Боже ж мій, якою прозою доводиться перейматися перед Новим роком… А що поробиш? Пару днів тому надумав я прогулятись, можливо, посидіти десь, випити вина. Годинник показував одинадцяту вечора, проте в нас на Оболоні є кілька дуже пристойних ресторанів, кабачків та кав’ярень, тож лишитися без гарного дозвілля мені не загрожувало. Перша ресторація була вже замкнена, хоча я твердо пам’ятав, що повинна в цей час працювати. Я попрямував до другої, але звідти вийшли троє панянок з розчарованими обличчями. — Дівчата, — гукнув я їм, — спробуйте до молдаван, там має бути все гаразд!
Ми пішли до молдавського винного погребу, і там офіціантка ніяково посміхнулася: «Ми вже закриті».
Четвертий кабачок, п’ятий… Всі вже зачинилися у смішні 22.00. Причому всюди час закриття не написаний на табличці, а надрукований на папірці. Нарешті, на одних дверях виявилася трохи розлогіша об’ява: згідно з розпорядженням Київради, прийнятим ще влітку, всі розважальні заклади, розташовані в житлових будинках, мають закриватися саме о десятій вечора, ані хвилиною пізніше.
Лишався один варіант. Шалман, інакше не назвеш, облаштований неподалік на баржі біля берега Дніпра. Рідкісно вбогий заклад. З тупим блатняком замість музики, дешевим пивом в асортименті і відповідною публікою. Йти туди, щоб відпочити «культурно» (саме про це, мабуть, і дбали державні мужі), було б цілковитим безглуздям. Тобто вечір зійшов нанівець.
Я, звичайно, далекий від того, щоб підозрювати наших муніципальних депутатів чи особисто пана Черновецького у лобіюванні інтересів цієї конкретної забігайлівки. Вони хотіли якнайкраще. Щоб музика не гриміла і п’яні відвідувачі не бешкетували під вікнами, коли люди вже лягають, аби вранці піти на роботу. Але ж треба бути послідовними. Чому б не встановити межу для розваг — 20.00, коли абсолютна більшість співвітчизників, які мають дітей, вкладає їх спати?
А як серйозно, то така директива фактично забороняє електоратові будь-які посиденьки поза домом. Бо майже всі «заклади» — так склалося — знаходяться у житлових будинках, на перших поверхах або у підвалах. Отже, після 22.00 всі розваги в Києві мають припинятися. Це притому, що, між іншим, навіть ремонт з його стукотом і грюкотом дозволений до 23-ї. Але то вже так, дрібниці. Якщо дотримуватися букви закону, то столиця перетвориться на надзвичайно благочестиве місто. В якому навіть у новорічну ніч увесь люд буде сумирно витріщатися на телеекрани.
Зрозуміло, що в кожного своє уявлення про суспільну мораль, про благоустрій міста, про спокій його мешканців тощо. Погано тільки, коли погляди однієї людини, нехай навіть щиро віруючої, нехай навіть обраної на посаду мера, намагаються зробити законом для всіх. По-перше, це саме по собі викликатиме спротив. По-друге, подібних настанов ніхто ніколи насправді не виконує. Бо вищезгадані дівчата з молдавського ресторанчику слідом за мною не вийшли. Мабуть, знали чарівне слово, а заклад насправді працював. Як і решта шиночків, ресторацій і кав’ярень району, де висіли таблички «до 22.00», а офіціантки казали: «замкнено», що вже зачинено, однак світло горіло, чулася тихенька музика і за дальніми столиками в напівзатемнених кутках сиділи відвідувачі. Мабуть, треба було просто знати чарівне слово. Або номінал чарівної купюри. Тож хто кого дурить?
Що ж до мене, то Новий рік я зустрічатиму в гостях. З надіями на ліпше життя для себе, а також — для мого міста, котре обов’язково стане справжньою європейською столицею, де закони не будуть абсурдні, а громадяни, як наслідок, ті закони виконуватимуть. І де засідати за келихом чогось смачненького можна буде хоча б… до 23.00.
