Друге півріччя промисловість України розпочала на високій ноті (4,8% зростання порівняно з аналогічним періодом торік). Висхідний тренд, який зародився у квітні (0,4%), отримав у липні новий імпульс. Приростна динаміка стартового місяця другого півріччя підняла кумулятивну динаміку на 1,2%, як і в червні. На таку ж величину рік тому обсяги промислового виробництва у січні-липні знизилися в порівнянні з відповідним періодом 2004 року. Але, крім статистичного ефекту, цього року діяли й фундаментальні чинники. Саме цим пояснюється той факт, що липня цього року обсяги продукції зросли на 11,4% до липня 2005 р. (рік тому цього місяця в порівнянні з показником 2004 р. вони знизилися на 2,4%). Лідерами піднесення в галузі залишилися металургія й виробники продукції кінцевого споживання, орієнтовані на інвестиційний і споживчий попит.
Масштабний характер мали оздоровчі процеси в машинобудуванні — кумулятивне зростання за сім місяців становить 13,1% поряд із 7% у відповідні місяці 2005 р. Галузі інвестиційної орієнтації (машинобудування й будівельні матеріали) продовжують збільшувати виробництво в двозначному вимірі (липня відповідно на 17,8% та 12,5% до липня 2005 р.). Це свідчить про те, що в позитивному напрямку рухається цього року процес капіталотворення на тлі деякої нормалізації динаміки споживчого попиту.
Однак цінова плата за початкову експансію в індустріальному секторі продовжує перебувати в позитивній зоні. Інфляція була на 0,9% вищою січня-липня ніж за півроку. А зростання обсягів промислового виробництва за той же самий період прискорилося на 1,2%.
Засмучує, що не відбулося глобального розвороту в розвитку легкої промисловості. Вона в кризі. Спад прискорився (-2,8% за січень-липень проти —2,2% за січень-червень). Галузь програє змагання з імпортом і не відчуває впливу будь-яких санаційних дій з боку уряду й галузевого міністерства.
Щоправда, дещо зменшився спад в інших галузях-аутсайдерах — коксохімічній і нафтопереробній. З червня й до червня 2005 р. було —16%, липня стало —6%. Зрушення є, але фундаментальних умов для поліпшення ситуації не створено. Рік тому у цей період спад у згаданих галузях був меншим — 7,9%. Сьогодні — 13,9% з початку року. Виробництво коксу скоротилося за січень-липень на 1,4%, бензину — на 11,1%, дизельного палива — на 21,9%, мазуту — на 38,6%.
Отже, під впливом покращення зовнішнього й збереження високого внутрішнього споживчого попиту, доповненого позитивною корекцією як іноземних, так і вітчизняних інвестицій, що розпочалася ще лютого, промисловість загалом вступила у фазу експансії. З червня промислове виробництво збільшило свій внесок у створення ВВП. Розрив із динамікою останнього скоротився до 1,4% (у травні — 1,6%). Імовірно, за січень- липень він становитиме 1%. Тож можна прогнозувати ріст ВВП за цей період на рівні 5,8%.
Один з головних підсумків аналізу промислового виробництва полягає в тому, що зміни тенденцій зростання в промисловості не вимагають подальшого пом’якшення грошово- кредитної політики Нацбанку. У другому кварталі триває й прискорення зростання грошової маси (до 9,7% проти 0,6% у першому). Воно підживлене останнім червневим здешевленням рефінансування й зменшенням резервних вимог. Крім того, відновилася тенденція переважаючої купівлі валюти. З огляду на липневе відчутне нарощування обсягів виробництва в хімії та металургії, вона, мабуть, триватиме. Активно проходить кампанія з укладання контрактів на експорт зерна. Це теж сприятиме притоку валюти у четвертому кварталі.
Зміна уряду породила в суспільстві дискусію щодо можливої девальвації національної валюти, викликану існуванням різноманітних групових інтересів. Та найбільший загальнонаціональний інтерес нашої держави полягає в тому (й це навіть записано в Конституції як обов’язок Національного банку), щоб забезпечити стабільність національної валюти, захистити населення від інфляційних стрибків, до яких може призвести девальвація.
