Через три десятиріччя після того, як «червоні кхмери» вбили четверту частину з семи мільйонів населення Камбоджі, суд, який судитиме ще живих лідерів, котрі несуть за це відповідальність, починає свою роботу.
Згідно з угодою між Організацією Об’єднаних Націй і урядом Камбоджі, в цей час вибрано 13 іноземних суддів й обвинувачів для того, щоб вести судовий процес разом із 17 ма камбоджійськими колегами. Протягом першого тижня липня ця еклектична група юристів розпочне незвичайний експеримент у міжнародному правосудді. Протягом наступних трьох років доречно названий Надзвичайний кабінет судді намагатиметься визначити ступінь правової відповідальності одного з найгірших геноцидів ХХ століття. Серед тих, кого, ймовірно, судитимуть — дві з найближчих і найвпливовіших когорт Пола Пота: Нуон Чеа — лідер партії «червоних кхмерів» і Ієнг Сарі — колишній заступник прем’єр-міністра, який відповідав за іноземні відносини.
З огляду на те, скільки часу знадобилося, щоб зрушити з місця — то знову розпочаті, то перервані переговори тривали понад дев’ять років — саме існування цього трибуналу є нагодою для святкування. Але випробування судового процесу полягатиме в тому, чи є він — і чи вважають його — обґрунтованим на фактах, неупередженим і узгодженим із міжнародними стандартами.
З історичних причин та як питання права і камбоджійський уряд, і міжнародна спільнота розділяють відповідальність за те, щоб цей суд був успішний. Щоб зробити це, вони повинні звернути увагу на кілька основних проблем.
По-перше, на відміну від змішаних трибуналів у Східному Тиморі, Косово та Сьєрра-Леоне, міжнародні судді становлять меншість. (Механізм голосування «надкваліфікаційною більшістю» гарантує, що потрібен голос принаймні одного міжнародного судді задля того, щоб ухвалити вирок.) Існують серйозні причини, через які змішані трибунали повинні містити суттєві національні компоненти. Проте цей механізм ставить особливі завдання в країні, де якість і незалежність процесу прийняття судового рішення протягом тривалого часу бралися під сумнів.
По-друге, промiжок часу, який пройшов відтоді, відколи були скоєні злочини, — понад 30 років у деяких випадках — набагато перевищує відрізок часу будь-якого порівнянного судового розгляду. Інші судові процеси над військовими злочинами проводили безпосередньо одразу після конфлікту. Тривале зволікання часу з боку Камбоджі ускладнює завдання зберегти докази, зокрема — людську пам’ять, яка є такою суттєвою для доказу провини.
Цих структурних перешкод не можна усунути. Але їх можна частково подолати за допомогою інтенсивного навчання камбоджійському та міжнародному праву й складних методів розслідування. Це необхідно підсилити за допомогою рішучого незалежного моніторингу протягом усього процесу.
По-третє, суд розташовується у військовій частині вдалині від центра Пномпеня. Якщо звичайні люди матимуть бажання спостерігати за цією історичною подією, їх повинні будуть транспортувати автобусами. Судові розгляди повинні транслюватися по радіо й телебаченню в національному масштабі. Цивільні групи та суд повинні будуть розробити творчі стратегії охоплення для того, щоб інформація дійшла до всього переважно сільського населення, щоб гарантувати, що усі камбоджійці мають можливість зрозуміти ці судові розгляди. Принаймні штат суду повинен працювати спільно з місцевими групами над організацією зборів про судові розгляди та можливі на них запитання в спільнотах по всій країні.
По-четверте, протягом останніх місяців лідери опозиції та захисники прав людини зазнавали карного переслідування за виступи з критикою на адресу уряду. Законопроект містить нові умови, згідно з якими критика постанови суду стає правопорушенням.
Політичні керівники Камбоджі та країни-фінансисти повинні робити більше для того, щоб підкреслити цінність широкомасштабних дебатів про трибунал і більшу спадщину громадянського конфлікту Камбоджі. Камбоджійці, які залишилися в живих після «червоних кхмерів», згадують щоденний страх перед критикою того режиму; буде особливо трагічним, якщо камбоджійці не почуватимуться вільними висловлювати свої погляди про Надзвичайний кабінет судді. Для багатозначної суспільної участі в судовому процесі необхідна така обстановка, яка сприятиме вільному вираженню ідей, а не каратиме за це.
По-п’яте, в Камбоджі бракує висококваліфікованих юристів, оскільки професія юриста була практично ліквідована «червоними кхмерами». І все ж усупереч практиці інших міжнародних і змішаних судів над військовими злочинами, місцевий закон дозволяє тільки камбоджійським адвокатам представляти обвинувачених. Заради справедливості та належної правової процедури це правило треба змінити для Надзвичайного кабінету судді, щоб міжнародні адвокати могли зробити рівний внесок у захист.
Нарешті, великодушно пожертвувавши велику частину коштів трибуналу, уряди країн-фінансистів не можуть просто розслабитися та спостерігати збоку. Вони можуть найкраще допомогти суду, координуючи свої дії, здійснюючи справедливий контроль і допомагаючи визначити — і де необхідно, вирішити — проблеми по мірі їх виникнення.
Крім того, можливо, їм доведеться надати додаткові ресурси. Скелетний бюджет суду, який становить $56 мільйонів на понад три роки, не містить основних моментів, таких як конспіративна квартира для свідків, яких охороняють, розшифровка показань свідків у суді або бібліотека. Допомогло б, якби Сполучені Штати, які ще повинні зробити свій внесок у Надзвичайний кабінет судді, нарешті зробили це.
Надзвичайний кабінет судді відзначає віху в спробах Камбоджі примиритися з надзвичайно бурхливим періодом у її минулому. Те, як виконає свою роботу суд, має глибоке значення для мільйонів камбоджійців, травмованих злочинами «червоних кхмерів». Водночас цей суд є останнім проявом тривалого всесвітнього руху — що сягає корінням у Нюрнберг — за те, щоб покласти край безкарності за масові лиходійства. Його здатність вершити правосуддя має бути справою першорядної ваги для всіх нас.
Діна НЕЙ — залишилася в живих після «полів смерті» «червоних кхмерів», вона є виконавчим директором Інституту демократії кхмерів; Джеймс ГОЛДСТОН — виконавчий директор Ініціативи правосуддя відкритого суспільства
ДОВІДКА «Дня»
«Червоні кхмери» — озброєний комуністичний рух у Камбоджі. Створений у 1968 році. У 1975 році партизани захопили столицю країни — місто Пномпень. Установили диктаторський режим (у результаті репресій вбито, за різними оцінками, від одного до трьох мільйонів осіб — точної цифри назвати неможливо у зв’язку з відсутністю переписів). Були заборонені писемність, гроші, іноземні мови. Уся країна була перетворена на трудові сільськогосподарські комуни з 18—20-годинним робочим днем. Страта загрожувала за найменшу провину (наприклад, народження дитини без дозволу керівництва комуни). Камбоджа (перейменована на «Демократичну Кампучію») була майже повністю ізольована від зовнішнього світу, контакти підтримувалися лише з Китаєм та Югославією. Навіть імена та портрети керівників країни (Пол Пот, Ієнг Сарі, Кхієу Самфан) трималися в таємниці від населення. Унаслідок неграмотної економічної політики країна незабаром прийшла в занепад. У 1998 році після смерті керівника Пола Пота рух розпався. Останній радикальний польовий командир «Червоних кхмерів» Та Мок був арештований у березні 2000 року. У результаті цієї війни у джунглях залишилися нерозмінованими вісім мільйонів мін.
