Нещодавно на спільному засіданні членів Кабінету Міністрів і антикризової коаліції парламенту, прем'єр-міністр Віктор Янукович звітував про те, що виконано урядом за 100 днів перебування при владі. Така практика прийнята в багатьох країнах, вважається, що саме за ці дні уряд не лише будує плани, а вже й має у своєму активі такі досягнення, які засвідчують про його дієздатність і спроможність вирішувати державні справи.
Перші дні роботи — це вступ до тривалої, напруженої та багатогранної праці — від того, як він складеться, залежить подальша діяльність. Це — наче перші сторінки художнього твору, звідки ми дізнаємося про основних персонажів, їхні наміри та взаємовідносини, і вже починаємо зацікавлено слідкувати за перебігом подій. Все йде до кульмінації, найвищого піднесення, розвитку сюжету, де всі дійові особи розкриваються, стають відомими мотиви їхніх вчинків — і за тим наступає розв'язка, а за нею й закінчення.
Ми вже ознайомилися зі складом уряду, першими його кроками. Тепер у його діяльності наступає основна частина, кульмінаційна, викладена прем'єр-міністром у своєму виступі. Він був розгорнутий, з переліком вже зробленого та з новими завданнями. Оминувши критику попередніх урядів, що стає у нас мало не обов'язковим правилом, виділяємо в його промові наступне. Своїм створенням уряд Віктора Януковича завдячує коаліції в парламенті, яку самі її учасники назвали «антикризовою», підкресливши цим, очевидно, свою важливість і необхідність. Хто ж входить до неї? — «Партія регіонів», яка набрала найбільшу кількість голосів на виборах і створила найбільш чисельну депутатську фракцію, і партія комуністів, яка набрала найменшу кількість голосів і створила найменшу фракцію. Та це лише арифметичне визначення, значно важливішим є їхня протилежність у програмах, меті та засобах їхньої реалізації. З одного боку — великий бізнес і приватна власність, а з другого — заперечення цих економічних понять. До двох антагоністичних сил приєдналися і соціалісти Олександра Мороза. Колись керівники комуністичної та соціалістичної партій були в одній колоні на демонстраціях, разом покладали квіти до пам'ятника Леніну, а потім розійшлися в часи Помаранчевої революції. Тепер вони знову в одному «таборі».
Проте коаліція, хоч вона і дещо несподівана, уряд працює, час від часу лунають запрошення приєднатися до неї й іншим партіям, які є в парламенті, тобто створити широку коаліцію. А разом з тим, діючі прихильники коаліції вирішили дещо розбавити кількість тих міністрів, які прийшли з блоку «Нашої України». Дехто з них написав заяви про звільнення, та коли міністр Юрій Павленко вже хотів розпрощатися зі своїми колегами по Кабінету Міністрів, керівництво парламенту раптом змінило гнів на милість. «Якщо ви патріот, — сказав йому Олександр Мороз, — будь ласка, заберіть заяву і працюйте спокійно». Що це? Залишити міністрів другого ешелону, щоб звільнити міністрів іноземних справ і оборони? — Можливо. Але тут проглядається й інше: Олександр Мороз завжди ретельно продумує свої висловлювання, в них немає чогось випадкового. Чи не підтвердження це тому, що втопленик хапається навіть за соломинку?!
А в основній частині виступу голова уряду, наголосивши, що він виступає за широку парламентську коаліцію, назвав і мету її створення — вона може стати фактором політичної стабільності в Україні. Дійсно, широка коаліція можлива, але з іншими депутатами, перш за все — з фракцією блоку «Наша Україна». І без комуністів з їхніми мертвими догмами, давно відкинутими в суспільстві, та без соціалістів, з їхнім єдиним принципом — приєднатися до будь-кого і справно прислуговувати, аби лише бути при владі, грати в ній якомога значимішу роль.
Головною передумовою успішної роботи, — вважає Віктор Янукович, — є забезпечення загальнонаціонального консенсусу та подолання політичного розколу українського суспільства, який виник під час останніх виборчих кампаній. Проти консенсусу важко щось заперечити, аби лише він був по добрій волі, а ось розкол України на Схід і Захід — це вже давній стереотип, створений тими, хто видає бажане за дійсність, і підхоплений окремими політиками. Наші ж мешканці міст і сіл не знають ніякого розколу, всім їм доводиться долати схожі труднощі та перешкоди, щоб забезпечити, наприклад, себе і свою сім'ю всім необхідним, щоб реалізувати свої здібності, домогтися успіхів у праці чи навчанні.