Негативний вплив девальвації на стабільність гривні пояснюється рядом факторів. Неодмінно виникнуть очікування майбутнього росту споживчих цін, а з ними — їхнє поточне підвищення. Знецінення грошей прискорить швидкість їхнього обігу. Наявна маса гривні може посилити інфляційний тиск на товарних ринках, чутливих до очікувань. При значній девальвації може повторитися, як листопада 2004 р., стрімке вилучення вкладів з банківської системи. Спаде кредитна активність. Уповільниться зростання. Недостатність товарної пропозиції призведе до інфляційного сплеску. Девальвація зменшить приток імпортних товарів на ті ринки, де вітчизняне виробництво не може «закрити» інтенсивно зростаючий споживчий попит. Це підштовхне інфляцію цін на вітчизняну продукцію. Подорожчання інвестиційного імпорту після девальвації загальмує модернізацію промисловості, зменшить товарну пропозицію, спровокує висхідний ціновий ліфтинг. Звичайно, симпатики девальвації можуть навести свій, хоча й дещо обмеженіший перелік. Однак порівняльний аналіз негативних і позитивних наслідків девальвації дає підстави зробити висновок щодо більшої вірогідності інфляційного сплеску ніж збереження цінової й фінансової стабільності при значному послабленні гривні. Саме з цим висновком, згідно з Конституцією, змушений рахуватися Національний банк. Так само негативним для країни та її економіки можна вважати й уплив девальвації на динаміку експорту й зростання ВВП. Подорожчає імпорт продукції, необхідної для експорту. Особливо це вплине на сировину та енергоносії для головних експортерів — металургії та хімії. Експорт може додатково уповільнитися. Послабиться інтерес іноземних інвесторів до країни зі слабіючою валютою й високими процентними ставками. Це зменшить внесок зростаючої зарплати на рух витрат іноземного капіталу, на нарощування експортного потенціалу країни. Подорожчання вітчизняних й іноземних товарів, викликане девальвацією, знецінюватиме доходи працівників експортного сектору й послаблюватиме мотивацію до підвищення продуктивності праці, загострюватиме проблему кадрів, особливо серед молоді й представників непрестижних професій. Зросте вартість кредитів в іноземній валюті, які необхідні експортерам. Девальвація гальмуватиме процес підвищення конкурентоздатності експортного виробництва — підвищення продуктивності праці, технологічного оновлення. Тож наш підсумовуючий висновок полягає в тому, що фундаментальні втрати для експорту й економічного зростання навіть від помірної девальвації можуть значно перекрити тимчасові й локальні надбання. Тим більше, що на даний момент можна констатувати сприятливий вплив сталого обмінного курсу на експорт і платіжний баланс у цілому.
Курсова підтримка експорту знаходить свій вияв у русі реального ефективного, тобто з урахуванням інфляції, співвідношення національної валюти з іншими валютами в операціях торгівельного обміну. Гривню можна девальвувати в реальному вимірі, зберігаючи стабільним номінальне значення. Цього року, після дворічної (2004 — 2005 рр.) паузи, реальний ефективний обмінний курс девальвував на 4,7%. Але не за рахунок зміни номінального курсу, а завдяки значному зменшенню інфляційного диференціалу з основними країнами — торгівельними партнерами. Наприклад, у Росії інфляція становила за сім місяців 6,9%, в Україні — 3,8%. За цей період реальний ефективний обмінний курс (РЕОК) рубля ревальвував на 7,9%. Це, до речі, не зупинило російський експорт. Українська ж девальвація РЕОК гривні лише в поєднанні з відновленням зовнішнього попиту на традиційний експорт надала в травні, після річної паузи, поштовх експорту. Якщо квітня експорт товарів знизився на 5,6%, то травня зріс на 10,6%, а червня — ще на 16,4%. Водночас стабільний обмінний курс відчутно вплинув на уповільнення імпорту. Ще травня він зростав на рівні 26%, а вже червня — лише на 10,3%. З червня експорт зростає швидше за імпорт, а негативне торговельне сальдо зменшилося з $220 мільйонів у квітні до $29 мільйонів у червні (з послугами). Пройдено й пік нарощування дефіциту товарного балансу — з $403 мільйонів травня до $125 мільйонів у червні.
Усе це дозволяє зробити висновок про те, що для підтримки експорту з боку Нацбанку слід робити акцент на зменшення інфляції, а не на послаблення обмінного курсу через девальвацію гривні. А уряду треба подолати настрої щодо призупинки входження в СОТ, субсидувати процентні ставки з експортних кредитів, зняти штучні перепони на шляху експорту зерна та м’ясомолочної продукції, сприяти інвестиційному імпорту (для розширення експорту), домогтися стабілізації імпорту енергоносіїв і, перш за все, газу, виконувати зобов’язання щодо відшкодуванню ПДВ експортерам.
