Так звана «Європейська політика сусідства» досі являла собою щось дивне. Про неї багато говорять, але практичних результатів мало. Вона мала стати альтернативою кількості варіантів вступу до Євросоюзу, яка постійно збільшується: скажімо, наприклад, включення країн Південного Кавказу. Однак війна в Лівані та її наслідки призвели до несподіваної і фундаментальної зміни неквапливого характеру здійснення даної політики.
Ліванська війна послужила різким нагадуванням Євросоюзу про те, що у нього є «стратегічні інтереси» (насамперед, інтереси безпеки) і що якщо він їх ігноруватиме, ціна буде високою. Більш того, розподіл праці між США та Європою не функціонує в колишній перевіреній часом манері: війна, яка триває в Іраку, перевіряє на міцність військові можливості Америки; вона призвела до кризи етичної та політичної легітимності США у всьому арабсько-ісламському світі.
Рішення держав-учасників ЄС відправити кілька тисяч солдатiв до Лівану для втілення в життя резолюції ООН №1701 про припинення вогню поки що є найзначнішим рішенням Євросоюзу в рамках його «політики сусідства». Чи може ЄС на ділі бути здатним постати стабілізуючою політичною силою в найнебезпечнішому конфліктному регіоні, що знаходиться в безпосередній географічній близькості від Європи?
Після Балканських воєн 90-х років ХХ століття Близький Схід є сьогодні одночасно і найнебезпечнішим, і (враховуючи міркування безпеки) найважливішим сусіднім регіоном для ЄС. Чому? Тому що основні загрози для безпеки Європи на початку XXI століття йдуть із даного регіону. Загрози, які існують на Близькому Сході, різноманітні: регіональні конфлікти, тоталітарні релігійні ідеології, тероризм, програми ядерних озброєнь, перешкоджання модернізації, нестабільні режими та гегемоністичні амбіції.
Якщо хтось спитає, які інтереси ЄС та його держав-учасників у даному ураженому кризою регіоні, то відповідь полягатиме в тому, що, звичайно, на карту поставлені енергетичні та економічні інтереси Європи, а також життєві інтереси партнерів та союзників Європи (зокрема, Ізраїлю). Але найголовнішими і найважливішими в цьому списку є інтереси самої Європи. Як розвиватимуться події на Близькому Сході, визначить ступінь ризику і, можливо, навіть завдання європейської безпеки. Успіх у стримуванні або в дійсному вирішенні конфлікту в даному регіоні матиме надзвичайно позитивні наслідки для безпеки Європи.
Сьогодні ситуація на Близькому Сході визначається трьома центральними конфліктами: ізраїльсько-арабським, а також іракським та іранським. Змішування іранської ядерної програми (а також гегемоністичні амбіції Ірану) з ситуацією в Іраку та «Хізбаллою» в Лівані разом можуть призвести до «нового Близького Сходу», який, імовірно, спровокує серйозну конфронтацію. Ця конфронтація охоплюватиме не лише звичайних регіональних акторів та регіональні конфлікти. Війна в Лівані виразно по казала, наскільки далеко вже зайшов даний небезпечний процес.
Ліванська місія надто ризикована для контингенту ООН і особливо для Європи. Війна не принесла реального вирішення ситуації. Ні «Хізбалла», ні Сирія, не говорячи про Іран, не зацікавлені в успіху місії ООН. Резолюція Ради Безпеки передбачає (додатково до розділення войовничих сторін) зміцнення внутрішнього та зовнішнього суверенітету уряду Лівану, обраного ліванським народом, не говорить про те, як саме це зробити, тоді як політично посилена «Хізбалла», перевершує у військовому плані ліванські сили.
Будь-яка спроба сил ООН роззброїти «Хізбаллу» означатиме війну з нею (а також непрямо з Сирією та Iраном), — це завдання не зможуть здійснити сили ООН. Але якщо б вони залишилися простими спостерігачами того, що відбувається в Лівані, то втратили б будь-яку довіру до себе. Більш того, цілком імовірно, що через кілька місяців солдати ООН знову опиняться на лінії вогню між конфліктуючими сторонами. ООН та ЄС, таким чином, ітимуть по лезу ножа, намагаючись вирішити нелегке завдання стабілізувати ситуацію в країні. Невдача призведе до появи постійної небезпеки і до високого військового ризику. Однак, у світлі нинішньої ситуації кращої альтернативи не існує.
Беручи до уваги ризик для своїх військ, Європа буде вимушена впливати і навіть здійснювати превентивні стратегічні зміни в політичному житті всього Близького Сходу. З прийняттям рішення на користь відправки місії до Лівану ЄС перейшов Рубікон. І тепер євроспільнота має підкріпити свій зростаючий вплив на Близькому Сході політичними діями. Сюди мають увійти три ключові елементи: дипломатичне вирішення сирійської проблеми; поновлення переговорів між Ізраїлем та палестинцями; взаєморозумiння США й заходу щодо спiльної полiтичної стратегiї у цьому регiонi (яка направлена на розв’язання найбільш небезпечного конфлікту з Іраном). Це спільне взаєморозуміння стане найважливішим викликом майбутнім трансатлантичним відносинам.
Для Європи та для її військ ставки в Лівані дуже високі. Але йдеться про життєві європейські інтереси. Війна і хаос на Близькому Сході або навіть етичний чи політичний вакуум матимуть прямий негативний вплив на безпеку ЄС та всіх його держав-учасниць. Тому Європа має діяти, хоч рішення, очевидно, було важким. Завдання найближчого майбутнього полягає в тому, чи є у Європи насправді військові та політичні можливості, політична витримка і загальна воля діяти у відповідності зі своїми життєвими інтересами на Близькому Сході. Ми побачимо це. У будь-якому випадку, дещо вже можна сказати: ласкаво просимо назад до реального світу!
Йошка Фішер майже 20 років є лідером Партії зелених, з 1998 по 2005 роки обіймав посаду міністра закордонних справ Німеччини
