Як кажуть у народі, приїхали. Хочу нагадати для тих, хто поставив свої підписи під некрологом українській мові, що головною проблемою багатовікової історії України, яка перешкоджала самоідентифікації української нації, є багатовікове панування російської мови. Я добре пам’ятаю ті часи, коли на повсякденному рівні моя рідна мова виявилася витиснутою з життя російською. Хочу нагадати підписантам, що усвідомлення й визначення духовної природи мови як первинної — ознака культурно наповненого, самодостатнього й потужного суспільства. Через слово народжується людина, нація, держава. Нація, що втрачає свою мову й приймає чужу, не має самостійності.
Мені доводиться бувати в різних куточках України: на сході, заході, півдні й півночі. Повірте мені, що за три кілометри від Донецька, Маріуполя, Луганська чи Харкова всі розмовляють лише українською мовою. Та й у власне містах дві третини чудово володіють українською, не кажучи вже про те, що її розуміють буквально всі. Кому так приспічило вимагати: «Дай другу державну?»
Я людина не молода. Народився в місті, як і мої батьки, діди та прадіди. Але всі ми розмовляли українською мовою. Закінчив я українську школу в Проскурові (нині Хмельницький), хоча в місті було тільки дві українські школи — жіноча №1 та чоловіча №3, закінчив український університет у Львові. Коли прийшла пора сину йти до школи, відвів у свою рідну, й донька теж її закінчила. Мені за своїх дітей не соромно. Університети, академії покінчали. І до того ж син чудово володіє російською, англійською та польською мовами. Не тільки розмовною, але й професійною — лікар. До речі, працює в Маріуполі, прийом тільки українською — жодних проблем. Донька теж добре знає російську та німецьку. Людина освічена, інтелігентна.
«Лише сильна національна воля, — за І. Франком, — синтез бажань, потреб і змагань, які сягають меж можливого, є критерієм життєздатності нації». Завдяки цій волі наша мова, що лише в XVIII — XX століттях пережила 173 укази заборон, винесла на плечах націю.
Політика — це боротьба за владу, а мовна політика — за владу над людським мисленням і світоглядом. Наша мова — найполітичніша з усіх мов. З кінця XVII — XX століття вона взяла на себе функцію зліквідованої держави. То ж цінуйте зусилля своїх пращурів, плекайте рідну мову! А ви... Це ж як треба не любити свою землю, свій народ, щоб поставити підпис під цим Універсалом.
Я б хотів попрохати народних депутатів: давайте з мовного питання виступіть на своїй рідній мові. І запропонуйте закон теж на своїй рідній мові. Можна також на французькій, англійській, турецькій... Це я до того, що мені довелося років десять тому виступати в польському сеймі. І хоча я володію польською, мене попрохали, щоб виголошував промову лише українською, бо я гість. Лише гостям сейму дозволяється говорити мовою своєї держави. А в нашому парламенті, виходить, половина гостей із сусідньої держави. За кордоном не візьмуть двірником працювати, якщо ти не володієш мовою країни. А в нас обранці українського народу не володіють українською мовою. Та й ті, хто засвоїв українську з молоком матері, теж «чтокають».
Чи ж ви, панове підписанти, не знаєте власної Конституції України, Закону «Про мови УРСР» зі змінами від 1995 року, рішення Конституційного Суду від 1999 року, що українська мова є державною? Щоправда, прикметною рисою цих законів є привид мови 350-річної окупації України Росією. Якщо перша теза стверджує державність української мови, то друга гарантує вільний розвиток, використання та захист російської. Це чистісіньке словоблуддя. Дома, на лоні природи, на кухні, з домочадцями, друзями, будь ласка, розмовляйте молдавською, татарською, грузинською, на ідиші чи івриті, російською, але в державних установах, під час офіційних виступів, на радіо та телебаченні прошу тільки мовою державною, українською.
Іноді можна почути, що спочатку треба вирішити інші проблеми нашого буття, а вже потім братися за голову й душу — мову, культуру, духовність. Але одним із головних завдань створеної за волею народу самостійної України, було, є й буде ідентифікація народу через мову, яка потребує не тільки розвитку, але й повсякденного застосування.
Коли ж бути до кінця відвертим, то цей Універсал, вибачайте, жодного відношення до національної єдності не має. Це документ, що підтвердив єдність фінансово-промислових кланів заходу й сходу. Ось і все!
