Якось так у нас виходить, що найчисленніша за кількістю парафій Православна церква в Україні виявляє найбільше невдоволення своїм статусом і становищем у країні. Йдеться про Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ МП) з її постійними протестами, хресними ходами, скаргами на інші церкви і на урядовців, кровними образами через дрібниці. Причина цього, скоріше за все, полягає в історії Московської церкви, яка протягом сторіч майже повністю заповнювала віросповідний простір Росії. В Україні ж, хоч православ'я тут також домінувало, здавна було по-іншому. І сьогодні, скажімо, на Подолі можна розрізнити декілька релігій і конфесій, які здавна перебувають по сусідству, — православну, католицьку, грецьку, старообрядську та інші. І лише під впливом московських владик і батюшок, як результат російської духовної освіти, ми маємо сьогодні надумані й небезпечні складності в церковному житті України. Дуже вже бажає Московська церква бути «першою по честі», всім володіти і на все впливати. До цього додамо також повне неприйняття Російською церквою Української державності і нетерпляче очікування ще однієї Переяславської ради. Ось і їздять нашими містами і селами емісари Московської патріархії та хвилюють народ як під час виборів, так і між ними.
Сьогодні ознайомимо читача з цікавим документом, нещодавно розміщеним на російському сайті «Единое отечество» (Одеса), автором якого є досить відомий у нас Кирило Фролов — прес-секретар Спілки православних братств Москви, науковий працівник Інституту країн СНД (відділ України). У своєму надзвичайно інформаційному опусі пан Фролов («легкость в мыслях необыкновенная») озвучив декілька вельми цікавих положень, що походять, як можна вважати, з дуже високих сфер Московської патріархії.
Приводом для публікації пана Фролова став документ «Звернення Всеукраїнської ради церков до народу України», з яким предстоятелі найчисленніших і найвпливовіших українських церков звернулися до людей і уряду України під час останньої політичної кризи в країні.
Текст «Звернення» надзвичайно не сподобався Фролову. Як посміли українські духовні владики закликати до «нерозпалювання міжнаціональної ворожнечі і проблем сепаратизму»?! Фролов сумно констатує, що «підписанти одіозного документа» навіть насмілилися стверджувати, що Конституцією України закріплено державний статус української мови»(!). І це, подумати лишень, в Україні!
Але це лише початок. Далі пан Фролов висловлює абсолютно незвичайні в історії Російського православ'я міркування. Йдеться про безпрецедентний у православ'ї «наїзд» Фролова на позицію глави Української православної церкви Блаженнійшого митрополита Володимира, який також підписав вищезгадане «Звернення Всеукраїнської ради церков до народу України». Що викликало велике обурення пана Фролова та інших істинних російських патріотів. Обурення тим, що митрополит Володимир, предстоятель УПЦ, підписав документ, спрямований на оздоровлення релігійно- політичної ситуації в країні! «Що могло подвигнути Блаженнійшого митрополита Володимира, — пише Фролов — відомого своїм лояльним ставленням до Російської православної церкви, поставити свій підпис під цим русофобським за своєю сутністю документом?
... Очевидно, що «помаранчеві», втрачаючи владу, намагаються чинити безпрецедентний тиск на Церкву. Ймовірно, щодо ієрархів УПЦ мають місце спроби шантажу... Навіть якби Блаженнійший митрополит Володимир поставив свій підпис під цим Зверненням, не потрібно забувати, що в Православ'ї немає папства і приватна думка ієрарха ще не є голосом усієї Церкви». («Голосом» усієї церкви є, звичайно ж, голос Фролова!).
«Зрештою, — повідомляє нам довірливо Кирило Фролов, — главою УПЦ МП є навіть не митрополит Володимир, а сам Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II. УПЦ — самокерована, але не автокефальна (повністю незалежна) Церква».(!)
Дозволимо собі підкреслити, що вищеописаний абсолютно безпрецедентний для православ'я, а тим більше — російського, випадок — світська особа, якийсь прес-секретар Православного братства дозволяє собі говорити з такою фантастичною безпардонністю про митрополита, предстоятеля величезної церкви, постійного члена Святiшого Синоду РПЦ! Як він насмілився? Чи ларчик просто відмикався — надійшов сигнал згори? У Росії це звичайна ситуація — за знаком царя чи вождя всі урядовці раптом стають хоробрими та демократичними і накидаються на вказану жертву!
Цікаво також те, що Кирило Фролов тут же — на одному диханні — називає можливого «заступника» митрополита Володимира: «...Я хочу нагадати про безкомпромісну позицію другого ієрарха УПЦ МП митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела, який категорично вимагає запровадження російської мови як другої державної на Україні і вважає вступ країни до НАТО «безбожною і сатанинською справою». Отже — попереду в нас блискуча перспектива — «блаженнійший» митрополит Агафангел, політичні переконання якого дуже добре відомі в Україні! (На жаль, нещодавно опублікована доповідь митрополита Агафангела в мерії Москви, присвячена історії Української церкви, говорить не на користь інтелекту владики).
Але ще раз повернімося до доленосних висловлювань пана Фролова: «Ми знаємо, що справжню позицію церкви закріплено в «Соціальній концепції Російської православної церкви». Згідно з цією концепцією, вона (церква) може закликати до акцій громадянської непокори в тому випадку, якщо дії держави «бентежать совість віруючих». «Так ось, — каже Фролов, — дії «помаранчевих» не просто бентежать віруючих. Ющенко і розкольники, що ним підтримуються, налаштовані на розгром і знищення канонічного православ'я на Україні». Отже, виникла пряма необхідність закликати до акцій непокори!
Це надзвичайно цікавий пасаж, що яскраво свідчить про те, що прагнення до вселенськості Московської церкви сьогодні небезпечно суперечать її статусу церкви Помісної. Адже всім очевидно, в «Соціальній концепції РПЦ» йдеться про можливі акції громадянської непокори росіян урядові Росії. Однак, пан Фролов нагадав нам, що таке розуміння цього тексту — чиста помилка. А насправді виходить так, що концепція розроблялася в Росії, а «акції громадянської непокори» організовуватимуться, за словами Фролова, в Україні! Тут можна зайти дуже далеко — так далеко, що цим, мабуть, повинна займатися Служба безпеки України!
