Марат ГЕЛЬМАН — злий геній української політики початку XXI століття. З його приїздом до Києва у 2001 році на телебаченні з’явилися «темники», а в тусовці — розмови про російських політтехнологів, які проектують Україну на свій розсуд. Тепер Гельман вільний від старих зобов’язань політконсультанта. В інтервью «Українській правді» (pravda.com.ua) він зізнався — тоді його клієнтом був Кучма.
— Нинішня ситуація виглядає як повна втрата контролю Ющенком над тим, що відбувається в країні …
— Згоден.
— Яким може бути для нього вихід із ситуації?
— Тільки даремно усі жаліють Ющенка. Оточення варто пожаліти.
Самому Ющенко не потрібен контроль над ситуацією. Електоральні перспективи його і «Нашої України» настільки погані, що єдиний шанс на успіх у наступному електоральному циклі — фіаско уряду при очевидній неучасті в цьому фіаско Ющенка.
— Усі говорять про смерть «Нашої України» як проекту. У якій ніші й на чолі з ким ви бачите партію, яка могла би стати опорою Ющенка?
— Так, «Наша Україна» повинна зникнути. Спочатку розколотися, а потім — нове складання.
— Якщо все ж таки виходити з того, що Ющенко хоче переобратися на другий термін і мати владу, — чи є шанс для нього реалізувати задумане?
— Шанс є, але, як я говорив, він не в нього в руках. Провал Януковича-прем’єра при очевидній непричетності. Плюс спецзаходи стосовно Юлі.
— В який момент в Україні все пішло не так?
— Отут кілька відповідей. І одна з них — усе йде ТАК. Це відповідь історика.
Друга — відповідь політолога: Якщо вважати за «так» позицію типового прихильника Ющенка, то є кілька пунктів — зміни в Конституції, угода з Юлею з наступним її прем’єрством, мирний процес із донецькими треба було починати ДО, а не ПІСЛЯ парламентських виборів.
Ну, і третя відповідь (відповідь телеглядача, аматора детективних історій) — звичайно ж, демарш Мороза. Тобто чисто літературна ситуація.
Людина, котра вважалася совістю української політики, продає своє політичне «Я» людині схожій на Мефистофеля (Клюєву) за 30 срібняків (помножити на 10 000). Коротше, таке телевізійне мило, зняте поганим сценаристом.
— Вчинок Мороза — це зрадництво чи ні з погляду політтехнологій? Чи стане це еталоном поведінки політика?
— Треба сказати, що атмосфера, у якій відбувається «українська політика», звичайно ж, сприяє подібним сюжетам. Дивним у ньому здається тільки головний герой.
Ніхто б не здивувався, якби один одного кинули Ющенко, Тимошенко, Кучма, Янукович. Мороз — людина похилого віку, яка не вірить у Бога, із гризотою нереалізованих амбіцій і філософією останнього шансу. Оточений людьми, які хочуть нарешті одержати своє за участь у приході Ющенка до влади.
— Як ви ставитеся до тези, що згода Ющенко на внесення Януковича для затвердження прем’єром — це шанс об’єднати Україну?
— Я сам цю тезу висловлював не раз.
— Чи існує політтехнологічна зброя проти Тимошенко, здатна запобігти її перемозі на наступних виборах президента?
— Гра завжди можлива. Але в грі неможливо гарантувати результат на сто відсотків. Тому зараз, як я розумію, перед владою спокуса замість гри використовувати щось на кшталт прокуратури.
— Що вам відомо про спроби Тимошенко співпрацювати з Кремлем чи про її чаювання з Путіним?
— Я готовий висловлювати судження, а не інформацію зливати. Чаювання з Путіним — це політтехнологічний витік інформації в інтересах Юлі. Але контакти в Кремлі є з усіма політичними силами в Києві.
— А наскільки Янукович незалежний від Росії?
— Принаймні, якихось особистих зобов’язань у нього немає. Усе в рамках політики. Наскільки ми всі залежимо один від одного?
