Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Шекспір мовою танцю

21 вересня, 2006 - 00:00
СЦЕНА З БАЛЕТУ «РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА» / ФОТО З ПРЕС-СЛУЖБИ ІМПЕРСЬКОГО БАЛЕТУ

29 вересня в Міжнародному центрі культури й мистецтв (Жовтневий палац) балетний сезон відкриє Імперський російський балет під керівництвом Гедимінаса Таранди спектаклем «Ромео і Джульєтта» на музику Сергія Прокоф’єва в постановці Леоніда Лавровського.

Цей найбільш вдалий і популярний ангажементний балетний колектив Москви добре відомий українським шанувальникам балету. Де б не виступав цей бездоганний ансамбль молодих балетних зірок — це завжди аншлаг, захоплення блискучою технікою й натхненним виконанням немеркнучих класичних шедеврів у поєднанні з постановками, які втілюють сучасні віяння. І якщо минулого року трупа Гедимінаса Таранди познайомила Україну з одноактними балетами «Шахерезада» й «Болеро», то цього року на розсуд українського глядача потрапить справжній «шекспірівський» балет — один із кращих балетів ХХ століття.

З 1938 р., з прем’єри в місті Брно, починається блискуча сценічна історія «Ромео і Джульєтти». 1940 року відбулася прем’єра балету в Кіровському театрі, а після війни, 1946 року, з тією ж хореографією Леоніда Лавровського «Ромео...» тріумфально йшов у Большому театрі. Кілька поколінь артистів і глядачів виросли на цій величній трагедії, але спектакль зник з афіші Большого театру. Естафету підхопив Імперський російський балет, де син хореографа Михайло Лавровський відновив постановку батька.

Висока трагедійність і чистота поетично піднесеного почуття, висловленого в дивовижно конкретних, майже зримих музичних образах вистави зумовили його величну ходу кращими світовими театральними сценами. Прокоф’єва не спокушала можливість стилізації епохи. Однак у його творі живе могутній дух епохи Відродження, характерний і для шекспірівської трагедії, на яку композитор поглянув очима сучасного митця. Прокоф’єв створив свій музичний образ Італії: в музиці балету немає фольклорних інтонацій, усі головні теми є щасливими знахідками, що вражають навіть у щедрій прокоф’євській творчості. Суто скульптурна рельєфність музичних образів створює основу хореографічного малюнка надзвичайно вражаючої сили.

Невипадково знаменита балерина Галина Уланова цю історію про кровну ворожнечу двох сімейств, про кохання і смерть двох закоханих у поєднанні з «сильною, справді зримою музикою, настільки співзвучною Шекспіру, музикою, що містить виразні, яскраві характеристики» вважала такою, що найбільше відповідає духу великої трагедії: «Якби мене зараз запитали, якою має бути, якою може бути музика до «Ромео і Джульєтти», я б відповіла: як у Прокоф’єва! Іншою я не мислю її, іншої не хочу й не можу собі уявити...»

Під час українських гастролей партію Ромео виконає Кирило Радєв, Джульєтти — Любов Сергієнко. Батька Капулетті танцюватиме рідний брат Гедимінаса Таранди — Вітаутас. Сценографію цього балету створив український художник Євген Лисик. 28 вересня «Ромео і Джульєтту» зможуть побачити харьківчани — на сцені Театру опери й балету.

Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: