Олексій Костусєв, який очолює Антимонопольний комітет України вже п’ять років, іде з посади у зв’язку з обранням його народним депутатом від Партії регіонів. Він ще в квітні офіційно звернувся до Верховної Ради з проханням звільнити його від поточних обов’язків. Відповідного відкритого листа Костусєв відіслав і Президенту України Віктору Ющенку. Оскільки голову АМКУ призначає та звільняє з посади Президент за згодою із Верховною Радою. І хоча згідно із законом термін повноважень голови АМКУ становить сім років, О. Костусєв не даремно, очевидно, зробив вибір на користь парламенту — посада глави АМКУ, серед інших, внесена в коаліційний кадровий пакет і закріплена, відповідно до коаліційної угоди, за «Нашою Україною». Серед кандидатур на цю посаду, які обговорюють у блоці, називають Василя Куйбіду, екс-заступника голови Фонду держмайна Олександра Бондара, члена Партії промисловців і підприємців Василя Гурєєва й екс-голову МНС Давида Жванію. З якими результатами Костусєв залишає АМКУ? І чим таке привабливе крісло голови Антимонопольного комітету, що його (кажуть, порушуючи Конституцію) внесли в процес розподілу портфелів учасники новоствореної парламентської коаліції? Про це в інтерв’ю «Дню» розповідає сам голова АМКУ Олексій КОСТУСЄВ.
— Сьогодні посада глави АМКУ, серед інших, стала предметом розподілу портфелів між членами новоствореної коаліції. Чим привабливе крісло голови АМКУ?
— Вважаю, що посада голови Антимонопольного комітету не повинна фігурувати в коаліційних домовленостях про розподіл портфелів. Було б правильним, якби керівника конкурентного відомства призначали на конкурсних засадах і визначали шляхом рейтингового голосування в парламенті. Якщо на моє місце прийде необ’єктивна та некваліфікована людина — вона може наламати багато дров. АМКУ сьогодні має великі повноваження, зокрема зовсім недавно комітет став уповноваженим органом із координації держзакупівель. Тому зрозуміло, чим місце голови Антимонопольного комітету привабливе.
— Діяльність комітету, який ви залишаєте, прямо зачіпає інтереси багатьох представників політико- фінансових груп, зокрема і близьких до влади. Чи виникали у зв’язку з цим проблеми у вашій роботі?
— Із приходом в Антимонопольний комітет я зумів показати, що є людиною виключно об’єктивною. Відбивши кілька таких спроб, я таким чином підтвердив репутацію принципової людини, яка стоїть на своїх позиціях. І, як бачите, мені вдалося пропрацювати п’ять років на посаді голови Антимонопольного комітету, діючи виключно згідно з буквою закону. Звісно, не всім бізнесменам подобаються ті рішення, які приймав і приймає комітет. Деякі були незадоволені, але випадків відвертого тиску при прийнятті комітетом рішень не було.
— Адже після приходу до влади «помаранчевих» ви заявляли, що вас хотіли насильно зняти з посади голови АМКУ.
— Так, але це зовсім інша історія, що не має жодного стосунку до конкретних справ, які й донині веде Антимонопольний комітет. Адже стосовно них, повторюю, на мене тиснути було марно. А от зняти мене хотіли з політичних міркувань. Не є таємницею, що під час останніх президентських виборів я підтримував Віктора Януковича, а сьогодні я — член президії Політради Партії регіонів. Але коли до влади прийшов Президент Ющенко, на Антимонопольний комітет почався просто шалений тиск. Не сподобалася моя політична позиція, і мене захотіли прибрати. Спершу в комітеті була перевірка контрольно-ревізійного управління, яка, хоч і забрала багато нервів, проте закінчилася без проблем. Щойно вони пішли, як у гості, вперше за дванадцять років існування комітету, з перевіркою завітала Генеральна прокуратура. Теж щось кримінальне шукали, шукали — знайти нічого не змогли. Після однієї перевірки одразу ж керівництво Генпрокуратури звернулося до знаменитого Печерського районного суду Києва та почали нову суцільну перевірку, що згідно із законом заборонено.
— І все-таки, чим закінчилася справа?
