кажу. Вже наступного дня прибули разом. Агроном, виявляється, років чотири чи п’ять тому диплома в академії одержав. Аякже, грамотний. Запитую у нього: а навіщо орати? Відповідає: аби знищити рослинні рештки. А навіщо ж їх, перепитую, знищувати? Ну, щоб... — не знає, що має говорити. Нарешті робить остаточний висновок: бо треба орати!.. Так його, виявляється, навчили. І по всьому, мовляв», — розповідає про «плоди» просвітницької роботи Севастян Іванович.
Обурюється, що «вища школа кує кадри невігласів».
Він — не з отих, хто вибирає землю. Ті обминають пісні суглинки, беруть масні чорноземи — наразі он скільки їх, давно несіяних угідь. Отож із далеких і близьких сіл саме до Бойка звертаються, аби взяв паї в оренду. Знають, що він по тонні зерна за пай дає, що у Кузьминцях люди роботу і належну зарплату мають, що фермер усю соціальну сферу села утримує у належному стані.
«Приїжджають звідусіль. Ні, кажу, не візьму, бо ради не дам», — розповідає про ці свої зустрічі.
Інший бере землю, а господарські об’єкти брутально руйнує — людей по світу пускає. «І начальство чомусь підтримує оцю хибну практику», — обурюється Севастян Іванович. Йому тяжко збагнути, з якого ж то лиха отак часто-густо ведеться. «Невже не знають, що ми на цій землі — тільки перехожі?!. Що ж залишимо?!» — допитується хтозна у кого.
І ні обійти, ні конем об’їхати йому цю актуальну тему. Історія плуга коротка — ХХ століття. А у «доісторичний» період оцього знаряддя селянин не перекидав шар ґрунту. «Із сохою наші діди-прадіди працювали. Тому й залишили нам землю родючою», — допомагає своїм орендодавцям осягнути цю високу матерію. І не звітує у район про «хід глибокої оранки».
Вже його розуміють. Лише й того?..
