Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Болгарський перформанс

Нещодавно в Софії пройшов майстер-клас керівників театру- лабораторії «Сфумато» Маргарити Младенової та Івана Добчева
11 серпня, 2006 - 00:00
ДІАНА ДОБРЕВА НА СЦЕНІ ТЕАТРУ «СФУМАТО» / ФОТО АВТОРА

Він був організований для молодих митців із європейських країн у рамках Міжнародної програми «25++», започаткованої Французьким центром AFFA й Європейським Сulture-2000. Організатори опікуються розвитком сучасного мистецтва, його збагаченням у діалозі між культурами різних країн. У цьому проекті брали участь представники Бельгії, Болгарії, Грузії, Литви, Росії, Румунії, Франції та України.

Доробок болгарського театру-лабораторії «Сфумато» привертає увагу перш за все своєю некомерційною спрямованістю, а також унікальною творчою практикою. У постановках театру (чимало яких базуються на творах класиків, зокрема Достоєвського, Чехова, Толстого, Цвєтаєвої) вирішуються передусім не естетичні, а духовні проблеми. Власне, його творче кредо можна охарактеризувати так: розглядати мистецтво як певну духовну практику. Така позиція близька багатьом творчим особистостям як серед глядачів, так і серед діячів мистецтва.

— Сучасна людина оголосила себе Богом і почала безцеремонно поводитися з природою, із якої вона походить. Серед багатьох хвороб, як на нашу думку, найстрашнішою є амнезія пам’яті щодо того, що людина належить до чогось більшого за неї. Ми шукаємо шлях, на якому театр поверне від індустрії розваг до свого витоку, до першоджерельного призначення бути духовним ритуалом, актом, в якому людина співрозмірна з енігмою буття й прагне осягнути таємницю, — так роз’яснюють свою позицію керівники театру, який тривалий час навіть не мав приміщення.

Нинішній майстер-класс «Ззовні — всередину» («From Outside to Inside») — це десятиденний перформанс, в якому досліджувались глибини людської особистості в трансформації обставин, які вона сама обирає. Учасникам, які мали чималий акторський досвід, пропонували забути свої навички й по-новому підійти до перформансу, в жодному разі не «грати», а ставити на собі дослід, спонукаючи до відкриття в собі іншого, досі невідомого.

Початковою («зовнішньою») ситуацією для перевтілень слугували речі, різноманітний одяг та інші предмети, зібрані на сцені, які б допомогли збудити певний імпульс до подальшої езотеричної («внутрішньої») подорожі. На останньому етапі допомагали перейти на вищий щабель уривки з текстів, насичених багатовимірною екзистенцією відомого французького письменника Бекета.

«Переключення від «Я», що пізнає, до «Я», що відкриває «Іншого», незворотньо розширює обсяг особистості... Суміщати погляд від себе до іншого, від іншого до універсуму як до прабатьківщини людства. Зміна основного об’єкту життя — це акція», — інтерпретують сутність перформансу М. Младенова та І. Добчев.

«Результати дослідів», які ставили «на собі» представники країн із різним походженням, менталітетом та освітою, виявилися найрізноманітнішими. Так, деякі учасники досягли майже містичного переживання, за напругою наближеного до античної трагедії (Матильда Лефевр із Бельгії, Діана Добрева й Сніжина Петрова з Болгарії, Гітіс Іванаускас із Литви). Інші досліди виявили тяжіння до базисних людських архетипів, пов’язаних із народженням, коханням і смертю (Габріела Крісу, Іоана Калота й Марія Обретін із Румунії). Цікавими були також досліди з самоідентифікації Грегорі Робарде з Франції, Віри Воронкової з Росії, Франческо Італіано з Бельгії, коли на очах вони змінювали стать, або вік учасника, в залежності від того, що захоплювало уяву: подоба чоловіка, жінки чи тварини. Пластичності тренованого тіла й мові пантоміми віддали перевагу в цих дослідах Едіта Ужайте з Литви та Аміран Шалікашвілі з Грузії, нероздільні кожний зі своєю акторською школою.

Деякі досліди акцентувалися на конфлікті між умовним «Я» та «Іншим», являючи амбівалентність існування, зазвичай характерну також для стану митця в стадії творення. Тут можна було спостерігати прояви фобій (страждання від оголення тіла, водобоязнь тощо), які експресивно переживали болгари Іван і Хрісто Петков, Діана Добрева й Сніжина Петрова. Наступного дня або ж миті такий некомфортний стан міг трансформуватися у відносний спокій.

На початку майстер-класу було помітно, з яким захопленням молоді актори прагнуть відчути свободу, звільнення від себе. Неоформлена, випущена, як спис, енергія нагадувала буйних божевільних, не без ризику назавжди перетнути межу реальності. Добре, якщо під кінець їм удавалося вгамувати себе й, пройшовши через катарсис, тобто очищення духу, злитися з тихою безмежністю. Тут цікаво, як досвід стародавньої грецької трагедії — катарсису — може знадобитися у contemporary art, де твори досить рідко сягають такого ж масштабу, залишаючись на стадії бунту заради бунту, власне, лише брутальності (що також має право на існування).

Слід зауважити, що чимало учасників занурювали себе в культурологічний, теж безмежно цікавий шар. Так француз Жюльєн Лакруа, спонтанно рухаючись за кожним предметом, як за живою істотою, втілював розгубленість людини в цьому речовому споживацькому світі з якоюсь зворушливою «чаплінською» гуманістичною інтонацією. Молода й гарна француженка Амелі Клемент перетворилася на сцені на скоцюблену стареньку, яка борсається в спогадах про чоловіків, що її колись покинули, проектуючи свою одинокість лише на песика, який, зрештою, виявляється зашкарублим черевиком на шнурку. Російський актор Костянтин Чепурін, не без славнозвісного МХАТівського психологізму, теж переживав чудернацькі миті «маленької людини» — невичерпної теми, яка корінням сягає персонажів Гоголя та Лєскова.

Усі ці події співпереживали й фіксували фотоапаратом представники візуального мистецтва Олена Голуб з України та Гурам Цибахашвілі з Грузії.

Десять днів перформансів у болгарському театрі «Сфумато» виявили широкий спектр можливостей подорожувати не тільки «ззовні всередину», але й навпаки, з різними ступенями пластичності й осягнення глибини буття та мистецтва.

Олена ГОЛУБ, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: