Ніно Катамадзе і гурт Insight виступили з новою концертною програмою у Жовтневому палаці.
Цього разу Ніно і гурт Insight вирішили не обмежуватися виступом у звичному форматі (у невеликих клубах), а створили у тандемі з Київським камерним оркестром «Collegium musicum» повноцінну концертну програму на дві з половиною години.
Від цієї ідеї виграли всі — і глядачі, і організатори, і сама співачка. «Я знайшла себе в музиці, — каже вона, тому можу співати, грати, виступати з концертами і ділитися частинкою себе з людьми». На цей раз отримати «частинку Ніно» змогли поціновувачі справжньої музики не тільки з України, а і з Росії, подолавши сотні кілометрів, адже любов до музики, як і сама музика не повинна мати ні часових, не просторових меж.
Ніно Катамадзе, а це вже стало своєрідною традицією, не тільки вдовольнила своїх слухачів вибагливо якісною музикою, але й порадувала нестандартним підходом до нової програми. По-перше, Київський камерний оркестр надав уже знайомим пісням Ніно і гурту Insight нового звучання, проте, так делікатно, що оригінально підкреслив музикою автентичність голосу Ніно. По-друге, у програму було закладено, окрім вже відомих семи композицій, на яких власне і базувалася програма, кілька нових композицій. Їх кияни почули першими. Програму для оркестру написав сучасний грузинський композитор і співак (в кількох піснях він співав разом iз Ніно) Звеяд Болквадзе. По-третє, вже з перших хвилин перебування на сцені Ніно спромоглася створити у багатолюдній залі палацу атмосферу затишку і навіть певної інтимності. Здавалося, співачка співає не на великій сцені, а десь вдома для друзів та близьких людей, кружляючи, веде діалог. Взагалі, Ніно багато рухалася на сцені: кроки, стрибки, жести руками, постійно всміхнена і часто, по- дитячому безпосередня, але в той же час мудра і зважена. Не останню роль, окрім голосу і музики, зіграла її природність, відсутність вичурних нарядів та гриму, а натомість була безмежна щирість до публіки.
Переходячи від ледь чутного шепоту, від якого тілом глядачів «бігли мурашки», до унікальної сили виконання, коли навіть без мікрофону її голос чули глядачі на балконах, Ніно, як завжди, легко і майстерно імпровізувала.
Безпосередня і щира, співачка йшла на контакт iз глядачами не тільки за допомогою слів, а й за допомогою значно ефективнішого способу — запрошуючи всіх бажаючих взяти участь у магічному процесі створення музики: піднімаючи вгору руку, вона злегка хитала у повітрі уявним дзвіночком і зразу ж над залою розходилася хвиля ледь чутного дзвону — шанувальники її таланту відповідали на її уявний вже реальними дзвониками. Як пояснювала Ніно, минулого разу, коли вона виступала в Києві, на стілець кожного слухача був покладений дзвіночок. З того часу люди, відвідуючи її виступи, носять ці маленькі подарунки з собою. Цей факт щиро дивує і розчулює співачку.
Глядачі тішили Ніно теплим прийомом, гучними оваціями, а вона їх — улюбленими піснями: «Олей», «Турфа» та іншими. А легендарне «Суліко» Ніно під час концерту виконала двічі: спочатку у супроводі акустичної гітари (Гоча Качеішвілі) — мелодійно, меланхолійно-ненав'язливо, а вдруге (під завісу) — експресивно, з сплетенням імпровізацій у своїх найкращих традиціях. Зал аплодував стоячи, що теж уже стало традицією на концертах «аджарської чаклунки».
На одне з запитань журналістів, де вона живе, де її дім — Ніно відповіла що живе там, де співає. Принаймні, Київ вона впевнено може вписати у перелік своїх «домів», адже тут її люблять, знають і завжди з нетерпінням чекають. Так само як в Росії та інших країнах, де хоча б раз звучав її голос, не кажучи вже про рідну для неї Грузію..
