П’ятничний номер газети «День» передплачую четвертий рік. Вважаю газету дуже цікавою. Найбільше мене цікавлять у газеті такі теми: політика, економіка, соціальна проблематика, історія України. Подобаються мені статті під рубрикою «Україна Incognita», дискусії Лариси Івшиної з викладачами й студентами ВНЗ, статті Клари Гудзик про міжконфесійні суперечки в Україні, дописи читачів газети про сучасне життя в різних регіонах України, публікації результатів опитувань соціологічних служб. Деякі відповіді опитуваних мене вражають і змушують замислитися. Так, наприклад, свого часу в «Дні» були опубліковані дані опитування, проведеного Інститутом соціальної та політичної психології АПНУ на тему: «Які здобутки українського народу, на вашу думку, найбільше заслуговують сьогодні бути предметом його національної гордості?». Як з’ясувалося, найбільше — 50% — гордяться перемогою у ВВВ, найменше — 23,1% і 17,3% — проголошенням Незалежності України та її міжнародним визнанням. Мимоволі пригадуються слова Тараса Шевченка з послання «І мертвим, і живим, і ненародженим»: «Так от як кров свою лили/ Батьки за Москву і Варшаву,/ І вам, синам, передали/ Свої кайдани, свою славу!»
Так, Україна зробила величезний внесок у перемогу над фашизмом. Заплатила за це мільйонами вбитих і покалічених, розграбованим і зруйнованим народним господарством, морем сліз дружин, матерів, дітей, частиною споконвічних земель, подарованих Сталіним Польщі, стражданнями й поневіряннями українців, депортованих із цих земель, і тисячами загиблих під час депортації.
А що отримали українці після перемоги? Гімн «Живи, Україно, ...в Радянськім Союзі ти щастя знайшла», тисячі відновлених і новостворених колгоспів із рабською працею колгоспників, які залишилися живими після перемоги, мільйони репресованих і депортованих 1944 — 1950 рр., Голодомор 1946 — 1947 рр., сусловщину та маланчуківщину. Була й слава, сотні зірок героїв, мільйони медалей та орденів, на які імперія не скупилася, бо після перемоги своє отримала: Прусію, Курильські острови, мільярдні контрибуції, воєнний, економічний, політичний вплив на країни Східної й Південної Європи.
Виходить, славою втішаються, а з кайданами так зжилися, що й не помічають...
Україна після перемоги опинилась не в рядах переможців, а в рядах переможених, бо, як Німеччина та Японія, втратила частину споконвічних земель. Воєнний потенціал Німеччини й Японії був знищений, але німці й японці залишились вільними у своїх незалежних державах. Угорщина й Румунія від самого початку війни були активними помічниками німецького фашизму, окупували частину українських земель, переслідували українців, але після перемоги угорці та румуни залишились вільними у своїх незалежних державах, не обскубаних, не пограбованих. Україна, як і до перемоги, залишилась окупованою російською імперією. Це проявляє себе й після проголошення Незалежності. Імперські сили, що залишилися в Україні після розпаду комуністичної імперії, заволоділи інформаційним простором України (а хто володіє інформаційним простором, той володіє світом), із допомогою російського капіталу захопили комплекс народного господарства.
Деякі високоосвічені українські політики й талановиті актори стверджують, що патріотизм в українців можна виховувати й чужою мовою. Але якою мовою матері розмовляють із дитиною від дня народження, такого народу вона буде патріотом.
Визнавати себе українцем, а російську мову рідною — це роздвоєння особистості, це втрата національної гордості, це визнання свого комплексу меншовартості. Це — результат антиукраїнської політики Російської імперії. Це — результат ідеології валуєвщини, сусловщини, маланчуківщини, орієнтованої на створення єдиного «гомо совєтікуса».
Згідно з переписом населення в Україні станом на 5 грудня 2001 р. українцями визнали себе 77,8% громадян України, в т.ч. в Харкові — 61%, у Харківській області — 70%, у Донецькій області — 57%, у Луганській області — 58,9%, в Одеській — 63%. Хто вони, ці українці, що так байдуже ставляться до того, що є найдорожчим у кожного народу — мови, культури, традицій, і дозволяють зневажати себе?..
