23 серпня 1991 року — після провалу путчу в Москві — група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Наступного дня Україна проголосила незалежність. А 4 вересня прапор уже майорів на куполі парламенту. Указ Президента про щорічне святкування Дня Державного Прапора України 23 серпня був підписаний у 2004 році. До цього День Державного Прапора відзначали тільки в Києві на муніципальному рівні й в інший день — 24 липня. Однак лише цього року влада вперше вирішила провести свято прапора. Старт вийшов сумним. У день свого «народження» синьо-жовті полотна, яких до цього дня, за словами радника глави держави Маркіяна Лубківського, було виготовлено понад 300 тисяч, у зв’язку з катастрофою російського літака були приспущені та обв’язані траурними стрічками.
Святкування обмежилося лише протокольними заходами: президент й інші державні мужі поклали квіти до пам’ятників видатних українців — святому Володимиру, Тарасу Шевченку, Михайлу Грушевському — та відкрили пам’ятник В’ячеславу Чорноволу — одному з тих, хто вніс національний прапор у парламент. Усі розважальні заходи, заплановані на честь Дня Національного Прапора, були відмінені.
Через кілька днів після святкування Дня прапора Міністерство юстиції запропонувало встановити, що Державним Прапором України є полотнище, що складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, зі співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.
Про це йдеться в проекті Закону «Про Державний Прапор України», що виставлений для обговорення на офіційному сайті Мін’юсту. До речі, кожен охочий до 1 жовтня може відправити на адресу [email protected] свої побажання щодо проекту закону. Конституція ж визначає, що це — полотнище з двох однакових горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Законопроект, розроблений Мін’юстом, також визначає принципи державної політики у сфері використання та захисту Державного Прапора України. Ці принципи, як зазначається в законопроекті, полягають у вихованні поваги до Державного Прапора України та забезпеченні обов’язкового й належного використання Державного Прапора України у випадках, передбачених законом.
У проекті зокрема двічі зазначається, що Державний Прапор, який встановлюється, повинен бути без пошкоджень, а також чистим. Полотнище встановленого Державного Прапора України не повинне торкатися поверхні землі та води, підлоги, дерев або інших предметів.
Законопроект також встановлює використання Державного Прапора України у випадках трауру, постійне та тимчасове встановлення Державного Прапора України, розміщення Державного Прапора України в службових кабінетах й інших приміщеннях, використання зображення Державного Прапора України тощо.
ЕКСКУРС У ГЕРАЛЬДИКУ
На Русі дуже поважали стародавні стяги. На них зображали небесні світила, хрести, князівські знаки — тризубці, двозубці. Без прапора військо не вирушало в похід і не починало бою.
Тоді ж отримали поширення і звичні для нас нинішні колірні поєднання. Синьо-жовті кольори символізували Київську державу ще до християнства. Ці кольори дуже часто освячувалися образом життєдайного Хреста. У ті часи державного прапора як такого ще не було. Існували лише князівські знамена. Але згодом ці два кольори набули значення державних.
Після нашестя татарських орд Батия вказана символіка зникла, але згодом відродилася в церковних прикрасах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини та й України обрамовувалися жовто-блакитними кольорами.
Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася протягом кількох тисячоліть. Ключем до розуміння як народного, так релігійного та державного аспектів є її символи — синя і жовта фарби. З’єднання цих двох кольорів — одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. А походить воно від герба Галицько-Волинського князівства, землі якого в XIII столітті літописці назвали Україною.
Процес розробки зовнішньої атрибутики тривав і в XX столітті. 22 березня 1918 року жовто-блакитний прапор був затверджений Центральною Радою як символ українського народу, Української Народної Республіки. Ініціатором цього рішення був Михайло Грушевський. Після військового перевороту, здійсненого гетьманом Павлом Скоропадським, порядок кольорів був змінений на синьо-жовтий і таким залишився до нашого часу.
Як і в багатьох інших державах, кольори України не мають офіційного пояснення. А неофіційне змінювалося з часом і залежало як від смаків сучасників, так і від політичної моди. І донині кожен прочитує їх сам, визначаючи для себе головне. Але для кожного прапор є символом миролюбності. І кожному він нагадує наше літо, коли небо над Україною таке синє, як покрови Пресвятої Діви, а наші поля такі золоті, як великодні паски на маминому столі.
Синьо-жовтий прапор набув широкого поширення в 90-х роках минулого століття в національно-демократичних колах, а потім і повсюдно. Але держава не поспішала змінювати своєї символіки. На момент розпаду СРСР державним прапором України залишався радянський. Але 24 липня 1990 року президія Київської міської ради народних депутатів постановила вивісити синьо-жовтий прапор поруч із державним червоно-синім перед будівлею міськради на Хрещатику.
24 серпня 1991 року було проголошено Акт незалежності України, і синьо-жовтий прапор піднісся над будівлею Верховної Ради.
Особливого значення набуває використання державного прапора під час проведення протокольних заходів, оскільки з ним насамперед асоціюється держава. У міжнародній практиці склалася особлива система правил використання державного прапора, так званий етикет прапора. Порядок його розміщення має свої нюанси залежно від місця, де його встановлюють. Існує звичай вивішувати прапор у світлий час доби — зі сходу до заходу сонця. У таких місцях, як резиденція глави держави, будинок уряду, будівля парламенту прапор може бути встановлений постійно за умови його освітлення в нічний час.
ДО РЕЧІ
Крім законопроекту «Про Національний Прапор України», Мін’юст розробив й інший проект — «Про Національний Гімн». Ним, згідно з проектом Мін’юсту, є національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета та приспіву твору Павла Чубинського в такій редакції: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля, ще нам браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці». І приспів: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажемо, що ми, браття, козацького роду». Примітно, що виконувати Гімн треба не як-небудь, а тільки в тональності сі-бемоль мажор. При цьому «еталонною редакцією» Гімну є музична редакція Мирослава Скорика та Євгена Станюковича — текст і ноти цього еталона зберігаються у ВР. Ну і, безумовно, держава захищає свій музичний символ від знущань. Це не означає, скажімо, що музику або слова Гімну заборонено використовувати в інших витворах мистецтва, однак це використання в жодному разі не має бути спрямоване на знущання над ним. А за перекручення або підміну слів Гімну з метою вияву неповаги до Державного Гімну притягують до відповідальності.
Ще одним законодавчим «ноу-хау» від Мін’юсту стала пропозиція переписати календар державних свят. Так, співробітники головного юридичного відомства країни пропонують вважати держсвятами «історично вагомі дати у становленні України як незалежної держави та знаменні історичні дати (події), які відбулися до Дня проголошення незалежності України. Про таку ініціативу йдеться в новій редакції проекту Закону «Про державні свята України», який також запропонований для обговорення на сайті Мін’юсту. Згідно з проектом, державними святами України пропонується вважати 22 січня — День соборності України, 9 березня — Шевченківський день, 9 травня — День перемоги у ВВВ і 16 липня — День проголошення державного суверенітету України. До розряду державних свят також зарахували дві події, що відбулися після проголошення незалежності: День Конституції (28 червня) та День національної єдності — 1 грудня, у зв’язку з проведенням в 1991 році всеукраїнського референдуму на підтвердження Акту проголошення Незалежності.
Водночас законопроект не вказує, що буде з іншими наявними нині святами, такими, скажімо, як Новий рік, Різдво, День солідарності трудящих і Міжнародний жіночий день 8 березня.
