Українські ваги «обважують» українців
(Відгук на статтю Володимира Кумчука «Проста арифметика, або Вартові гривні», газета «День», №186, субота, 28 жовтня 2006)
Років шість-сім тому «День» уже обговорював проблему торгівлі. Зараз її знову підняв у своїй статті «Проста арифметика, або Вартові гривні» Володимир Кумчук.
Дійсно, чому на всіх вагах стрілка стоїть на декількох десятках грамів, а не на нульовій позиції? Недавно я купував фрукти, стрілка вaгів стояла на 40 гр., за які я, безумовно, не заплатив.
Так, шість-сім років тому постало питання: «Чому в Україні немає таких вагів, які давно існують на Заході, — з великим циферблатом, де кожному видно, скільки грамів зважено?» Чому немає машинки, яка б різала сир, ковбасу та інші продукти, і якщо просиш 250 г — тобі стільки й дадуть. У нас ріжуть шматком, і не зрозуміло — у ньому 260 г чи 230 г. Тобто, не тільки обважують, а й обраховують. Відповідь газети була переконливою: продавці відмовляються працювати на умовах Заходу, бо низька зарплата. Але ж зарплату можливо підвищити, щоб було вигідно торгувати чесно (наприклад, за рахунок відсотків від продажу).
Але це, мабуть, невигідно власникам магазинів, оскільки те, що відбирається у населення не обкладається податком, а велика зарплата — великі податки. У багатьох магазинах відсутні навіть контрольні ваги. Тобто, перевірити, на скільки тебе обрахували, неможливо.
Тому боротьба з корупцією і повинна починатися з чесної торгівлі. Чи хватить волі у владних структурах України зробити чесну торгівлю? Чи знову переможуть інтереси тих, хто щоденно обкрадає українців?
Чого чекає Україна від американського президента?
(Відгук на статтю Миколи СІРУКА «2007 рік стане Роком візиту президента США в Україну», газета «День», №196, субота, 11 листопада 2006)
Безперечно, візит американського президента — бажана подія в кожній країні світу. А для України — це одна з найбільших подій, яка здатна посилити політичну позицію нашої країни у світі як багатої і самостійної держави. Проте такі держави, як Україна, Грузія та Молдова, попри все, відчувають, що політика Буша завдала їм деякої шкоди. Адже його адміністрація не підтримала американських машинобудівельних заводів 2003 року, які планували випускати автомашини, з 50% економією пального. Між тим, американські мультимільярдери, дочекавшись від Буша низьких податків, подбали про найвищі ціни на нафту. Автоматично високі ціни на пальне створили нові напрямки глобальної політики Кремля, який погрожував Україні насильницькою смертю її народу, подібною до Голодомору 1930-х років. У цей час Іран почувався настільки сильним, що пригадав Америці про свої міжконтинентальні ракети, спроможні долетіти до її берегів. Ні, не варто нагадувати це Бушу, і в ніякому разі не потрібно підтримувати пропозицій щодо американських нафтових фірм, які планують подовжувати свої мережі в Україні. Доцільно буде домовитись з урядом Буша, щоб Америка допомогла підтримати демократію в Україні та в Грузії шляхом розвитку альтернативних джерел енергетики. Саме це — запорука розвитку всіх самостійних, демократичних країн на колишньому радянському просторі.
«Російські» вчителі в «українських» школах
(Відгук на статтю Дмитра ДЕСЯТЕРИКА «Річниця», газета «День», №193, середа, 8 листопада 2006)
Щодо вчителів — дуже влучно сказано! І хоча я особисто навчалася в одній з кращих київських шкіл, яка була «українською» (якщо пам’ятаєте, таких у тодішній українській столиці були одиниці), з мовами була така ж сама історія: «русички» всі «вдохновенные фанатки языка и литературы», а «українки» — або бабусі глибоко пенсійного віку, або чиїсь дружини, яким потрібен лише стаж. Мене рятувало лиш те, що родина була налаштована проукраїнськи, а решта моїх однокласників, хоч і навчалися в «українській» школі ім. Шевченка, — мови, на жаль, не знає. Однак, на відміну від однокашників автора статті, практично всі непогано влаштовані. Може, тому, що столичним мешканцям таки легше було в люди вибитися?..
