Коли народжується дитина, її майбутню долю знають лише Вища Сила та, може, таємнича богиня Фортуна. Хто міг передбачати, що хлопчик, який з'явився на світ 1600 року в Нормандії, у дворянській родині професійних військових (його ім'я та прізвище — Гійом Левассер, а по одному зі своїх спадкових володінь він став йменуватися ще й де Бопланом), навіки міцно пов'яже своє життя з далекою «країною козаків» на берегах Дніпра і саме завдяки уславленому твору «Опис України та річки Борисфен, у просторіччі йменованій Ніпр або Дніпр, від Києва до моря, в яке ця річка тече» увійде в історію. Проте сталося саме так! Зараз Гійом де Боплан, його книга та життя цікаві для нас не лише як унікальний документ епохи, рідкісна людська доля, але й як яскраве свідчення тісних та інтенсивних українсько-європейських зв'язків — і політичних, і військових, і культурних.
На жаль, ми мало знаємо про юні роки життя де Боплана (тільки поодинокі факти). Проте достовірно відомо, що 1630 року Гійом, тоді молодий капітан артилерії, прибув в Україну та найнявся на службу в польське військо, яке тоді контролювало найбільші міста та фортеці на нашій землі. Очевидно, французький військовий вже тоді мав ґрунтовну інженерну освіту, і це було належним чином поціновано польською колоніальною адміністрацією. Де Боплан протягом 17 років (!), з 1630 по 1647-й, брав якнайактивнішу участь у спорудженні військових укріплень та фортець в Кодаку на Дніпрі (найбільш відома його робота), Бродах, Новгороді-Сіверському, Барі на Вінниччині, окрім того, збудував спільно з італійським архітектором Андреа дель Аква чудовий замок-палац у Підгірцях (Львівщина). Перебуваючи в Україні, герой нашої розповіді також здійснив величезну кількість картографічних та топографічних робіт, зокрема підготував «Українську географічну карту», «Генеральну карту України», 12 карт окремих частин нашої Вітчизни, і нарешті, опрацював й видав першу в історії світової картографії топографічну карту цілої країни: «Спеціальний і докладний план України разом з належними до неї воєводствами, округами та провінціями» (в масштабі 1:463000, 1639 рік).
І все ж таки передовсім не своєю плідною інженерно- фортифікаційною працею, не як автор прекрасних, світового рівня карт дорогий нам, людям ХХI століття, Гійом Левассер де Боплан. Ми знаємо й цінуємо його насамперед як талановитого, чесного і неупередженого письменника-мемуариста, як автора невмирущого «Опису України» — винятково цінного, єдиного в своєму роді історичного джерела про життя українців другої третини XVII століття, їх побут, звичаї, соціальний устрій, природу української землі. Цікаво, що «Опис України» спочатку був задуманий де Бопланом як своєрідний пояснювальний текст до своїх численних карт, проте з часом народився докладний, розлогий твір, що несе на собі яскравий відбиток особистих вражень та спогадів автора. Повернувшись 1647 року до Франції, де Боплан вирішив опублікувати свій твір навіть у не зовсім завершеному вигляді; це можна пояснити відчутним підвищенням інтересу до України після численних перемог славетного козацько- селянського війська гетьмана Богдана Хмельницького, котрі суттєво вплинули на загальне міжнародне становище в тогочасній Європі. «Опис України» вперше вийшов друком у 1651 році в Руані; через 9 років там же з'явилося друге, доповнене видання.
Що ж, власне, приваблює нас в цьому творі (окрім, звичайно, його незаперечної історико-пізнавальної цінності)? Очевидно, правдивість автора, не позбавленого, до речі, й суто літературного хисту, його чесність та гідна етична позиція. Перебуваючи, зазначимо ще раз, на службі за наймом у польському королівському війську, де Боплан, тим не менше, відверто, не приховуючи багатьох «неприємних», м'яко кажучи, для влади у Варшаві подробиць, розповідає і про жорстоке утиснення українських селян польською та полонізованою (колишньою «своєю») шляхтою, і про боротьбу козацтва за соціальне, національне та духовно-релігійне визволення, їх мужність та стійкість в обороні «вольностей» та невід'ємних людських прав. Французький письменник, інженер та мандрівник загалом зберіг людську гідність, прагнення до справедливості та правди. Щоб переконатись у цьому, наведемо бодай деякі уривки з «Опису України».
