За часів правління прем’єр-міністра Юлії Тимошенко В’ячеслав Кириленко обіймав посаду міністра праці та соціальної політики України. Але 9 вересня Президент України Віктор Ющенко єдиним вольовим рішенням відправив «газову принцесу» разом iз підопічними у відставку. Настала епоха прем’єрства Юрія Єханурова. Тут В’ячеславу Анатолійовичу дісталася більш значуща роль — посада віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних та соціальних питань. Сьогодні він усе ще член уряду і одночасно народний депутат, член фракції «Наша Україна».
Як Кириленко розцінює парламентську кризу? Чого вдалося досягти уряду Єханурова? Коли Україна вступить до НАТО та СОТ? Про це він розповів у інтерв’ю кореспонденту ForUm. Пропонуємо вашій увазі цей матеріал iз незначними скороченнями.
«СПІВПРАЦЮ З ПР В ОДНОМУ УРЯДІ ВВАЖАЮ НЕМОЖЛИВОЮ»
— В’ячеславе Анатолійовичу, як ви розцінюєте ситуацію, яка на сьогодні склалася в парламенті?
— Це ситуація, яка не сприяє тому, щоб такий парламент потрібен був країні взагалі. Тому я думаю, що найбільш прийнятним варіантом вирішення парламентської кризи є розпуск парламенту й нові вибори.
— На вашу думку, Президент піде на такий крок?
— Це право Президента. Принаймні, ці повноваження змінена Конституція йому надає.
— «Наша Україна» не боїться набрати ще менше на дострокових виборах, ніж на цих виборах?
— Звичайно, ризикує кожна політична сила, яка бере участь у дострокових парламентських виборах. Однак я не думаю, що участь «Нашої України» в будь-якому уряді, в якому буде присутня Партія регіонів, додасть авторитету «НУ». Більше того, я не думаю, що такий уряд зможе реалізувати програму, з якою переміг Президент. У такому уряді, навіть незалежно від фігури прем’єр-міністра, домінуватимуть інтереси і погляди ПР. Такою була минула політична практика в країні, такою вона є і в новообраному парламенті, який показує, що Партія регіонів для досягнення своїх інтересів у владі використовує всі засоби.
Жодних заяв про зміну позицій, про оцінку попередньої політичної практики, коли їхній лідер уже був прем’єр-міністром України, і виборча кампанія була перетворена на справжню битву з порушеннями та фальсифікаціями, зроблено не було. Тому я не думаю, що ця сила змінилася принципово. Співпрацю з нею в одному уряді вважаю неможливою. А позачергові парламентські вибори як легітимний конституційний інструмент вважаю абсолютно прийнятним сценарієм розвитку подій.
«ІМІДЖ МОРОЗА — ЦЕ СПРАВА СМАКУ»
— Як ви особисто сприйняли обрання спікером Олександра Мороза?
— Я зрозумів, що для декого не тільки гроші не «пахнуть», але й влада не «пахне».
— Тобто, Олександр Олександрович втратив своє обличчя морального політика, як багато хто вважає?
— Я думаю, він приймав рішення, керуючись здоровим глуздом, і при ясній пам’яті. А імідж, про який ви говорите, це питання смаку. Можливо, хтось і думав, що такий імідж мав місце.
— Якщо прем’єр-міністром буде Віктор Янукович, що чекає на Україну?
— Повторюю, зараз на фоні розмов про можливість повернення Януковича якось усі призабули, що взагалі-то ніхто з його партії не дав оцінку тим діям, які мали місце під час виборчої кампанії. Ніхто не сказав, чи правильно це — фальсифікувати вибори, перешкоджати вільному волевиявленню виборців, чинити фізичний опір представникам виборчих комісій та спостерігачам за допомогою спеціально найнятих людей. Ніхто жодних публічних оцінок на цей рахунок не давав. Тобто ми ніби замовчуємо про те, завдяки чому в Україні відбулася помаранчева революція. Вона відбулася тому, що Віктор Ющенко уособив домінуючу частину українців, яка втомилася жити при режимі, що передбачає політичну практику несправедливості, фальсифікацій, масових порушень закону, економічної дискримінації та закритості від зовнішнього світу. Я думаю, що оскільки жодних оцінок цьому дано не було, така політична практика повною мірою повернеться разом iз можливим поверненням Януковича. Думаю, що такого повернення допускати не можна.
