Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Хто нами править?

1 грудня, 2006 - 00:00

«Людина по природі своєї є істотою політичною, а той, хто в силу своєї природи, а не внаслідок випадкових обставин, живе поза державою — або недорозвинена в моральному сенсі істота, або надлюдина; таких людей і Гомер паплюжить, говорячи «без роду, без племені, поза законами, без вогнища». Таку людину можна порівняти з ізольованим пішаком на гральній дошці.» (Аристотель, IV ст. до н.е.).

У свій час вчений грек із давньої Стагіри — Аристотель, вчитель Александра Македонського, описав всі можливі форми державного управління (монархія, тиранія, аристократія, демократія, охлократія), вказавши на переваги і недоліки кожної. З того часу мало що змінилося під сонцем — мабуть через те, що сутність «кратії» (грецьке «влада») залежить від незмінної людської природи, а не від зовнішніх історичних чинників. Це, звичайно, не означає, що особливості тих чи інших політичних устроїв не залежать від епохи, історії держави, від національних особливостей того чи іншого народу та ін.

Скористаємося визначеннями Аристотеля і придивимося (аж ніяк не претендуючи на фаховий аналіз) до сучасного політичного устрою України. Не треба бути спеціалістом, аби здогадатися, який тип влади у нас панує. Це охлократія, що встановилася с першого дня існування держави Україна. В перекладі з грецької «охлократія» означає «влада натовпу». Однак ця класична схема управління в Україні була порушена — владу тут захопив не народ, не його видатні представники, а саме натовп так званих «демагогів» (політиків, які «заробляють» собі популярність брехливими обіцянками). Вони використовують перехідний період країни задля одного — розбагатіти будь-якою ціною, і саме ця «велика» мета керує всіма вчинками «демагогів», незалежно від того, що робиться в країні. Всіх їх суспільство добре знає — за допомогою пристроїв, які в давній Греції називали «телевізорами». Куди й коли не глянь — всюди метушаться вони. А ті люди, які за кращих обставин формують колективний розум, совість, культуру країни, відсунені не те що в тінь, а в непроникливу темряву.

Як відрізнити пересічного охлократа від звичайної нормальної людини? Для цього треба зважати на певні стійкі ознаки, які видають його, як кажуть, із головою. Нижче надаємо перелік характерних видових рис українського демагога (він же — охлократ); деякі його риси співпадають із тими, які описує Аристотель, інші — українського походження (набуття сучасної цивілізації).

Неповага до цінностей народу, серед якого охлократ живе. Це, так би мовити, ідейна цехова ознака, заради якої правдивий охлократ може поступитися чим завгодно (тільки не грошима — то святе!). І чим більше когось або щось цінує народ, тим з більшим запалом і послідовністю охлократ намагається це очорнити, розтоптати, знищити. Причинами можуть бути такі чинники, як комплекс меншовартості або — підсвідоме почуття небезпеки і чужого.

Невігластво. Коли охлократ ганьбить ту чи іншу шановану народом особистість або талант, то в багатьох випадках він заслуговує амністії, бо, як правило, «не знає, що виробляє». Бо коли людина ніколи не слухала, скажімо, концерт «Скажи мі, Господи, кончину мою» або спів Борко, то як вона може шанувати Бортнянського або ні з чим у світі незрівнянну унікальну українську мелодику (один із кращих набутків людства)? Або оцінити рівень виконання в Національному театрі опери та балету «Реквієму» Верді? Для охлократів все це лише «струс повітря», — у них інші критерії, інші вимоги до «музону».

Святотатство. Ця риса охлократів особливо яскраво проявляється в українському телепросторі в дні всеукраїнської жалоби. Мабуть, немає в світі іншої країни, де телебачення з ранку до вечора «танцювало б, співало б і скакало б» у ті дні, коли країна вшановує пам'ять загиблих земляків — у війнах, в Чорнобильській катастрофі, в Бабинім Яру, та в інші подібні дні. Зокрема, чи подумав хтось, які жорстокість і цинізм виховуються на цих прикладах у дітях? Але кого то хвилює? Для телестудій це неабиякі рекламні гроші, для замовників-охлократів також гроші. Всі задоволені!

«Відсутність пам'яті» щодо власних публічних заяв і обіцянок. Властивість сучасних демагогів забувати сьогодні те, що було публічно сказане або обіцяне ними вчора ввечері, потребує особливої уваги як суспільства, так і лікувальних закладів. Бо, можливо, тут ідеться про анестезію пам'яті. Та скоріше за все, українські охлократи впевнені, що пам'яті не має народ, і саме це надає їм приємну можливість плести все, що хочуть — і коли хочуть із самовпевненістю та самоповагою! Між тим, часто-густо йдеться про такі обіцянки, від яких залежить життя-буття людини?

Байдужість до кодексу честі пов'язана у наших політиків-охлократів з попереднім симптомом — із відсутністю пам'яті. Тут маємо те, про що моя бабуся говорила: «Плюнь йому в очі, а він каже — Божа роса!». Людина, непричетна до публічного політичного життя, може тільки руками розводити, слухаючи «обмін думками» політиків різних партій. Були часи, коли подібні образи і звинувачення закінчувалися дуеллю; коли від сорому люди кінчали життя самогубством, йшли до монастирів, тікали від ганьби за кордон та ін. Наші ж стійкі олов'яні політики-солдатики ковтають образи та кримінальні звинувачення чи не з апетитом! Плюнув на когось, обтерся сам і з переможною посмішкою пішов собі далі — шукати наступного «інтелігентного співрозмовника».

Відсутність гумору. З намальованою вище картинкою могло би примирити одне: почуття гумору, вміння прикрити поразку жартом, холодною іронією, а головне, дошкульно й одночасно ввічливо «знищити» супротивника, як це практикують парламентарі інших країн. Але ми досі не дійшли, і, судячи з менталітету сьогоденних охлократів, ще не скоро й дійдемо до таких тонкощів. Але тоді це будуть (чи таки будуть?) зовсім інші політичні діячі, політичне життя, а політичний устрій називатиметься тоді не «охлократією».

Клара ГУДЗИК, «День»
Газета: 
Рубрика: