Опозиційний рух за демократичні реформи «Кіфая» в Єгипті підняв ставки у своєму протистоянні режиму президента Хосні Мубарака, опублікувавши величезний звіт, у якому насмілився навести конкретні імена та подробиці корупційної діяльності лідерів країни. Ніщо в довгій історії Єгипту не може порівнятися з цим «пранням найбруднішої білизни» країни в усіх на очах.
Дії «Кіфая» є особливо сміливими, беручи до уваги заходи, яких вживає уряд із метою підготувати грунт для приходу до влади сина Мубарака — Гамаля. Наприклад, ухвалений нещодавно закон передбачає покарання для всіх, хто поширює чутки, що Гамаль буде наступним президентом.
Корупція в Єгипті, як і в інших арабських країнах, набула таких масштабів, що підриває можливість економічного розвитку, підвищення рівня життя, існування вільних засобів масової інформації, незалежних судів і демократії. Політична еліта країни, яка побоюється критики з боку засобів масової інформації та поразки в ході справедливих виборів або навіть запроторення у в’язницю, віддає перевагу нинішньому режиму та виступає проти будь-яких суттєвих реформ.
Це і є основна тема звіту під назвою «Корупція в Єгипті: чорна хмара, яка не розвіюється». Поки система корумпована згори та поки єдиним шляхом взаємодії простих людей з урядом є підкуп чиновників, йдеться у звіті, в країні збережеться бездіяльність, і люди продовжуватимуть обдурювати одне одного. Єдиним способом розірвати це порочне коло є зміна режиму.
У той же час, як це було в Палестинській автономії за правління Ясира Арафата, корумповані режими примушують людей звертатися до радикальних ісламістів, які все роблять для того, щоб створити собі імідж чесних людей. Якщо «Мусульманське братство» колись прийде до влади в Єгипті, звіт «Кіфая» надасть хороше пояснення того, як це могло статися.
Звіт починається з жарту, що Єгипет треба перейменувати на «Фасадістан» — країна корупції. У ньому описуються випадки, пов’язані з житлом, бізнесом, медициною, транспортом, торгівлею, банками, наркотиками, сільським господарством, політикою, культурою та засобами масової інформації. Один із розділів присвячений тому, як сили безпеки контролюють призначення на всі важливі посади, зокрема в школах і в університетах.
Але найефектніша частина звіту присвячена самому Мубараку. У звіті наведений анекдот, дуже схожий на правду, про зустріч Мубарака з офіцерами Третьої Армії два роки тому. Кілька молодих офіцерів поскаржилися на корупцію. Мубарак же приголомшив їх, признавшись, що йому відомо, що багато з провідних фігур у країні є злодіями, але він вважає, що вони вже накрали достатньо для щасливого життя. Він пояснив, що побоюється, якщо він призначить нових людей, вони почнуть красти з нуля, що ляже ще важчим тягарем на Єгипет.
Однак, згідно зі звітом «Кіфая», Мубарак, його дружина Сюзан і двоє синів Гамаль й Алаа аж ніяк не прості спостерігачі. Коли Мубарак став президентом у 1981 році, парламент надав йому право контролювати всі військові контракти без нагляду з боку законодавців. У звіті стверджується, що він фактично має монополію на військові витрати та закупівлі, що є багатим джерелом відкатів із кожного затвердженого ним контракту.
Водночас Сюзан Мубарак є головою сотні добродійних організацій, які часто існують лише на папері. У звіті стверджується, що за рік на рахунок лише однієї з таких організацій може бути перераховано до п’яти мільйонів доларів, значна частина яких потім перекачується на секретні рахунки дружини президента в іноземних банках. Саме Сюзан Мубарак, йдеться у звіті, ратує за прийняття в 1992 році закону, що дозволяє єгипетським неурядовим організаціям отримувати кошти з-за кордону — положення, яке сьогодні використовують деякі опозиційні групи, — для того, що відкрити канали для фінансування очолюваних нею неурядових організацій. «Кіфая» стверджує, що син президента Гамаль також має власні добродійні організації, що забезпечують його грошима, враховуючи знамениту організацію «Аль-Мустакбаль».
У звіті йдеться, що сини Мубарака отримують прибуткові партнерства без яких-небудь інвестицій у великій кількості компаній, зокрема «Phillip Morris», «Skoda Auto», «Movenpick», «Vodafone», «McDonalds» і багатьох інших. Більш того, вони можуть отримати незабезпечену банківську позику для себе та своїх друзів.
Згідно зі звітом, ці кошти часто використовують для участі в незаконних фінансових операціях, торгівлі зброєю та відмиванні грошей. До кола інтересів синів Мубарака, ймовірно, теж входить контрабанда наркотиків і нелегальний вивіз археологічних цінностей — культурної спадщини Єгипту — спільно з міністром культури Фаруком Хусні, який повинен охороняти їх. Будь-хто, хто стоїть у них на шляху, зазначається у звіті, може опинитися у в’язниці за помилковим обвинуваченням у торгівлі наркотиками.
Та й інші міністри не кращі, стверджує «Кіфая». Бутрос Галі — племінник колишнього генерального секретаря ООН, міністр внутрішніх справ Хабіб аль-Адли й такі могутні фігури, як Ібрагім Сулейман і Сафват Шаріф, беруть участь у подібних справах, іноді в партнерстві з синами Мубарака.
Коротше кажучи, згідно зі звітом «Кіфая», урядові чиновники можуть робити все, що забажають, не будучи зв’язаними по руках ні законом, ні вимогами прозорості. Використовуючи «закон про надзвичайний стан», що обмежує свободу з 1981 року, нарівні з цензурою та фальсифікацією виборів, уряд Єгипту поводиться зі своїми громадянами як із рабами.
Тим часом корупція величезних масштабів руйнує економіку Єгипту: темпи зростання скоротилися наполовину за останні два роки, що супроводжується зростанням безробіття, підвищенням інфляції і падінням курсу валюти. Обсяги іноземних інвестицій також скорочуються, місцеве виробництво паралізоване, що викликає необхідність ввезення дорогої іноземної продукції. Невдоволення, спричинене цими обставинами, є потенційним джерелом заворушень у суспільстві.
Опублікувавши такий докладний звіт і насмілившись назвати Мубарака та його сім’ю головними винними, «Кіфая» кидає відкритий виклик режиму. Необхідність реформ, на думку «Кіфая», ґрунтується не тільки на бажанні мати кращий уряд або абстрактні права, а й необхідна для того, щоб врятувати країну від задушення. Однак режим може відповісти на це спробами ще тугіше затягнути петлю.
Баррі РУБІН — директор Центру глобальних досліджень у галузі міжнародних відносин (GLORIA) при міждисциплінарному університеті Ізраїлю та редактор журналу «Близькосхідний огляд міжнародних відносин»; його остання книжка — «Довгий шлях до свободи: боротьба арабів за демократію на Близькому Сході».