— Яким ви бачите майбутнє Ющенка? Що б порадили йому?
— Тільки не треба Ющенку мистецтвом займатися. Я думаю, його майбутнє — лідер фракції в парламенті.
— Тобто ви вважаєте, що для Ющенка все втрачено?
— Все втрачено? Дивні слова...
Ви виходите з того, що мета людини — це повна влада і перевибори на другий термін. А цілей у людини може бути багато інших. Навіть усередині вашої логіки: встигнути заробити багато-багато грошей і щоб наступний президент не відібрав.
Але й така ціль можлива: бути тим, при кому стали країною території, які випадково одержали незалежність...
— А майбутнє Януковича, Тимошенко, Ахметова?... Що б порадили їм?
— Усе ж таки поради, в певному сенсі, це мій хліб. Так що не відбирайте. Я думаю, що і Ющенко, і Янукович, і Тимошенко — це політики епохи Кучми. Їхня задача піти красиво і розважити нас під кінець. Оптимізм можуть викликати тільки нові політики.
— Тимошенко — Ахметов — це головна вісь протистояння в українській політиці, так само, як Кучма — Ющенко два-три роки тому?
— Як на мене, Юля вже програла. Але отут я можу помилятися... Вона дівчина несподівана.
А позиція Ахметова невразлива. Якщо Юля піде в гору, він її профінансує, і вона прийме гроші з радістю.
— Добре, а як Тимошенко не розгубити рейтинг протягом трьох років до наступних виборів президента?
— Складна в неї ситуація. Але, щоб давати поради, треба вникнути більш детально, ніж я це роблю зараз. Зовнішнє відчуття, що в неї немає поля для гри. Можна тільки виводити на чисту воду Ющенка і Януковича.
— З огляду на крах «помаранчевих», Росія стала менше боятися помаранчевої революції?
— У нас, на жаль, не «помаранчеві», а «коричневі». Їх варто боятися. Помаранчевої небезпеки не було.
— Із ким ви підтримуєте стосунки з числа українських політиків?
— Ні з ким.
— Чому під час виборів президента 2004 року ви один час працювали з Януковичем, а потім пішли від нього?
— Я все ж таки працював у Кучми, і місяць співпраці з Януковичем — це теж була робота на Кучму.
Чому пішов? Ну, там багато причин. У тому числі персоніфікованих.
— Чи був у Кучми інший вибір наприкінці 2004 року? Як інакше могли розвиватися ті події?
— Без крові не було, по-моєму.
— Наскільки великим або ж перебільшеним був вплив російських технологів на виборах президента 2004 року?
— «Російські політтехнологи» — це був пропагандистський штамп у руках опозиції. Він був не перебільшений і не применшений. Він просто працював.
Росія грала. І грала не стільки політтехнологами. І програла. Просто це був програш не війни, а бою.
— Якщо ви говорите, що в 2004 році Росія програла в Україні бій, а не війну, — чи зможе Україна виграти війну? Як?
— Україна або «помаранчеві»? Війна була не проти України, а за вплив на Україну. У тому числі й в інтересах України.
— Чи є зараз феномен України в Росії? Або усе поховано під невдачами «помаранчевих»?
— Є. Україна все ще дзеркало, у яке ми дивимося. Невдачі «помаранчевих» тут не так важливі, як вільна атмосфера, в якій вариться українська політика.
— Кого ви бачите політиком майбутнього в Україні?
— Люблю Луценка.
— Як вибори президента в Росії можуть відбитися на майбутньому України?
— Скоріше, парламентські. Якщо буде активна імперська риторика з «повернемо СРСР» тощо, то це допоможе тим, хто до Росії відноситься насторожено.
— Вам самому сподобалася помаранчева революція?
— З художньої точки зору там було багато огріхів. Але це була реальна політика, і при цьому обійшлося без крові. Тому, скоріше, подобається.
— За прикладом інших росіян, ви не збираєтеся емігрувати в Україну?
— Ні.
— Чи консультуєте ви зараз когось із українських політиків?
— Боже збав, ні!
