Про те, що Московський кінофестиваль, який входить у п'ятірку найбільших світових кінофорумів, раніше був більше стурбований приїздом зірок і церемоніями відкриття та закриття, між якими «було, що Бог послав», публічно оголосив президент ММКФ Нікіта Міхалков. І пообіцяв, що відтепер головним клопотом опікуваного ним Фестивалю буде його програма.
Церемонія відкриття нинішнього ММКФ справді була скромною і, що найголовніше, короткою. Менше ніж за півгодини на сцену кінотеатру «Пушкінський», де традиційно стартує та прощається зі своїми учасниками й гостями це міжнародне свято кіно, встигли вийти та виступити китайські артисти, Нікіта Міхалков, журі головної конкурсної програми. Цього разу не було Юрія Лужкова, який щорічно, перш ніж клацнути кіношною хлопавкою (з цього моменту Фестиваль оголошується відкритим), урочисто обіцяє зі сцени розпочати будівництво фестивального комплексу. Але Нікіта Сергійович, навіть за відсутності московського мера, все одно пригадав про цю обіцянку. І оголосив, що XXVIII ММКФ, розташувавшись цього року в мультиплексі «Жовтень», що нараховує дев'ять залів, репетирує майбутній переїзд у давно очікуваний фестивальний центр. Немає сумніву, що він буде побудований. Гарантія цього — породжена в Росії величезна амбіція «великої кінодержави», як охарактеризував нашу північну сусідку працюючий у Франції польський кінорежисер Анджей Жулавський (після скандальної відмови Міхаеля Ханеке очолити журі він узяв на себе роль головного фестивального арбітра).
Решта членів журі — режисер Олексій Учитель (Росія), актор Ремі Жирар (Канада), кінознавець П'єр-Анрі Деле (Франція), актриса Джулія Крісті (США) — скромно промовчали. А китайці зіграли на національному струнному інструменті щось китайське, що переходить у російські «Подмосковные вечера», і здійснили загадкові церемоніальні рухи тілом.
Вдячний за таке бліц-відкриття, народ вивалився із задушливого залу на не менш задушливу вулицю, потусувався, покурив і пішов дивитися припасений до цього урочистого випадку китайський фільм «Клятва». Власне, цією обставиною й була спричинена поява на сцені «Пушкінського» артистів із Піднебесної. Хоча за бажанням в самому факті такої активної присутності Китаю на відкритті ММКФ можна вбачити і деяке пророцтво долі. Росія, накопичуючи нафтодолари та інші тлінні багатства цього світу, забула про те, що головним надбанням будь-якої країни є люди. Тепер країна стоїть на краю демографічної катастрофи, тоді як серед дуже плодовитих китайців поширена думка, що Сибір — це їхні втрачені землі.
Про Країну снігів, де жили горді вузькоокі люди, йдеться в «Клятві» китайського режисера Чена Кайге, який отримав у Каннах у 1993 році «Золоту пальмову гілку» за епічний шедевр «Прощавай, моя наложнице». Тепер із рук Нікіти Міхалкова він отримав Георгія Змієборця «за внесок у світовий кінематограф».
Утім, жодної явної політичної підоснови у фільмі, який відкрив XXVIII ММКФ, немає. Він є добре викроєною за голівудським зразком казкою для дорослих. Щоправда, на відміну від Голівуда, який набрид своїми одноманітними блокбастерами, історія боротьби за завоювання Прекрасної Принцеси не виглядає скучною завдяки завжди запитаній публікою східній екзотиці та доступно викладеній мудрості Піднебесної (одна з головних філософських сентенцій картини — «той, хто боїться, стає рабом»). Зрештою, в акторів просто інші обличчя й інші реакції, що для завжди зайнятого пошуком новацій розуму також здається привабливим.
У свою кіноказку Чен Кайге упакував адаптовану для мас, які звикли поїдати в сяючих світлом екрана кінозалах поп-корн, складну філософську дилему: чи володіємо ми своєю власною волею, чи ж приречені бути безпорадними пішаками в руках долі?
Конкурсна ж програма нинішнього ММКФ стартувала франко-італійською картиною «Скільки ти коштуєш?». Контури сюжету стрічки Бертрана Бліє, як можна здогадатися, окреслені вже в її назві. Вигравши в лотерею кілька мільйонів євро, скромний «трудівник офісу» Франсуа (Бернар Кампан) купує в барі красиву повію Даніель (Моніка Беллуччі). Інтрига фільму виростає з того, що герой хоче купити здатну звести його з розуму жінку з «оксамитовими очима» оптом, тобто зробити її дружиною та господинею свого будинку. Піддавшись на принадну пропозицію (сто тисяч євро на місяць), жриця кохання поселяється в квартирі страждаючого на серцеві напади чоловіка, але вже через тиждень утікає назад до бару. Її чекають не лише звичайні клієнти, але й гангстер (Жерар Депардье), який вважає її своєю власністю. Зрештою з'ясувалося, що жодних мільйонів закоханий у повію (саме так характеризують героїню протягом усього фільму) «бухгалтер», як каже про нього гангстер, не виграв. Блефувати його примусила непереборна пристрасть до вродливої жінки, бажання володіти нею завжди і скрізь.
Якщо француз Бертран Бліє зняв комедію про кохання, то італієць Умберто Маріїно, оповідаючи про нього в конкурсній стрічці «Лід і полум'я», наблизився до трагедії. Мабуть, усі поки що побачені мною на Московському кінофестивалі картини в тій чи іншій мірі повідають про кохання. Точніше навіть — про його дефіцит.
Крім головної конкурсної афіші та конкурсу дебютних (принаймні других) фільмів «Перспективи», Москва пропонує учасникам і гостям Фестивалю програми документального кіно (особлива гордість нинішнього ММКФ), «Навколо світу», «Національні хіти», «Азіатський екстрим», «Кінематограф відлиги», «Російську програму» тощо.
У головному ж конкурсі візьмуть участь 17 картин, Росія в ньому буде представлена стрічкою Олексія Мурадова «Черв'як». Україна, в якій, на думку організаторів ММКФ, немає фільмів, гідних змагатися в конкурсній програмі (у «Навколо світу» я побачив «Штольню» Любомира Кобильчука), у списку кінодержав світу відсутня.
