І в кримській автономії, і в Севастополі днями відбулися сесії новообраних рад, які сформували свої робочі органи. Як у Криму, так і в «місті російської слави», до влади прийшли люди, які, якщо судити з їхньої попередньої поведінки, їхніх акцій і заяв, зовсім не лояльні до нинішньої влади в Києві. Кримський півострів, таким чином, повністю сформувався як своєрідний антикиївський регіон, що свого часу і прогнозував екс-глава уряду автономії Анатолій Матвієнко, який рік тому говорив, що на цій території намагаються створити «своєрідний анклав», на який би і влада Києва поширювалася не повністю, і де закони України діяли б вибірково.
СОБІ — ВСЕ, ОПОЗИЦІЇ — РЕГЛАМЕНТ…
По-перше, що стосується влади, — Кримська ВР на першій же сесії явно не послухалася президентської волі та не реалізувала чіткого месиджа Віктора Ющенка про те, що головою парламенту він хотів би бачити депутата Івана Бурея. У результаті Президент навіть не привітав нового спікера Анатолія Гриценка з обранням. Наступне за цим звільнення Президентом Володимира Куліша з посади свого представника в Криму свідчить про те, що, за оцінками глави держави, Куліш не впорався із завданням реалізувати його волю (і владу!) в регіоні. Однак більше жодної реакції глави держави на кримські призначення не було. Тому друга кадрова серія — обрання заступників спікера та формування президії ВР — відбулася в тому ж стилі. За бажанням фракції «За Януковича!» жоден депутат-кримський татарин не пройшов у президію, що для Криму є нонсенсом. І річ навіть не тільки в тому, що вперше в історії автономії на посаду одного із заступників голови ВР навіть не запропонований представник від кримських татар, що вже було і традицією, і демонстрацією лояльності Криму до кримськотатарського народу, а в тому, що обрані «в пакеті» заступниками Михайло Бахарєв і Сергій Цеков раніше проявили себе як політики антиукраїнські й антимеджлісовські. Михайло Бахарєв, наприклад, в очолюваній ним «Кримській правді» опублікував свого часу статтю «Ми повернемося до тебе, Батьківщино!» та багато інших матеріалів, де держава Україна зображається як «непорозуміння», український народ — лише як «південна гілка» російського народу, українська мова — «ополячений діалект російської мови» та «мовою черні». Треба думати, тепер Михайлу Бахарєву, який жив колись у Рязані, вести Крим до «своєї Батьківщини» буде зручніше, попри вже давнє попередження прокурора про неприпустимість розпалювання міжнаціональної ворожнечі? Що стосується Сергія Цекова, то саме під його керівництвом у 1994—1995 рр. ухвалені кримські закони, понад 40 із яких визнані невідповідними українській Конституції та відмінені парламентом України навесні 1995 року.
Якщо ж мати на увазі, що лютневий указ Президента про стабілізацію соціально-політичної обстановки в Криму передбачає розширення участі кримських татар в органах влади, то недопущення їх на вже фактично закріплені в суспільній свідомості за ними посади — пряме ігнорування духу указу глави держави. Утім, Анатолій Гриценко на запитання журналістів про колишню нелюбов його нових заступників до України, українців і кримських татар, відповів: «Крим тепер успішно розвиватиметься в правовому полі України».
По-друге, що також нонсенс для Криму, — завдяки наявності більшості в розмірі 70-ти з лишком голосів, фракція «За Януковича!» не допустила до президії і до керівництва постійними комісіями представників опозиції — депутатів від БЮТ, «Блоку Куніцина» та «Курултай—Рух». У всіх попередніх скликаннях опозиції віддавали, як правило, кілька місць у президії та посаду заступника спікера, кілька міністерських портфелів в уряді. І ті, хто сьогодні опинився в більшості, активно цим користувалися, будучи тоді в опозиції. А тепер представники блоку «За Януковича!» керуватимуть шістьма комісіями, у партії «Союз» три підконтрольні комісії, блоку Вітренко перепали дві комісії й одна — представнику від Компартії. Опозиції — жодної. Сергій Куніцин сказав журналістам, що якщо так само формуватимуть і уряд, то вже окреслена опозиція в кількості приблизно 30-ти депутатів буде вимушена працювати в жорсткому режимі.
Депутати Сергій Куніцин, Володимир Казарін, Сергій Веліжанський, висловлюючи свою думку з цього питання, говорили, що можна, звісно, взяти всі посади силою більшості, але працювати без участі здорової опозиції буде складно. А депутат Аронов заявив у кулуарах, що така більшість вичерпає себе вже до вересня. Крім того, Сергій Куніцин, дізнавшись, що президія, не спитавши його думки, записала його в комісію... з питань культури, справ молоді та спорту, тоді як він усі скликання працював у комісії з питань бюджету, заявив із трибуни, що він поки що утримується від роботи в комісіях узагалі, якщо його досвід колишнього голови уряду більше не потрібен новій більшості.