— Ні Генпрокуратура, ні КРУ нічого не знайшли, навіть за повторної перевірки. А перевіряли комітет усі, хто не лінувався — навіть Рахункова палата й Управління з боротьби з економічною злочинністю. Понад півроку перевірники не виходили з комітету, іноді шерлоків холмсів у приміщенні перебувало більше, ніж наших співробітників. Працювати в таких умовах було надзвичайно важко: деякі жінки не витримували — плакали, хтось зі співробітників попросився у відпустку. Адже доходило навіть до того, що перевірники починали обмірювати стіни, двері в кабінетах: з’ясовували, скільки грошей пішло на ремонт і реконструкцію будівлі. Чесно кажучи, в той час мені хотілося плюнути і піти, щоб не бачити всієї цієї гидоти. Але щоб не давати приводу для спекуляцій, я принципово не покинув комітет і не залишив своїх підлеглих. Щоб потім хтось не виступав і не казав: «От Костусєв злякався і тому пішов!». Мовляв, щось накоїв і втік. Але ж об’єктивно скажіть, у чому була моя провина? Я зробив багато справ, які реально відчули люди. Зрозуміло, якби мене одразу покликали і сказали: «Ти за кого голосував? За Януковича. А тепер влада ми, тож розійдімося по-доброму».
— У такому випадку можна було б розійтися. Але ж ні. Ніхто нічого не говорив, на зустріч не запрошував. Тиснули, з’їдали просто — іди і все. А з якого дива? Адже ніде і ніколи за весь час при мені Антимонопольний комітет не був інструментом політичного тиску на неугодних владі. Я не брав участі у жодних підтасовуваннях, а займався своєю роботою — і край. Більше того, будучи в опозиції, і Порошенко, і Третьяков, і Мартиненко, і Червоненко зверталися до мене. Спитайте в будь-кого з них: чи був випадок, що на вас особисто або інший опозиційний тоді бізнес чинив тиск Антимонопольний комітет? Тиснув на вас Костусєв? Я завжди казав своїм співробітникам: максимально обережно ставтеся до підприємств людини, яка перебуває в опозиції. Якщо закон дозволяє їх не чіпати — краще взагалі їх не сіпати. І, повірте, ніхто жодного прикладу не навів і не наведе. Інакше, якби був факт, я тоді одразу встав би і пішов. Одразу ж.
— А ви до Президента зверталися?
— Так, я одразу зробив кілька заяв: мене переслідують із політичних міркувань. Звернувся до Служби безпеки України та Генеральної прокуратури з офіційною заявою про те, що за мною стежать, знімають на відео. Машину, яка за мною слідувала, я сприймав як психологічний тиск. Із СБУ прийшла відповідь: розбираємося, вживаємо заходів. До речі, СБУ тоді провела перевірку та знайшла в моєму кабінеті підслуховуючий пристрій. А у відповідь з Генеральної прокуратури сказали, що не мають жодного відношення до стеження. І що варто думати? Що прослуховували політичні бізнес-групи, які хотіли підібрати матеріал для мого зміщення з посади?
Коли тиск особливо посилився, всі одинадцять членів Антимонопольного комітету, і я серед них, написали листа на ім’я Президента України, в якому висловили стурбованість тим, що здійснюються спроби зруйнувати систему захисту економічної конкуренції, що всі економічні невдачі та прорахунки в країні намагаються пояснювати виключно змовами. Але що таке репресії, я на генному рівні розумію, адже мої обидва діди були репресовані в 1937 році. Тому в зверненні до Віктора Ющенка я тоді написав, що готовий піти у відставку, щоб захистити створювану роками антимонопольну систему та фахівців, які в ній працюють. У тому ж листі всі члени комітету попросили Президента прийняти мене для вирішення цих питань, але відповіді на лист ми так і не отримали.
— Як вважаєте, чому?
— Це запитання до Президента — відповідь на його совісті та совісті його Секретаріату. Тепер же я йду з Антимонопольного комітету в зв’язку з обранням народним депутатом України. І йду з гордо піднятою головою. Я довів, що обвинувачення на мою адресу були безпідставні, жодного криміналу в діяльності комітету не було. Хочу висловити подяку своїм співробітникам, які витримали всі перевірки. Я працював із порядними людьми. Ви ж розумієте — господарство велике, і десь хтось міг би зробити маленьке зловживання при ремонті, реставрації будівлі. А потім би це успішно повісили на мене. Обрахували кожен сантиметр штукатурки, фарби — нічого не знайшли. Підтвердилося, що все-таки порядні люди працюють в Антимонопольному комітеті.
— То чому ж вас усе-таки тоді не зняли?
