У Київському театрі юного глядача в дні шкільних зимових канікул Дід Мороз подарував дітям нову казку. Вистава «Принц і Принцеса» за казками Г . Х. Андерсена «Свинопас» і «Принцеса на горошині» поставив художній керівник театру Віктор Гирич.
Біля входу в театр глядачів зустрічали Дід Мороз, Снігуронька й герої багатьох улюблених казок. А перед початком вистави з дітьми проводилися конкурси і традиційно запалювалася новорічна ялинка. Театр юного глядача спеціалізується саме на дитячих виставах, тому «прохідних» вистав тут не буває. І які б події не відбувалися в країні — революції, катаклізми, політичні й економічні кризи — для колективу ТЮГа існує непорушний закон: діти, прийшовши в театр, чекають дива, свята і їхні очікування не можна обдурити.
Нова вистава режисера В. Гирича, як і всі його попередні дитячі вистави («Чарівна Пеппі», «Сніжна королева»), відрізняє присутність хорошого смаку, вишуканість і інтелігентність. Чого гріха таїти, багато театрів відносяться до постановки дитячих спектаклів як-небудь — для «галочки». Київський ТЮГ собі такого не дозволяє. Тому діток радують і хорошим літературним матеріалом, і розкішними костюмами й видовищністю постановок. Сценографія вистави «Принц і Принцеса», створена Михайлом Френкелем, являє собою величезний корабель із білими вітрилами. Як тільки відкривається завіса — діти й дорослі налаштовуються на романтичний лад, коли хочеться вірити, що всі мрії обов'язково здійсняться. У Віктора Гирича, звичайно, гарне почуття «дитячого часу», тобто він завжди точно виміряє протяжність вистави, але цього разу перша дія вийшла трохи затягнутою. Адже казка розрахована на дітей п'яти—восьми років і в такому віці вистачає уваги максимум на одну годину 15 хвилин. І краще, щоб постановка була без антракту. Трохи не вистачає виставі музики (її оформив Володимир Борисов) і пісень (вірші Олександра Вратарьова), які були невиразними й навіть бляклими. А ось інтермедійні «лялькові» заставки (коли персонажі завмирали в різних позах) і пластичне рішення (хореограф Алла Рубіна) — виглядали відмінно. Другий акт пройшов набагато динамічніше й цікавіше першого. Чудово поставлена сцена з пуховими перинами й горошинкою. Поява нового персонажа — королівського блазня (Святослав Супрунов) — відразу привернула увагу маленьких глядачів, хоч ця роль епізодична й навіть безсловесна. А коли Принцеса (Інна Белікова) з'явилася в шикарному весільному вбранні, то в залі прокотилося захоплене зітхання усіх дівчинок. Потрібно відмітити, що костюми у виставі дуже витончені й барвисті (художник Катерина Корнейчук). Але ось щодо акторських робіт, хоч і виконані вони в єдиному ансамблі, але особливих творчих успіхів, на жаль, не вийшло.
Режисер вибрав відомі казки Г . Х. Андерсена. Тому дітям було легко стежити за сюжетом. Хоч В. Гирич і зробив свою версію лібрето. Чарівна музична горошинка, хрюкання забавних свинок, капризна Принцеса, соловей в клітці й троянда з шпичками — все було зрозуміло й вистроєно. Так що запитань у малюків, як це часто буває в інших театрах, не виникало, й діти не мучили дорослих вічними своїми «чому», «а це хто»? Також дуже важливою є деталь, яку хочеться відмітити як «плюс» постановки, мова зі сцени звучала чітко й виразно. Це радувало. Адже не секрет, що в багатьох театрах Києва публіка не може розібрати й половини слів, які їм говорять зі сцени, на жаль цим грішать не тільки ті актори, що беруть участь у дитячих виставах, але й ті, що грають у дорослих постановках...
Незважаючи на деяку шорсткість, вистава «Принц і Принцеса» не залишає байдужими глядачів. Вона вчить добру й чуйності малюків ненав'язливо й не в нудній манері, а легко й ніби граючи. Приємно, що до дітей в цьому ТЮГі ставляться з великою повагою. Там вони себе відчувають найголовнішими й бажаними гостями, які стали дорослішими, хоч і запитують після побаченої казки: «Мамо, а якщо мені підкласти горошинку, я її відчую, як Принцеса?»
