З тієї повені візуальної інформації, що суне на мене останнє двадцятиріччя, з більшою чи меншою регулярністю виокремлюється один і той же сюжет. Він утілюється в різних фільмах, в різні роки та різними режисерами. Вперше я зіткнувся з ним, коли мені, здається, 26-й минало. Фільм мав назву «Великий», пригадую, грав там хтось знаменитий, але то не важить. Я двічі його передивився через зовсім іншу причину. Там ішлося про хлопчиська, якому набридло бігати в дітлахах, і він дуже сильно забажав стати дорослим. Наступного ранку прокинувся — а бажання здійснилося. Притому характер, свідомість, поведінка лишилися підліткові. Так от, дівчина, з якою я тоді був близький, закидала мені якраз це — довершений, непробивний інфантилізм. Фільм вона теж подивилася із задоволенням, дуже переживала і навіть сказала, що тепер краще розуміє мене. Сваритися, втім, ми менше не стали і скоро розійшлися. До речі, в неї зараз аж троє дітей.
Другий фільм поіменований теж коротко — «Джек». Режисура більш ніж авторитетна — Френсіса Форда Кополи. Тут ситуація трохи інша, більш драматична: хлопець росте вчетверо швидше за однолітків. Батьки його певний час ховають, але він таки йде до школи, маючи вигляд уже 40-річного дядька. А закінчує 68-річним дідуганом.
Як на мене, надто категорично.
Ще один фільм на тему, зовсім нещодавно побачений по ТБ — «Життя за один день». Цього разу бідна дівчина росте з швидкістю 1,7 року за годину. Щоправда, мозок у неї вдосконалюється випереджуючими темпами, але то, я думаю, через особисту поблажливість режисера до дівчат, та й дійсно, не годиться виставляти гарну (а вона гарна) жінку таким дитинним посміховиськом...
Запитання, як усе це співвідноситься з життям, можна замінити іншим, більш, так би мовити, фаталістичним. Але якщо це застереження, то в який бік? Мовляв, подорослішай, нарешті? Чи, навпаки, завжди лишайся юним-незрілим? Але тоді ж дівчата (ті, які розвиваються повільно, тобто, перепрошую, нормально) любити не будуть. Адже діти не можуть мати дітей, і в родину вони тільки грають. Та й саме дорослі керують вище згаданим життям. Працюють, відпочивають, воюють, кохаються, піклуються про себе та інколи про інших, карають за провину та помилки, проголошують свої беззаперечні істини. Жодного сумніву, це їхній світ.
Аксолотль — це личинка тигрової амбістели. Після метаморфози втрачає зябра і виходить на сушу, перетворюючись на дорослу амфібію. Проте деякі особні так і лишаються аксолотлями.
І ще, я дуже прошу. Скажіть мені, я дуже хочу це знати. Назвіть мені хоча б одну справді поважну причину, чому я маю втрачати свої зябра! Бодай одну!