— Тимошенко була б кращим керівником уряду?
— Я твердий прихильник коаліції демократичних сил.
Вважаю, що парламентська кампанія підтвердила популярність демократичних сил у країні. Ці сили в сукупності взяли більшість. Ніхто не міг припустити, що одна з них різко змінить свою позицію і піде на сепаратну змову з комуністами та олігархами, яких вона довгі роки критикувала. Але від того потреба в демократії у країні не змінюється. Кожна демократія повинна вміти захищатися. І якщо існують конституційні важелі такого захисту, то вона повинна їх застосувати.
А щодо прем’єра, то я б iз радістю працював з будь-яким лідером демократичного уряду.
— Виходить, якби вам запропонували місце в уряді Януковича, ви б на це не погодилися.
— Категорично ні.
— В уряді Віктора Федоровича хто може зайняти ваше місце — віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань?
— Чесно кажучи, ця проблема мене не хвилює.
«У НАС НЕ НАЙБІЛЬШІ ПОДАТКИ НА ВИДАННЯ КНИГ У ЄВРОПІ»
— А за п’ятибальною шкалою як ви оцінюєте свою діяльність на посаді?
— Я не займаюся самооцінкою. Це справа виборців і Президента, на підставі указу якого я на цю посаду призначений.
— Добре. Що вам вдалося на цій посаді?
— Теж краще судити ззовні. Я робив особливі акценти в соціальній сфері для відновлення принципів справедливості у функціонуванні пенсійної системи. Ми прийняли цілу низку спеціальних урядових документів на цей рахунок. Я продовжував координувати соціальні програми, які були започатковані ще попереднім урядом на виконання програми Президента Ющенка «10 кроків назустріч людям», зокрема, програму виплати підвищення допомоги при народженні дитини. Також прийнято кілька принципових рішень у гуманітарній сфері.
Більше десяти потрібних ідей зараз на етапі опрацювання в уряді, й про них поки ще не можна говорити як про завершену справу. Але повернення української мови до кінопрокату, на FM-радіо, заходи серйозної підтримки вітчизняного книговидавця та читача вже мають місце. З приводу цих речей або вже прийняті урядові рішення, або вони перебувають на завершальному етапі підготовки.
Крім того, було безліч завдань, що прямо виходили з указів та розпоряджень Президента, які стосувалися реформи охорони здоров’я, програм, пов’язаних iз проведенням року захисту прав дітей в Україні, й ще багатьох моментів, кожен із яких передбачав велику кількість роботи, пов’язаної з прийняттям конкретних документів, наприклад, впровадження незалежного тестування для випускників-абітурієнтів або розробка концепції «Художнього Арсеналу». Ми далеко не все афішували, оскільки часто в цьому не було потреби. Але якісь найбільш резонансні дії набули в суспільстві обговорення.
— До речі, про тестування. Багато вчителів скаржаться, що тести при вступі до вищих навчальних закладів дуже складні, й що діти після школи до них не готові. Можливо, варто було б ввести систему тестування класу з дев’ятого, щоб учні звикли?
— Справа в тому, що в тих країнах, де таке тестування відбувається багато років, ті, хто хотів би бути готовим до складання тестів в університеті, можуть, наприклад, це робити за кілька років до закінчення школи. Або робити це протягом року, який передує вступу, скільки завгодно разів, таким чином тренуючись.
У нас поки ще цього немає, тому що ми практично цього року лише вперше впроваджуємо подібну практику. І цього року 10%, приблизно 40 тис. випускників, проходили зовнішнє оцінювання, результати якого зараховуються при вступі до університетів.
Однак ми не пішли шляхом тотального впровадження зовнішнього оцінювання, оскільки була певна кількість застережень, пов’язаних iз тим, що для багатьох випускників така форма є поки новою. Тому це відбулося в кожній області, але в обмеженій кількості.
Наступного року, за планами уряду, які затверджені урядовою постановою, зовнішнє оцінювання має стати загальнообов’язковим для всіх випускників. Звичайно, що на цей рахунок буде додаткова дискусія.
— Але все-таки у вищих навчальних закладах продовжує процвітати корупція. Як із цим боротися?
