Учора українська дипломатія вдруге на державному рівні відзначала День працівників дипломатичної служби. Однак, здається, цього разу дипломатам не зовсім випадає веселитися. Адже досі в країні триває невизначеність. Одна гілка влади вважає дипломата номер один — міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка — звільненим, а інша — чинним. Зрозуміло, що це зовсім не додає авторитету Україні. Адже чим далі, тим більше ситуація довкола звільнення Верховною Радою міністра починає виходити за межі протистояння між Президентом і прем’єр-міністром.
Мова вже йде не просто про дискредитацію міністра чи про репутацію зовнішньополітичного відомства, але репутацію країни в цілому. Деякі експерти вважають, що сьогодні відбувається ескалація напруги в сфері розподілу компетенції по відношенню до зовнішньої політики. На думку генерального директора центра Разумкова Валерія Чалого, зовнішня політика України стає «розмінною монетою у внутрішньополітичній боротьбі», в ході якої тема зовнішньополітичного курсу використується різними силами для досягнення своїх інтересів, що зрештою призводить до втрати Україною позитивного міжнародного іміджу.
Голову зовнішньополітичного відомства не впускають на засідання Кабінету Міністрів. Віктор Янукович постійно наголошує про необхідність вирішення питання заміни міністра закордонних справ. У свою чергу, масла в вогонь підливає міністр юстиції Олександр Лавринович, який заявляє, що підписи Тарасюка під двосторонніми угодами, які були укладені в Кореї, не є дійсними, оскільки під час візиту Тарасюк уже був звільнений.
З іншого боку, позиція українського Президента залишається незмінною. Віктор Ющенко одразу після рішення Верховної Ради підписав Указ про продовження роботи Бориса Тарасюка на посаді міністра закордонних справ. Президент вважає перебування на цій посаді Тарасюка абсолютно легітимним і правовим, а рішення парламенту про його звільнення з цієї посади — не правовим. Схоже, що в політичній боротьбі політики забули про те, що їхні дії завдають шкоди авторитету нашої держави. Слід зазначити, що в таборах Президента і прем’єр-міністра є чимало досвідчених дипломатів, колишніх міністрів закордонних справ, які, очевидно, мають добре розуміти, яку шкоду репутації нашої держави завдає це протистояння двох гілок влади. Очевидно, що вони мають бути зацікавленими в тому, щоб якомога швидше знайти компроміс між сторонами і, мабуть, підказувати своїм патронам шляхи цивілізованого виходу з даної ситуації і взагалі вказувати на необхідність ухвалення рішень усіма органами у правовій площині з дотриманням норм законодавства і Конституції. Чи відповідає законодавству і новій Конституції рішення Верховної Ради щодо звільнення міністра закордонних справ, який призначений за квотою Президента? Як цю проблему можна розв’язати цивілізованим способом? Газета «День» звернулася за роз’ясненнями до юриста-міжнародника, одного із патріархів дипломатії, доктора юридичних наук Володимира ВАСИЛЕНКА.
— Наскільки законним є рішення Верховної Ради щодо звільнення Бориса Тарасюка із посади міністра закордонних справ?
— У ситуації, що склалася навколо звільнення Б.Тарасюка з посади міністра закордонних справ є дві складовi: одна — правова, інша — спекулятивно-політична. Стаття 106 Конституції України передбачає, що Президент України «здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави» і відповідно «вносить до Верховної Ради України подання про призначення міністра закордонних справ України». У Конституції не виписаний порядок звільнення міністра закордонних справ України. Однак, згідно з елементарною юридичною логікою, право подання про звільнення міністра закордонних справ має ніхто інший як Президент України, оскільки саме йому належить право подання про призначення міністра закордонних справ і оскільки саме він здійснює керівництво зовнішньою політикою держави.
Верховна Рада не мала права приймати до розгляду і ухвалювати постанову про звільнення Б.Тарасюка за поданням прем’єр-міністра України, оскільки Конституція України не передбачає за ним такої прерогативи і оскільки право на здійснення такого подання випливає лише і, виключно, із конституційних повноважень Президента України.
Верховна Рада не повинна була приймати до розгляду згадану постанову і з огляду на те, що на той час в Конституційному Суді України було зареєстровано подання про тлумачення положення Конституції України щодо порядку звільнення з посади міністра закордонних справ України. Очевидно, що відповідно до принципів верховенства права, Верховна Рада мала б вирішити питання про розгляд постанови про звільнення Б.Тарасюка лише після рішення Конституційного Суду.
