Замолоду тягнувся за ним шлейф сміливого експериментатора сцени, рішучого реформатора театру. Громив своїх опонентів він праворуч і ліворуч. Але згодом його художні пристрасті стали вгамовуватися, стала заспокоюватися його авангардна сверблячка. Дедалі частіше відвідували Дадонова думки про спокійний пенсійно-творчий період. Але молода режисерська поросль не давала спокою поважному колезі і «щоб кінці своїх театральних володінь охороняти від нападів, повинен був він утримувати численну рать». Чергові режисери не дрімали, але ніяк не встигали. Тільки-но поставлять якусь там виставу, лихі критики лізуть із підказками, поставлять іншу якусь, колеги зловтішаються. Іноді навіть від прикрощів плакав режисер Дадонов, ображаючись за свій тридесятий театр, — рідний, головний в державі. І вирішив він звернутися з проханням про допомогу. До Мудреця театрального, астролога, який знав усіх зірок-драматургів без винятку. Надіслав йому листа поштою електронною. Прийшов Мудрець, «став і вийняв із мішка «Золотого півника». П’єсу небувалу, написану людиною з пташиного клану, модним драматургом Півниковим, в єдиному примірнику. «Ексклюзивний варіант, — налякав Мудрець режисера заморським словом. — Поставиш цю п’єсу у себе в театрі, буде успіх небувалий, станеш ти щонайпершим режисером, знаменитим і недосяжним».
Дадонов у захопленні Мудрецю дякує, обіцяє за це будь-яку волю його виконати.
І став він готуватися до постановки епохальної цієї п’єси екск…, ексклюз…, тьху, загалом, «Золотого півника». Скинув рішучою рукою зі свого стола режисерського всі п’єси старі. Полетіли до кошика і традиційна «Курочка Ряба з її золотим яйцем», і оновлена версія казки «Любов до трьох апельсинів», туди ж відправилися казка «Про Балду» і про «Тридцять трьох богатирів», які навіть у сміттєвому кошику «вражали» чистотою своїх переконань. Залишив на столі, що звільнився, як на чистому листі Дадонов лише твір незабутнього вчителя Станіславського «Моє життя в мистецтві», начерки своїх мемуарів з такою ж назвою і жаданого «Золотого півника».
Можна було стати до роботи. Вибудував у голові своїй Дадонов і концепцію режисерську, вивірив усі підтексти, підтяг ближче до перших другі плани, надзавдання державного масштабу докинув у сценічне рішення, гостро намітив конфлікт масштабний. Навіть сам вигадав сценографічне оформлення і навіть дав завдання постановочним цехам будувати величезний добротний курник, що розташувався зі сходу на захід, за задумом, облаштований так добре, що мали б ужитися в ньому півні всіх мастей, не говорячи вже про золотих. Усе йшло добре. Бракувало одного — виконавиці головної ролі — «Пані Успіху», за прихильність якої бундючилося все чоловіче населення п’єси. Довгими безсонними ночами перебирав Дадонов усю жіночу акторську наявність театру, перерив у пам’яті актрис сусідніх театрів, ну, не було гідної кандидатки на цю доленосну роль. Вирішив тоді Дадонов послати гінця до ближнього зарубіжжя, там роззирнутися і запропонувати актрисі епохальну роль. Поїхав режисер Безбашенний провести кастінг у сусідній державі, так і оголосили там його назву — «Народні артистки». Надовго застряг у гущі молодих претенденток Безбашенний. Бачить Дадонов, немає від нього користі. Посилає на пошуки другого режисера Бушуй- Розгуляйського. Але той замість того, щоб шукати героїню, став шукати сенс мистецтва, пішов у нетрі авангарду й не повернувся.
Робити нічого Дадонову, Золотий півник кукурікає зазивно, на авансцену проситься, від завіси крилами відмахується, гребенем лаштунки зачіпає, по сценічному колу бігає як сам не свій, на актрис косо поглядає. Поїхав Дадонов сам шукати героїню. Знайшов красуню-актрису, дуже гарна! «Настоящая девица — шамаханская царица!» А що вже талановита й розумна, ну просто Удача! Не було потреби Дадонову «прослуховувати» актрису на своєму керівному дивані, хоча, ох як хотілося, але тут із першого погляду ясно було — ця з роллю впорається.
Дадонов захоплено потирав руки від майбутнього успіху. І тут, проігнорувавши мобільний зв’язок, без запрошення, до театру завітав Мудрець. Тільки поглянув на актрису-Удачу і зрозумів, яка чудова доля вготована цій провіденціальній п’єсі про розкошування в окремо взятому курнику з мудрим флігелем, який дивиться вперед — Золотим півником. Зрозумів і просто-таки потемнів від заздрості, вихором прилетів до кабінету Дадонова й вигукнув: — «Разочтемся наконец. Помнишь? За мою услугу Обещался мне, как другу, Волю первую мою Ты исполнить, как свою».
— Що ж ти хочеш? — спитав упевнений в собі Дадонов, який вже ясно бачить себе в лавровому вінку на п’єдесталі слави. — Хочу, щоб автором цього проекту був я, — вигукнув Мудрець, що побачив не менш ясно себе, який зіштовхнув Дадонова з п’єдесталу слави. Режисер просто задихнувся від обурення, в голові гарячково закрутилося — «…суд, авторські права, відсотки від прокату…» Він тихо прошипів у обличчя Мудрецю: «Забирайся, поки цілий!» І навіть здивувався, як швидко Мудрець зник з його очей.
Угамовуючи хвилювання, Дадонов повернувся до свого столу. Онімівши від розуміння того, що відбувається, він побачив вже тільки останні сторінки п’єси «Золотий півник», що повільно танули в повітрі. Поплескавши для точності руками по тому місцю, де щойно лежала п’єса, він тихо охнув. Відлетів Золотий півник, на очах розчинився, навіть пір’їнки з хвоста не залишив. Неначе його й не було. На порожньому столі Дадонова залишилися лежати том Станіславського «Моє життя в мистецтві» і начерки його мемуарів із такою ж назвою.
«Сказка — ложь, да в ней намек!» Вона хоч і вигадана, але повчальна.
