Злиття галактик
Знімки, отримані за допомогою космічного телескопа Hubble, що зафіксували взаємодію галактик « Антенни » , дозволили астрономам з’ясувати, що могутні зіткнення двох галактик можна назвати паруваннями, в результаті яких з’являються мільярди нових зірок, повідомляє Reuters.
Це найчіткіші знімки галактик « Антенни »: завдяки їм з’явилася можливість статистично встановити максимальну можливу масу зірки, адже чим зірка масивніша, тим коротше її життя. Наймасивніші зірки відносно швидко вибухають надновими й не зустрічаються в старіших зоряних скупченнях. Більшість цих скупчень розсіюються протягом десяти мільйонів років, але приблизно 100 найбільших перетворяться на «глобулярні скупчення» — великі групи зірок, наявні в багатьох галактиках, включаючи Чумацький Шлях.
Як зазначають фахівці NASA, вперше вдалося побачити в деталях процес злиття галактик, судячи з усього, широко розповсюджений у ранньому Всесвіті. Отримане Hubble зображення стало найбільш переконливим підтвердженням того, що великі галактики, подібні нашому Чумацькому Шляху й Туманності Андромеди, утворилися на зорі формування Всесвіту шляхом злиття дрібних «зоряних островів», пише gazeta.ru.
До речі, Hubble вже фотографував « Антенни » 1996 року, але тоді він використав інструмент Wide Field Planetary Camera 2. Тоді це була найпотужніша камера Hubble. Нині ж телескоп зняв галактики вдосконаленою камерою спостереження (Advanced Camera for Surveys), яка була встановлена під час останнього «техогляду на орбіті» 2002 року.
«Птахи жаху»
Скам’янілі рештки найбільшого відомого вченим м’ясоїдного птаха були знайдені в Патагонії. Зовнішній вигляд моторошної викопної «пташки», висота якої сягала трьох метрів, детально описав у журналі Nature професор Луїс Чіаппе з Інституту вивчення динозаврів у Лос- Анджелесі.
Фороракоси, або «птахи жаху», як називають цих нелітаючих хижаків, були широко розповсюджені в Південній Америці в період від 60 млн. до 2 млн. років тому й полювали на травоїдних ссавцiв величиною з невеликого оленя, пише gzt.ru. Наприклад, проковтнути собаку середнього розміру такий хижак міг за один раз. Американський професор знайшов свого фороракоса в Аргентині, неподалік від містечка Комалло, на скелях, вік яких становить 15 млн. років. Найкраще збереглися кістки кінцівок птаха й череп, схожий на кінський, довжиною 716 мм із гачкуватим дзьобом.
Патагонський птах цікавий не лише своїми гігантськими розмірами, але й тим, що він істотно змінив погляди вчених на еволюцію фороракосів — птахів ряду журавлеподібних, пише The Daily Telegraph. Знахідка професора Чіаппе стала свідченням того, що ці хижаки, які важили майже 500 кг, були більш рухливими й не такими огрядними, як раніше вважали вчені.
Фороракоси жили в епоху неогену, коли Південна Америка була острівним континентом, а тому вони еволюціонували в ізоляції від решти світу. У Південній Америці епохи неогену не існувало м’ясоїдних ссавців, здатних конкурувати з фороракосами. Вони були непереможними хижаками, справжніми «царями природи». Експерти стверджують, що вимерлі птахи були м’ясоїдними, оскільки їхні гачкуваті дзьоби схожі на дзьоби орлів і грифів, які харчуються дохлятиною. Плотолюбність фороракосів підтверджують і гастрономічні уподобання їхніх нині живущих родичів — журавлеподібних птахів каріамів. Це сімейство тропічних птахів мешкає в Південній Америці й полює на ящірок, зміїв і маленьких пташок, видивляючись свою здобич із висоти.
Учений-уругваєць Ернесто Бланко з Республіканського університету Монтевідео, підрахував, що його знахідка могла бігати зі швидкістю приблизно 50 км/год. Проте це далеко не рекорд. Десять млн. років тому на Землі жив хижий птах Mesembriornis, який важив приблизно 70 кг і міг розвивати швидкість майже 100 км/год.
Надзвичайно розвинені й сильні кістки ніг древніх птахів-хижаків дозволяють стверджувати, що ці пернаті добре брикалися. Як показало дослідження, птах Mesembriornis, наприклад, ногами міг переламати кістки ссавцю середнього розміру, щоб дістатися до кісткового мозку здобичі, енергетична цінність якого в багато разів вища за цінність м’язової тканини.
