Колонна велич фасаду, прикрашеного черепами биків, діє магічно. Важкі двері палацу відчинилися несподівано легко. Зазвучала симфонія. Усі кімнати першого поверху були порожні. Ніде ні душі. Крім колеги-фотографа... Останній раптово зник...
ЧАКЛУН IЗ ВОРОНОВИЦI
Новий пан був вимогливий і дивний. Днями пропадав за селом на дачі в урочищі Дубина й літав на повітряному змії. Піднятись у небо допомагала трійка коней. До них він мав особливі почуття. Збудував конюшню й вимагав від челяді ретельного догляду за вогняними рисаками. Одної днини, рвучись із віжок, коні розірвали селянина. Пана почали боятись ще більше. Для нього на полювання прислуга брала запасний кітель. Якщо бодай крапля крові вбитого звіра росила одяг, пан одразу ж переодягався. Одним словом, Олександр Можайський, капітан флоту, брацлавський мировий суддя й винахідник першого у світі літака був справжнім дворянином з офіцерським вишколом. Шляхетний Можайський не втручався в картярське життя брата Миколи, й коли той, за однією з версій, виграв у карти родову садибу Грохольських у Вороновиці, що на Вінниччині, приїхав туди майструвати літак.
Це було 1869 року. Досліди тривали сім років. За цей час О. Можайський вивчив польоти птахів, змайстрував перший літальний апарат, оснастив його двигуном і розділив конструкцію на п’ять основних частин, з яких, до речі, й складаються сучасні літаки. О. Можайський виклав своє відкриття в кресленнях і навчився ходити з ціпком. Ставлячи досліди з літальними апаратами, він часто падав, тому й шкутильгав. Підлікувався й поїхав до Санкт-Петербурга просити в царського уряду грошей на будівництво справжнього літака. Тоді Олександр Можайський уже знав, як його зробити. Його думки були абсолютно зайняті літаком. І водночас він був зовсім байдужий до молодої красуні, яка дісталась у додаток до маєтку.
ШЛЮБ IЗ ЧУЖОЮ
Пан О. Можайський прибув у Вороновицю майструвати літак. Він любив порядок і вимагав його, утім Явдоху, коханку попереднього власника палацу, не вигнав. Явдоха Гарник, 16- річна красуня із сусіднього села Степанівка, прийшла у Вороновицю найнятись до графа Людгарда Грохольського, але тоді неповнолітніх на роботу не брали. Проте нежонатий Людгард не зміг так просто відпустити Явдоху, а одружитися з українською селянкою поляку не дозволяв графський титул. Тоді він подарував шмат поля й коней місцевому селянину Дубчаку, щоб той узяв шлюб з Явдохою. Після вінчання пан Грохольський під’їхав із своїм управителем до церкви й з-під вінця забрав Явдоху, вже Дубчак, до палацу, в якому красуня ніколи не була. Для неї коханець збудував будиночок за своєю резиденцією. Там вона й жила із синами. За одними переказами, позашлюбних Грохольських було троє, за іншими — один. Граф відписав молодій фаворитці частину земель й оплатив навчання дітей. Зрозуміло, що вони носили прізвище Дубчак. Дубчаки у Вороновиці живуть і нині, говорять, що в них є щось, що виділяє їх з поміж інших. Дубчаків у селі завжди поважали, а посади, які вони займали (завклубом, директор будинку престарілих), відносять їх до шляхетної касти місцевої інтелігенції. Крім того, односельці помітили дивовижну схожість Дубчаків із нащадками Грохольських, які нещодавно приїжджали у Вороновицю — всі високі й гарні. Проте сучасні Грохольські Дубчаків за родичів не визнали й до вищевикладеної любовної історії поставилися скептично...
Та повернiмося у рік 1884 й... Чим завершилася зустріч винахідника О. Можайського з царським урядом?
ДО ВАРШАВИ ПIД ЗЕМЛЕЮ?
На літак із двигуном О. Можайський просив 90, а потім тільки п’ять тисяч царських карбованців. Винахідник довго не роздумував, як бути. Продав маєток у Вологді й мрію свою втілив у життя. Літак піднявся в небо й... невдовзі впав. Олександр Можайський зрозумів свою помилку: надто важкий мотор, але будувати нову машину вже не було ні здоров’я, ні грошей. Невдовзі винахідник помер. В останню путь його проводжали тільки двоє людей — його сини. Брата винахідника Миколу, який поступився йому для праці своєю Вороновицькою резиденцією, поховано в сусідньому селі. За переказами, десь на території шкільного стадіону, який зробили поруч із старим цвинтарем. Ще одна згадувана персона, граф Грохольський, був заарештований за підозрою в участі польських повстань проти московської імперії. Коли відкрили підземний хід із його палацу до місцевого костьолу, то знайшли діжки із зброєю та мундири польського війська. Щоправда, документально це не зафіксовано, як і ніколи не було схеми підземних доріг. Тоді такі карти відступу тримали в голові. Тому в головах вороновицьких селян досі блукають легенди про підземний шлях із подільського села аж до... Варшави й про затоплену скриньку. Ніби в ній лежать таємні документи. А чому, наприклад, не діаманти? Це знає таємничий небіжчик, який при житті ніби бачив, як Грохольський у ніч утечі топив цю таємничу скриньку в місцевому ставку. Коханка Явдоха кілька разів навідувала свого графа в ув’язненні, поки він не емігрував за кордон. Явдоха ж дожила на території маєтку відміряний їй час і була похована на сільському кладовищі, але ніхто не може точно вказати місце. Сам палац був пограбований більшовицькими революціонерами, челядь розпустили, а флігель, в якому працював Олександр Можайський, спалили разом із кресленнями й моделями літаків. Але дух винахідника винищенню не підвладний.
ЛIТАК НЕ ВДАВСЯ
Сучасна Вороновиця, що на Вінниччині, насамперед асоціюється з Музеєм історії авіації та космонавтики України у вищезгаданому палаці. Його інтер’єри використовували під час кінозйомок, зокрема для фільму «Кров людська — не водиця». Тепер сюди приїздять школярі, солдати з авіаційних частин і нащадки як Грохольського, так і Можайського. Останніх Віктор Дем’яненко, директор музею, який на додачу займається пошуковою діяльністю, знайшов у Франції.
— Їм сподобалося, що ім’я їхнього прадіда Олександра Можайського в пошані, але допомогти матеріально утримувати музей і будівлю нащадки винахідника не в змозі, — розповідає Віктор Дем’яненко, — а поляків зі сторони Грохольського менше цікавить музей. У них інтерес до палацу, але це — державна пам’ятка архітектури. Давати ж гроші державі — сумнівна оборудка для іноземця.
Гроші потрібні для реставрації. Добре, що дирекція музею нещодавно облаштувала в ньому опалення. Нині музейне керівництво просить сільську раду забрати базар із парку, який належить палацу. Але безрезультатно. Навіть не діють приписи з області. Якщо повернутися до містики, то можливості Олександра Можайського обмежуються потягом до неба. У Вороновиці знайшовся дивак, який теж намагався змайструвати літак, але так і не склав його й кілька років тому покинув село. Крім того, шість вороновицьких хлопців стали авіаторами. «Сядьте в крісло-катапульт, спробуйте, якими ви будете льотчиками», — хитро каже екскурсовод школярам, які після лекції з історії літакобудування розбіглися оглядати моделі літаків, одяг й тюбикову їжу космонавтів. Серед них знаходжу й колегу-фотографа, який зник за важкими дверима палацу в пошуках його таємниць.