Подаючи докладний опис Києва першої половини XVII століття, його храмів, будівель, торговельних центрів, географічного розташування (це — теж дуже цікаві сторінки твору де Боплана), автор далі пише: «Саме звідси бере свій початок той шляхетний народ, який нині названий запорозькими козаками й розсіяний з давніх давен у різних місцевостях по берегах Дніпра і в прилеглих близьких краях. Число їх зараз сягає 120 тисяч людей, які є звичними до війни та здатні менш ніж за тиждень зібратися у похід на королівську службу. Це люди, котрі часто, мало не щороку, роблять набіги на Евксинський Понт (Чорне море. — І.С. ) та завдають величезних збитків туркам. Вони не раз спустошували Крим, що належить до Татарії, учиняли руйнування в Анатолії, брали Трапезунд і навіть сягали гирла Чорного моря у трьох милях від Константинополя, де, віддавши усе вогню й мечу, повертались потім з багатою здобиччю і деякою кількістю полонених, переважно дітей. Вони залишають їх у себе для різних послуг, дорослих же вони рідко беруть у полон, хіба що тільки в тому разі, коли вважають їх достатньо багатими, аби можна було отримати за них викуп. У такі походи збирається не більше шести-семи тисяч людей, які в дивовижний спосіб перепливають море у своїх, власного вироблення, човнах».
Об'єктивність Боплана, його прагнення стати вище станових, соціальних чи то релігійних забобонів того часу не завжди відчуваються однаково рельєфно. Проте хіба не почуттям справедливості продиктовані, зокрема, такі його слова: «Селяни тут перебувають у винятково скрутному становищі, бо примушені працювати на панів три дні на тиждень зі своїми кіньми та працею рук своїх... Вони вимушені віддавати своєму панові все, що тому заманеться зажадати. Не дивно, що в таких умовах цим нещасним людям не вдається накопичити бодай щось для себе. Проте й це ще не все: пани користуються безмежною владою не тільки над їхнім майном, але також і над їхнім життям. Настільки великою є свобода польської шляхти, яка живе неначе в раю, а селяни перебувають ніби в чистилищі!». (Краще б Боплан сказав — «у пеклі»; проте якраз цей уривок є переконливим свідченням правдивості автора, попри його статус офіцера на польській службі. — І.С.).
Далі французький мандрівник та письменник знову повертається до оповіді про звичаї, переконання та побут козаків і, зокрема, пише таке: «Вони кмітливі та розумні. Вельми дотепні та щедрі, не прагнуть до великих статків, зате понад усе цінують свою свободу, без якої не хотіли б жити. В ім'я її, цієї свободи, вони піднімають повстання та бунти проти вельможних панів, тому рідко коли минає більше семи або восьми років без того, аби вони не повставали проти володарів. Втім, це люди віроломні та підступні, довіряти яким можна лише за сприятливих обставин» (що ж поробиш, аж ніяк не всі рядки де Боплана є компліментарними для українців!). Проте в цілому французький автор, без сумніву, поважає козаків: «Вони надзвичайно міцної статури, легко перемагають холод та спеку, голод та спрагу, не втомлюються на війні, є мужніми і часто настільки зухвалими, що не цінують своє життя. Більше за все вміння та майстерності вони виявляють, коли б'ються в таборі, себто під прикриттям обозів (бо дуже вправно стріляють з рушниць, які є їхньою головною зброєю), а також при обороні своїх позицій. Добре воюють також на морі, проте верхи на конях вони не є аж такими вправними. Мені доводилось бачити, як двісті польських вершників примусили утікати 2000 їхніх кращих вояків. Але правдою є і те, що під прикриттям табору сотня цих же козаків не злякається тисячі поляків чи навіть тисячі татар. Якби верхи вони були такими ж майстерними, як у пішому строю, то, гадаю, могли б вважатись непереможними», — резюмує де Боплан.
Отож, його «Опис України» — це важливе і в наші дні історичне джерело відомостей про життя українців (не лише козацького стану, хоча автор не один раз іменує Україну «країною козаків») середини XVII століття. Тим і визначається його пізнавальна та естетична вартість (нагадаємо, до речі, що Боплана з захопленням читав Гоголь, і цей твір став одним з творчих поштовхів до написання «Тараса Бульби»!). Крім того, книга де Боплана ознайомила багатьох європейців — не тільки французів — з Україною, адже для багатьох з них вона була тоді справжньою «Terra Incognita». Отже, творіння французького письменника, людини гострого зору, чесної перед собою, гідне того, щоб його читати, перечитувати й вивчати.
