Останнім часом на сході України стало «модним» у всіх бідах звинувачувати американців. Проте ці американці чомусь настирливо намагаються нам допомогти. Кореспондент «Дня» також брав участь в одному з американських проектів, відвідавши разом зі своїми колегами Закарпатську область, а саме — селище Бакта. Перед очима представників ЗМІ постала одна з «визначних пам’яток» вищезазначеного населеного пункту — сумнозвісні мішки з етикетками «Premix».
Історію про складування на території України закордонних токсичних відходів незрозумілого походження свого часу довго обговорювали вітчизняні ЗМІ. У результаті — значну їх частину все-таки вивезли та запхали у вагони, але що з ними далі робити — так і не вирішили. У результаті цього в жителів Закарпаття негаразди почалися ще в 2001 році й досі не закінчилися. А тому погляди молодих екологів і журналістів, яких привезли в невелике селище Бакта, зупинилися на тих же білих мішках із відомим написом і буруватою сморідною, що спричиняє стійкий головний біль, сумішшю, на якій благополучно почала рости зелень. Більшість мішків, за словами місцевих жителів, відвезли, але решту... забули. У присутніх це видовище викликало гнітюче враження та роздуми на тему безсилля нашої держави і небажання чиновників піклуватися про здоров’я нації. Закарпатська область не самотня у своїй біді.
У Харківській області не лише екологи, але навіть уже й СБУ звернули увагу на проблему зберігання й утилізації отруйних хімікатів, яких у регіоні набралося вже понад тисячу тонн. Загроза національній безпеці у сфері екології — так оцінили ситуацію зі зберіганням пестицидів співробітники Харківського обласного підрозділу Служби безпеки України. Після перевірок з участю фахівців-екологів були зібрані матеріали, що свідчать про явні злочини. Вони були передані в природоохоронну прокуратуру, яка й порушила відповідно до вимог законодавства кримінальну справу. Однак це проблеми, по суті, не вирішує.
СКЛАД ПРОСТО РОЗВАЛИВСЯ...
Утилізація отрутохімікатів, пояснюють фахівці, дуже дороге задоволення. Щоб переробити тонну хімікатів, необхідно майже 12 тисяч гривень. Минулого року вдалося вивезти на утилізацію пестицидів на суму в півмільйона гривень. Усього ж у Харківській області зберігається понад тисячу тонн, на переробку яких необхідні майже 14 мільйонів гривень. За даними начальника Харківського обласного управління екології природних ресурсів Ігоря Капусника, ситуація в регіоні поступово покращується, оскільки зменшується кількість об’єктів, де зберігаються токсичні хімічні відходи. Так, за останні роки завдяки коштам, які виділила Данія, стало можливим запровадити в життя міжнародний проект із забезпечення безпечного зберігання понад 100 тонн небезпечних речовин в одному з районів області. Але це один із небагатьох прикладів, що насправді є краплею в морі у вирішенні проблеми. Зараз велика частина отрутохімікатів, які раніше належали колгоспам і радгоспам, лежить просто неба — вони нікому не потрібні, ніхто не хоче брати на себе відповідальність та думати, що з ними робити далі. Пестицидами зараз рідше користуються, більшість із них заборонені для використання і стали непридатними, а мішки з отрутою розсипалися та перемішалася між собою, утворивши незрозумілу за складом речовину. Оскільки склад, де зберігалося все це «добро», просто розвалився, то хімікати опинилися просто неба та почали вимиватися у водні джерела, потрапляючи в грунт. Ситуацію в регіоні співробітники СБУ називають дуже серйозною — збитки, яких зруйновані склади вже завдали державі, за їхніми оцінками, становлять понад 600 тисяч гривень.
Від околиці села Геніївка на Харківщині до зруйнованого сховища отрутохімікатів лічені метри: місцеві жителі хворіють і називають своє село «Маленьким Чорнобилем». Таких «Чорнобилів» багато не тільки в області, а й по всій Україні. Рік тому заступник начальника Головного управління МНС України в Харківській області полковник внутрішньої служби Олександр Супрун повідомив про смертельну небезпеку, що нависла над жителями кількох подвір’їв Першотравневого району. У воді їхніх колодязів виявили ДДТ.
Медики стверджують, що дія небезпечного для здоров’я ДДТ визначається десятиріччями. Дуже важливо розуміти, як можуть вплинути на здоров’я людей отрутохімікати в природі. ДДТ є канцерогеном, має властивість нагромаджуватися в тканинах, проникає в грудне молоко і навіть крізь так званий плацентарний бар’єр, негативно впливаючи на розвиток і здоров’я плоду вже в утробі матері. Випадки виявлення в материнському молоці ДДТ, який перестали застосовувати ще 30 років тому, фіксувалися й у Харківській області, про що неодноразово говорив головний санітарний лікар області Іван Кратенко. Найобразливіше, що багато сільських жителів, не усвідомлюючи в повній мірі небезпеки отрутохімікатів, які зараз виявилися нічийними в покинених сараях, охоче застосовують їх як добриво. Охороняють такі склади в поодиноких випадках, тому ніхто не застрахований від імовірності вживання красивого домашнього помідорчика, наскрізь просоченого ДДТ та купленого у фермера, який вирішив «удобрити» грунт.
МІСЦЕ ДЛЯ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ
Проблема безпечного й екологічно- обґрунтованого знищення отрутохімікатів актуальна не тільки для України, а й для всього світу. Свого часу творець знаменитого ДДТ Поль Мюллер отримав за його синтез Нобелівську премію. Вітаючи це відкриття, вчені не врахували, що знищити ці хімікати практично неможливо. У Шостці на Сумщині розташоване єдине в Україні підприємство, що займається переробкою пестицидів. «Задоволення» це дороге, тому підприємцям, які успадкували від колгоспів забуті склади, простіше заплатити штраф, аніж займатися утилізацією отрутохімікатів. Тим паче, що це в сотні разів дешевше. Але навіть якби гроші й були, переробка, а просто спалення при високих температурах, не достатньо ефективний спосіб, оскільки при згорянні отрутохімікатів все одно утворяться отруйні викиди в атмосферу та залишаються токсичні відходи, які теж треба якось утилізувати.
Інженери й екологи розробляють нові установки з переробки токсичних відходів, але вони поки що також далекі від досконалості. Крім того, нові та перспективні розробки вимагають значних капіталовкладень. Це десятки мільйонів гривень, які можна було б виділити з державного бюджету. Однак на рівні міністерства варіант вкладення грошей в наукові дослідження не розглядається. Є пропозиція не переробляти відходи, а упаковувати їх у нову, герметичну тару, яку можна зберігати років приблизно 50, наприклад, у Чорнобильській зоні. Це рішення екологи називають напівзаходом, оскільки, крім того, що витратяться гроші на утилізацію, на перезатарювання, пізніше однаково доведеться виділити кошти на знешкодження вже законсервованих пестицидів. Та людина, яка розрубає цей гордіїв вузол, за правом вважатиметься більш достойною Нобелівській премії, аніж Поль Мюллер.