А це твердження вже є хибним: «Вважаю за необхідне зауважити, що не можна досягти загальнонаціонального консенсусу, коли одна частина суспільства нав'язує іншій свої цінності та інтереси». Помилкове воно тому, що неправильно визначає суть тих процесів, які відбуваються у нашому суспільстві. Український народ, єдиний у своєму прагненні до кращої долі, протягом своєї багатовікової історії відтворював всесвітньо визнану культуру та народну творчість, йому властива працьовитість, справедливість у взаємовідносинах з іншими народами, для свого захисту створив збройну силу — козацтво. Цінності та інтереси нашого народу відомі, вони є неминущими та нав'язувати він їх нікому не збирається — вони є складовою національного відродження його мови, звичаїв, церкви. І будь-які перешкоди на цьому шляху, чи то двомовність чи «консервація» залишків колоніального минулого, будь-чиї прагнення їх підхопити та рядитися в тогу їх захисників, — є антиукраїнськими та антидержавними, вони повинні бути відкинуті.
Крім того, Прем'єр-міністр говорить, що з прихильністю ставиться до ініціативи Президента щодо створення Конституційної комісії, але краще її зробити у Верховній Раді, і метою роботи має стати продовження конституційної реформи. А ось цього вже робити не слід. Верховна Рада прийняла Конституцію постатейним голосуванням. Якби це довелося робити Верховній Раді нового скликання, то деякі статті зазнали б таких змін, що ми мали б зовсім інший текст Основного Закону. Суспільству ж потрібна така Конституція, у створенні якої воно бере безпосередню участь, коли б під час широкого обговорення була можливість удосконалити її, визначити національний характер української держави, а органи влади зобов'язувалися б до більшої відповідальності. Потім таку Конституцію винести на Всеукраїнський референдум.
Нині уряд почав працювати над пакетом документів, в яких передбачено створення державної програми економічного та соціального розвитку України, розроблено проект закону «Про основні засади внутрішньої та зовнішньої політики». Ну, чого-чого, а програм розвитку в нас вистачає, немало їх було прийнято і раніше, тільки де вони тепер, яка від них користь, що вони дали для піднесення добробуту населення?! Тут пригадується малюнок в одній з газет в роки перебудови в Радянському Союзі, коли до магазину приходять покупці, розглядають вітрини, щоб його собі вибрати, а там усі полиці зайняті розкладеними книжечками з написами: «Продовольча програма».
А де ж правий фланг? Адже без національно-демократичних сил не тільки не повна картина нашого політичного життя, а й тупцювання на місці, без будь-яких надій домогтися якогось зрушення, змін на краще. Тому в нинішньому передкризовому становищі у країні є й їхня провина, бо вони самі чомусь закріпилися на узбіччі державотворення, і далі, ніж розмови про єдність, ніяк не наважуються йти. Між тим, це нагальна вимога часу — створення такого об'єднання національно-демократичних сил, яке б мало вирішальний вплив у суспільстві.
Поки що ж ми чуємо від наших парламентарів, урядовців, радників та експертів багато різних пропозицій, обвинувачень, якихось накреслень, які підносяться нам як єдино можливий вихід із скрутного становища. Але, все ж таки, повної та реальної картини так і не складається, невідомо, де ми знаходимося, що нас чекає у майбутньому. І так буде до тих пір, поки в суспільстві не наберуть ваги ті сили, яким не байдуже загальне добро, які піклуватимуться про рідний край і збереження його від різних руйнівників, які ставлять собі за мету служіння Батьківщині.
Сьогодні в нас є кому складати плани, є кому виступати з ними, є кому і налагодити матеріальне виробництво. Але рухатися вперед без духовної діяльності, без повернення до життєдайних джерел історичної пам'яті свого народу, без утвердження національної держави — це все рівно, що зводити будівлю без фундаменту. Хоч якою б величною була така будова, якими б архітектурними оздобленнями відзначалася — вона приречена на тимчасове існування.
