Борису Тарасюку вже знайшли заміну. Поки що лише тимчасову, на одну поїздку. Учора замість міністра на засіданні ОБСЄ в Брюсселі був присутній посол України в Австрії Володимир Єльченко. А в поїздці до США — Хандогін. У Секретаріаті Президента розглядають два варіанти розвитку подій. «Поки питання не буде вирішене (в КС. — ред. ), Тарасюк продовжує виконувати обов'язки, й усі повинні його сприймати, власне, як повноцінного міністра, але можна — призначити іншого виконуючим обов'язки», — пояснив радник Президента Ігор Коліушко. Очевидно, що в будь-якому випадку Тарасюк приречений залишатися «виконуючим обов'язки». А довго реалізовувати зовнішню політику з префіксом «в.о.» надто проблематично. І ще одне. Тарасюк символізував і такий здобуток помаранчевої революції, як євроатлантичний вектор розвитку. Хоча парадокс: основні документи, як відомо, були прийняті до Майдану. Тепер цей вектор став, м'яко кажучи, дуже розпливчатим. Щоправда, в уряді ще залишився Анатолій Гриценко. Але чи на довго? Про це ми запитали провідного українського політолога Володимира ФЕСЕНКА.
— Гриценко без жодного сумніву знаходиться в зоні ризику. І питання його можливої відставки — лише питання часу, це може відбутися й найближчих тижнів. Можливо, дещо пізніше, після новорічних свят. Справа лише в мотиві й у характері відносин президентської й урядової команди в конкретних умовах. Тобто якщо ці відносини загострюватимуться такими ж темпами, як це було останнім часом, то відставка Гриценка — справа неминуча. Інша річ, що, як і у випадку з Тарасюком, Президент має право висунути кандидатуру за своєю квотою.
— Як ви вважаєте, чи подаватиме Президент повторно кандидатуру Тарасюка?
— Повторна подача його кандидатури означає, звичайно ж, продовження військових дій. Це політичний і правовий клінч, з якого немає виходу. Щойно, відправивши у відставку Тарасюка, антикризова коаліція, звичайно ж, не затвердить його кандидатуру. Тут є, звичайно ж, можливість апеляції до Конституційного Суду, але це може затягнутися на кілька місяців. А яким чином тоді здійснюватиметься керівництво зовнішньою політикою?
Я бачу тут два варіанти виходу з ситуації. Перший — подача іншої кандидатури Президентом. Кандидатура ця, звичайно ж, буде президентська, працюватиме на зовнішню політику Президента. Але одночасно потрібно уникнути саме протистояння з питань зовнішньої політики, перейти до нормального узгодження позицій. Зокрема, вже найближчим часом намічається візит Путіна до України. І якщо перед цим візитом складеться така ж ситуація, як перед візитом Януковича до Вашингтона, то нічого, крім шкоди, це не принесе. Якщо до цього моменту не вирішиться питання щодо міністра закордонних справ, то, побоююсь, що це негативно позначиться й на характері переговорів з російською стороною, й на результатах цього візиту. Навряд чи це в інтересах країни, я вже не говорю про інтереси Президента або уряду.
І ще один із варіантів розв'язання проблеми — взяти паузу. Обов'язки виконує перший заступник міністра закордонних справ. І дочекатися тоді рішення Конституційного Суду. Але в будь-якому випадку Тарасюк не зможе нормально працювати в уряді Януковича. І жодної нормальної, зваженої, неконфліктної політики в нас у такому випадку не буде.
— От ви говорите, що потрібно узгоджувати зовнішню політику. Але чи не означає це остаточну капітуляцію Президента? Адже зовнішня політика — це його прерогатива, а виходить, що і її тепер потрібно узгоджувати...
— Не забуваймо, що за Конституцією зовнішню політику визначає парламент. Інша річ, що визначати це він повинен у відповідному законі, в законодавчих актах, які мають бути узгоджені з Президентом, оскільки, знову таки, Президент може накласти вето. Саме це я маю на увазі, коли говорю про узгодження зовнішньої політики. Не можна провадити окремо зовнішню політику Президента й парламентської коаліції. Не може бути в країні двох зовнішніх політик. Це абсурд.
Президент повинен враховувати особливості політичної структури парламенту. Особливості політичних настроїв у суспільстві. Робити поправки, шукати більш компромісні варіанти. Але уряд не може втручатися в компетенцію Президента, в процеси вироблення й здійснення зовнішньої політики. А те, що сталося останніх місяців, — явний конфлікт. Тому я не бачу нічого поганого, образливого в узгодженні зовнішньополітичних питань. Потрібно зараз разом із президентською та урядовою командами працювати над законом внутрішньої й зовнішньої політики. Узгодити компромісний варіант, тому що, звичайно ж, коаліція не погодиться на форсований вступ до НАТО, але й відмовлятися від євроатлантичної інтеграції було б безглуздо. Тим більше, що й Росія активно взаємодіє з НАТО. Варто шукати компромісні, конструктивні формули у всіх напрямах зовнішньої політики.
— У вас немає відчуття, що холодна війна між Ющенком і Януковичем уже перетворилася на «гарячу».
— Скажімо так, від фази холодної війни перейшли до серії локальних конфліктів. Наступна фаза — це «гаряча» війна. Я зроблю таку аналогію: напередодні Другої світової війни були такі локальні прикордонні конфлікти. Те ж саме й зараз ми спостерігаємо, ці конфлікти вже стали таким безперервним ланцюжком. Тому потрібно зрозуміти, що наступна фаза — це «гаряча» війна, а слідом за «гарячою» війною лише два варіанти: або дострокові парламентські вибори, або нові домовленості.