Постанова Верховної Ради є незаконною й тому, що вона є безпідставною по суті. Відповідно до загальновизнаних стандартів прав людини, Конституції України і трудового законодавства України, жодна людина не може бути звільнена з роботи без належного обґрунтування. Ні депутати, які виступили і в день звіту Б.Тарасюка у Верховній Раді, і в день ухвалення сумнозвісної постанови, не спромоглися пред’явити жодного документа чи навести підтвердженого фактами аргументу, який би свідчив, що Б.Тарасюк як міністр закордонних України нехтував виконанням своїх посадових обов’язків, вчинив якісь порушення чи діяв всупереч законодавчо визначеному зовнішньополітичному курсу держави і не на користь національних інтересів України. Тому й з цього погляду постанова Верховної Ради є нелегітимною.
— Як далі може розвиватись ситуація і який із неї вихід? Чи є чинним підпис Б.Тарасюка?
— Крапку в цій історії, в цьому штучно створеному скандалі, який шкодить Українській державі та її iмiджу у світі, повинно поставити відповідне рішення Конституційного Суду України. А до цього Б.Тарасюк має продовжувати виконання своїх функцій міністра закордонних справ як це передбачено відповідним Указом Президента України. На цій підставі його підпис є легітимним і чинним та має визнаватись всіма. Таким вбачається цивілізований шлях виходу із ситуації, що склалася.
На превеликий жаль, представники певних політичних сил — це і окремі посадові особи Кабінету Міністрів України і окремі народні депутати України — перешкоджають Б.Тарасюку виконувати його службові обов’язки, діють протиправно, з перевищенням влади і своїх службових повноважень. Такі дії кваліфікуються Кримінальним Кодексом України як злочинні, і Генеральна Прокуратура України мала б порушити кримінальні справи проти певних осіб, зокрема відповідно до його ст. 344 та 365. Тим більше, що, як мені відомо, до Генпрокуратури вже звернувся і Б.Тарасюк особисто, і група народних депутатів України. На мій погляд, не завадило, щоб до цих звернень приєдналась громадськість і Президент України.
— Скільки може продовжуватись ця невизначеність?
— На мою думку, аж до рішення Конституційного Суду, який має витлумачити відповідні положення Конституції України. І чим швидше суд це зробить, тим краще для країни.
— Чи були подібні випадки у міжнародній практиці?
— Наскільки мені відомо, подібних випадків у міжнародній практиці не було, оскільки в світі демократичних держав додержуються принципів законності і верховенства права. У нашій Конституції також записано, що в Україні діє принцип верховенства права. І закони, і постанови, які ухвалює Верховна Рада, якщо вони суперечать Конституції і принципу верховенства права, є юридично не чинними. Оскільки постанова Верховної Ради щодо Б.Тарасюка не базується на праві, не базується на Конституції, вона є юридично не правомiрною з самого початку. А тому Б.Тарасюк продовжує виконувати свої функції міністра закордонних справ і його підпис є чинним.
КОМЕНТАРI
Юрій КОЧУБЕЙ: «Cитуація вже набуває скандального характеру...»
— Ця ситуація вже набуває такого скандального характеру, який не можна далі терпіти. Я вважаю, що Президент і прем’єр-міністр повинні зібратися і вирішити це питання. А щодо теоретичного підходу, то треба брати до уваги те, що називається дух законодавця. Якщо законодавець дав Президенту прерогативу висувати кандидатуру міністра закордонних справ, то це розуміється, що він також залишає цю прерогативу Президентові, щоб його відкликати. А у нас виходить абсурд — Президент подає кандидатуру і не може сам її відкликати, а хтось інший може. З точки зору духу закону, приймаючи закон, законодавець, на жаль, не передбачив такої ситуації. Тому Президент і прем’єр-міністр мають порозумітися і закінчити це питання врешті-решт, оскільки це не йде нікому на користь. Чому прем’єр зараз не хоче дати відбій рішенню Верховної Ради до відповідного висновку Конституційного Суду з цього питання? Це треба запитати самого Януковича і його людей. Я вважаю, що вони налаштовані на протистояння. З моєї точки зору, пора з цим кінчати і знаходити вирішення, яке буде в інтересах держави, українського народу. Для Конституційного Суду це питання буде важке, бо воно має прикладний характер, а не лише теоретичний. Але з моєї точки зору, судді повинні взяти до уваги не лише те, що написано і що не написано, але й ті наміри, які вкладав законодавець, приймаючи цю норму.
Анатолій ЗЛЕНКО: «...я не юрист»
— Я не правовик, я не юрист. Тому мені не з руки давати кваліфікацію щодо рішення Верховної Ради. Але, я думаю, що все, що відбувається в нашій державі, не робить їй честі. Все це завдає шкоди нашій державі і зокрема її зовнішній політиці. Тому я виходжу з цього, що ці питання мають вирішуватися на правовiй основi. Має бути дана відповідна кваліфікація рішення Верховної Ради і на основі цього мають бути зроблені відповідні висновки. Я вважаю, що треба завжди думати про інтереси держави і виходити з будь-якої ситуації, керуючись цими високими ідеалами нашої державності, її авторитетом, її іміджем, збереженням до неї відповідної поваги з боку міжнародного співтовариства.