— Принципово викорінити корупцію, вибивши з-під неї об’єктивні підстави, можна лише загальнообов’язковим і загальнонаціональним запровадженням зовнішнього незалежного оцінювання. Таким чином забираючи з процесу оцінки знань випускників та абітурієнтів суб’єктивний чинник.
Плюс робота правоохоронних органів. Зрозуміло, що «одним ударом» вирішити цю проблему не вдасться. Та якщо буде спільне бажання, як iз боку влади, так і з боку тих, хто вступає до університетів, викорінити цю проблему, я думаю, відсоток таких проявів буде зменшено максимально.
— Якщо говорити про книговидання. В Україні на видання книг найвищі в Європі податки. Що уряд Єханурова зробив для того, щоб українські книговидавці стали конкурентоспроможними?
— Справа в тому, що у нас не найбільші податки на видання книг у Європі. До речі, якраз книговидання звільнене від оподаткування податком на додану вартість і податком на прибуток. Однак це лише частково вирішує питання забезпечення справедливої конкуренції для наших видавців. Тому Президент Ющенко підписав указ про сприяння книговиданню та книгопоширенню.
На його підставі уряд розробив план заходів. Очевидно, найбільш резонансною в цьому плані заходів стала ідея про введення квот на імпортовану друковану книжкову продукцію, яка дозволить нашим книговидавцям більш-менш витримувати конкуренцію з боку іноземців. Тому що ситуація така, що приблизно 54 млн. примірників тиражу всіх українських книжок видані в Україні. Але імпорт, який «заходить» сюди щорічно, сягає понад 70 млн. примірників. Відповідно, навіть при існуванні податкових преференцій, і враховуючи, що мережа поширення, як правило, в руках іноземних компаній, наші видавці не можуть мати рівної конкуренції, і, крім того, доводити в необхідних кількостях свій продукт до читачів. Тому найближчим завданням уряду в цьому плані є відновлення тут справедливості, введення квот і сприяння поширенню вітчизняних книжок у національній мережі книгопоширення.
— Чи можна говорити про те, що найближчим часом українська книга буде гідно представлена в світі?
— Було б добре говорити про світ, якби вона була гідно представлена хоча б в Україні. Тому я вважаю, що на сьогоднішньому етапі не найскладнішою є проблема кількості або номенклатури книжок, які видаються нашими видавцями, а проблема донесення нашої книги до українського читача. Оскільки величезна кількість продукції або знаходиться на складах, або не береться до уваги мережами книгопоширення, які віддають перевагу імпортним книжкам.
«НАСПРАВДІ МОВНОЇ ПРОБЛЕМИ В УКРАЇНІ НЕМАЄ»
— Чому ви так категорично ставитеся до рішень низки обласних рад про надання російській мові статусу регіональної?
— Тому що вони не конституційні. У нас чітко передбачено статтею Конституції, що державною мовою є українська, але наша держава забезпечує вільний розвиток російської та інших мов національних меншин. Так само, як окремою статтею Конституції передбачено, що порядок застосування мов визначається лише законами. Таким чином, обласна, міська, сільська рада не може визначити порядок застосування мов, оскільки це принципово не її повноваження. Тому існують протести прокуратури, офіційний коментар Міністерства юстиції. Ці рішення незаконні, й вони неминуче будуть скасовані.
— Але значна кількість українців, погодьтеся, розмовляє все-таки російською мовою. Це небажання спілкуватися рідною мовою чи прорахунок української влади, яка так і не змогла повністю українізувати наш народ?
— Якою мовою розмовляти — особиста справа кожного українця. Ці права кожного українця застережені ще законом України про мови з 1989 року. І ми з вами там знайдемо, що кожен може звертатися до органів влади тією мовою, якою він хотів би; що може брати участь у судовому засіданні, використовуючи ту мову, яку він хотів би; що вказівки там, де проживає національна меншина, обов’язково дублюються їхньою мовою. Ми говоримо про порядок застосування державної мови, і про її статус. Тому, якщо якась інституція хотіла б змінити порядок або статус, вона повинна використати ті інструменти, які є законними та конституційними.
Думаю, насправді мовної проблеми в Україні немає, а існують деякі політичні сили, які хотіли б забезпечити свій прихід до влади будь-якою ціною, використовуючи мовне питання.
— Ви говорите про Партію регіонів?
— У тому числі.