Світ — складне і заплутане місце. Так як же ми можемо збагнути навіть одну його частину, скажімо, уряд Сполучених Штатів і його економічну політику? Це велика проблема, оскільки еталонні джерела, на які в дитинстві мене вчили покладатися — газети й телевізійні новини — виходять з ладу.
Наприклад, на початку лютого 2004 року тоді ще голова ради економічних радників президента Н. Грегорі Менків провів деякий час, намагаючись роз’яснити питання навколо аутсорсингу, елітним політичним репортерам Америки. Стандартний опис аутсорсингу, за Менківом, дуже схоже на моє — як і всіх неокласичних і неоліберальних економістів. І нижче я викладаю його основи.
Як і з будь-якою зміною в технології, яка збільшує обсяг міжнародної торгівлі в галузі товарів і послуг, аутсорсинг робочих місць у сфері послуг породжує переможців і тих, хто програв, — але майже напевно більше і великих переможців, ніж тих, хто програв. Великі переможці — це робітники в бідних країнах, які отримують кращі робочі місця, працюючи на фірми, які тепер можуть експортувати послуги в багаті країни. Хто, в основному, у програші, — це ті, хто раніше займав тепер передані за аутсорсингом робочі місця у сфері послуг; тепер вони повинні знайти нові й інші робочі місця, і майже з певністю виявиться, що їх навички коштують менше.
Але навіть у США прибуток переможців перевищує збитки тих, хто програв. Робітники в певних галузях промисловості переконуються, що на їхні навички існує більш високий попит. У міру того як іноземці витрачають свої збільшені прибутки в доларах, споживачі отримують прибуток від більш низьких цін, а акціонери і менеджери бачать, як зростає прибуток їхніх компаній. Однак, як би ми не хвилювалися про дистрибутивні наслідки аутсорсингу, ми ніколи не повинні упускати той факт, що він збільшує загальний розмір економічного пирога.
Менків навів цей довід, але його не зрозуміли. Дійсно, 10 лютого 2004 року він побачив неприємну газетну статтю у Washington Post: «Учора головний економіст президента Буша сказав, що аутсорсинг американських робочих місць у сфері послуг робітником за кордоном благотворно позначається на економіці країни... Коментарі Менківа з’явилися якраз у той час, коли президент щосили намагається зміцнити підтримку в промислових штатах, які втратили мільйони робочих місць.... Висновки Менківа можуть виявитися немилозвучними в рік виборів…»
Це сталося знову 11 лютого: «Демократи... накинулися вчора на головного економіста президента Буша за його хвалебні заяви про переміщення американських робочих місць за кордон... Член республіканської партії Дональд Манзалло (R-Ill.) закликав до відставки Н. Грегорі Менківа...»
Звичайно, журналісти газети Washington Post знають у якійсь мірі, що вони несправедливі до Менківа. Вони не стверджували, що сказане ним, було неправильним, чи недалекоглядним, або необґрунтованим з аналітичного погляду. Описові терміни, які вони використали — «немилозвучний», «недоречний», «політична відповідальність» — передбачають, що вони знали, що несправедливі до Менківа.
Але чи був хоча б який-небудь натяк на стандартний економічний аналіз аутсорсингу в їхніх статтях? Жодного.
Грег Менків думав, що група репортерів прийшла поговорити з ним про стан економіки і аналіз, підготований радою економічних радників у їхній «Економічній доповіді президента 2004». Але останнє, що хотіли зробити репортери, — це передати короткий виклад аналізу аутсорсингу Менківа. Це просто не та справа, якою вони на їхню думку зайняті.
Проблема полягає не в тому, що Washington Post і подібні їй газети наймають неосвічених або ледачих людей. Проблема полягає в тому, що передача точної інформації про економіку стоїть наприкінці списку пріоритетів для нормальних репортерів. Наробити багато галасу — ось що має значення. А також відстежити, чия популярність у політиці зростає, а чия спадає. А також догодити вашим редакторам, щоб вони виділяли вашим статтям краще місце, і догодити вашим джерелам, щоб вони продовжували говорити з вами. У порівнянні з цими зобов’язаннями мало що можна отримати від інформування громадськості про те, як насправді функціонує економіка, і про дилеми економічної політики.
Дійсно, економіка є доволі другорядною щодо Голівуду як джерела елітних пліток, але велика частина економічних репортажів робить висвітлення народження дитини Бреда Пітта та Анжеліни Джолі вкрай серйозним питанням. Подібним чином уряд є доволі другорядним щодо Кубка Світу як спортивного видовища, але велику частину політичних репортажів зосереджено на тому, хто грав добре, а хто грав погано.
Що ж ми можемо з цим зробити? Відповідь проста, і це питання попиту, а не пропозиції. Зрештою, небагато людей іде в журналістику для того, щоб навмисно вводити в оману громадськість. Якщо ми вимагатимемо кращу економічну й політичну журналістику так, як ми вимагаємо прекрасне висвітлення Кубка Світу, то ми отримаємо її.
Д. Бредфорд ДЕЛОНГ — професор економіки в Каліфорнійському університеті в Берклі, раніше був помічником міністра фінансів США в адміністрації Клінтона.