— Політичне замовлення не відбулося з кількох причин. По-перше, тому що є закон про Антимонопольний комітет, де сказано, що голову комітету призначає Президент за узгодженням із парламентом строком на сім років. По-друге, порядок його призначення регламентований Конституцією. А в законі чорним по білому написано: є лише дві причини для дострокового звільнення з посади голови АМКУ. Це здійснення ним кримінального злочину або ж за станом здоров’я. Інших законних причин немає, тож силою вижити мене не вдалося.
— Із якими результатами ви зараз йдете та що залишаєте своєму наступнику?
— Антимонопольний комітет сьогодні здійснює реальний вплив на економічні процеси в країні. Він став органом, на який зважають і який поважають. І найголовніше: комітет — це активно діючий колегіальний орган, що захищає інтереси простих людей. Щороку АМКУ виявляє приблизно 3000 порушень конкурентного законодавства. При цьому в 1994 році, одразу після його заснування, було виявлено лише 174 порушення, а в подальші сім років — у середньому по півтори тисячі на рік. На сьогодні комітет виявив і ліквідував загалом понад 15 тисяч порушень, і я вважаю це непоганим результатом.
Наступнику буде легше, ніж мені, працювати на законодавчому рівні. У тому сенсі, що за останні роки внесено важливі зміни в Закон України «Про захист економічної конкуренції» та Митний кодекс (згідно із законом України від 31 травня 2005 року). Також під моїм керівництвом комітет ініціював внесення змін у статтю 9 Закону України «Про природні монополії». Тож, відповідно до законодавчих змін, АМКУ тепер бере участь не лише в реалізації, а й у формуванні конкурентної політики держави. Серед інших важливих новацій — функція контролю над регулюванням цін на товари та послуги природних монополій. Тепер чітко конкретизовані повноваження комітету при отриманні від підприємців необхідної конфіденційної інформації. Усе це суттєво розширює та підкріплює діяльність комітету на правовому рівні.
— У вашому недавньому звіті прозвучало, що 24% українських підприємців вважають, що негативний вплив природних монополій на економіку лише посилюється. Чому?
— Я навів дані опитувань промислових підприємств, які щоквартально проводить Держкомстат. Якщо в 2000 році 12—15% опитаних зазначали, що високі тарифи природних монополій серйозно стримують виробництво, то минулого року — 21%, а в першому кварталі поточного року — 24%. Це пов’язане насамперед зі зростанням тарифів на вантажоперевезення залізниці, послуги зв’язку, а цього року — ще й цін на газ.
Гостро останнім часом стоїть також проблема цін на товари та послуги масового споживання. Вже було кілька цінових криз, і не виключено, що вони можуть повторитися. Тому хочу наголосити, головне для АМКУ — не кількість перевірених підприємств або суми накладених штрафів, а забезпечення належного захисту громадян. І нерідко тут найефективнішим способом вирішення проблем є не санкції, а відкритий діалог із бізнесом. Своєму наступнику я би порадив не забувати про це. Адже дії Антимонопольного комітету за своєю суттю повинні бути спрямовані на підтримку підприємництва. Не будь-якого, звісно, а чесного та добросовісного. Неправильно було б ідеалізувати всіх наших бізнесменів. Півтора десятиріччя легальної підприємницької діяльності після сімдесяти років заборон — термін недостатній для формування стійких традицій добросовісного підприємництва. Навіть у тих країнах, де ринкова економіка безперервно функціонувала століттями, випадки несумлінної конкуренції виникають досить часто. А підприємці та споживачі мають право вимагати від держави захисту від несумлінної конкуренції. І завдання антимонопольних органів — забезпечувати цей захист.
— Як ви вважаєте, чи буде із приходом нового керівника Антимонопольний комітет використовуватися для політичного тиску на бізнес-фінансові групи?
— Буде або не буде Антимонопольний комітет знаряддям політичного тиску залежить від того, хто його очолить. Я сам займався та займаюся політикою, але я завжди наголошував, що моя партійність закінчується перед дверима кабінету голови АМКУ. І це були не порожні декларації, а чиста правда. Якщо мій наступник зуміє піднятися над партійними та політичними міркуваннями, якщо він зможе усвідомити так, як усвідомив це я, що ми працюємо не на президента, не на прем’єр-міністра, і вже тим паче не на якусь політичну силу, а тільки на народ України, то тоді все буде гаразд.