Утім, коментуючи підсумки формування президії та комісій, спікер А. Гриценко в інтерв'ю журналістам висловив упевненість, що представники опозиційних фракцій і груп кримського парламенту братимуть участь у роботі на благо та для стабільності автономії. За словами Анатолія Гриценка, коаліційна угода була запропонована на розгляд усіх депутатських фракцій і груп парламенту Криму. «Усім політичним силам, представленим у парламенті автономії, було запропоновано взяти участь у формуванні складу Президії. Усі, хто хотів, — взяли участь у підписанні коаліційної угоди, а також у формуванні Президії Верховної Ради Криму. Від БЮТ і від «Блоку Куніцина» пропозицій щодо участі в формуванні Президії не надходило». А фракція «Курултай — Рух», якій були запропоновані посади заступника голови ВР АРК і двох голів постійних комісій парламенту, за словами спікера, пропозиції не прийняла. Анатолій Гриценко наголосив: «Ми не ігнорували опозиції, опозиція сама не проявила бажання брати участь у формуванні Президії». Але, як стверджують інформовані джерела, справа була не зовсім така. Кажуть, депутати блоку «За Януковича!» пропонували депутатам-кримським татарам увійти разом із ними в коаліцію більшості, і тільки в такому випадку отримати вказані посади... А тим, хто залишався в опозиції, нічого не світило з самого початку.
У КРИМУ Й ОДИН ГЕНЕРАЛ — ВОЇН?
З іншого боку, можна говорити і про те, що Київ навряд чи був захоплений зненацька цими кроками кримського парламенту. Судячи з усього, саме така післявиборна поведінка Криму прогнозувалася, у зв'язку з чим були зроблені превентивні кроки. Перший із них — призначення Президентом на посаду голови свого представництва (а воно діє не лише в автономії, а й на території Севастополя) Геннадія Москаля, відомого тут тим, що, перебуваючи на посаді начальника кримінальної міліції, він добився розгрому одного з найсильніших ОПГ «Сейлем» і втечі з півострова основних його фігурантів. І жарт, використаний одночасно кількома газетами, про те, що «в Криму стало на одного Москаля більше», насправді має сенс зовсім протилежний: генерал Москаль — це президентське «ні» всім іншим кримським «москалям». І це чудово розуміють Анатолій Гриценко та фракція Партії регіонів, і це вони вимушені будуть врахувати вже в третій серії призначень — голови уряду, міністрів і голів комітетів.
Тут усе складніше: по-перше, кандидатуру на посаду голови уряду повинен узгодити Президент України, тому Анатолій Гриценко навіть на запитання про те, коли відбудеться наступна сесія, відповідав, що це залежить від того, як скоро вдасться узгодити пропозиції Верховної Ради з главою держави. І, як вважають надійні джерела, Анатолій Гриценко може піти на те, щоб запропонувати Президенту... не змінювати уряду взагалі. Тобто Верховна Рада Криму може просто обійти Президента таким чином, що запропонує затвердити головою уряду нинішнього прем'єра Криму Анатолія Бурдюгова. Адже не може Президент не схвалити кандидатуру, яку він вже одного разу узгодив? Однак вслід за цим фракція більшості запропонує Бурдюгову фактично новий склад уряду, більшість посад у якому займуть, можна не сумніватися, представники блоку «За Януковича!», які вирішуватимуть питання силою більшості... Звісна річ, вирішуватимуть у своїх інтересах, і позиції Києва при цьому навряд чи будуть враховані.
НЕ ЗДАТИ Б СЕВАСТОПОЛЯ!
У Севастополі — ситуація аналогічна, й одночасно складніша. До районних органів влади і Севастопольської міськради пройшли політичні сили, які в передвиборних дискусіях заявляли про принципові розбіжності з політикою нинішнього Києва. Так, у виборах до Севастопольської міськради перемогу отримали представники шести політичних сил: 75 депутатських мандатів розділили: Партія регіонів — 45 місць, блок Наталії Вітренко «Народна опозиція» — 9, партія «Русский блок» — 5, Компартія України — 5, блок Сергія Іванова «За Севастополь» — 7, блок Сергія Кондратевського — 4 місця. На першій сесії головою міськради обрали депутата від Партії регіонів Валерія Саратова. Заступником також став представник Партії регіонів. Сім із десяти постійних комісій міськради очолили також регіонали, решту віддавши однодумцям: одне — блоку Вітренко, одне — партії «Русский блок» й одне — КПУ. Знову ж, опозиції — нічого. Одне з перших рішень такої міськради — про визнання російської мови на території Севастополя регіональною. Правомірність такого рішення зараз вивчає прокуратура. Але важливіше те, що, як свідчить перша практика, депутати міськради розпочали виконання своїх передвиборних обіцянок, а це означає, що після питання про мову — до речі, готуються ініціативи про придання російській уже не регіонального, а державного статусу, — настане черга й інших пунктів, які складно узгодити з українським законодавством. Це питання насамперед загальнодержавної компетенції — відносини з НАТО, з Росією, питання базування Чорноморського флоту, де, як відомо, безліч проблем. Сьогодні вже багато хто з севастопольських депутатів заявляє, що Чорноморський флот повинен залишатися в Севастополі і після 2017 року. Більш того, депутати від блоку Вітренко, «Русский блок» та КПУ розглядають саме російський флот як єдиного гаранта безпеки та стабільності, а його базуванню на території України пропонують надати безстроковий характер. А це означає, що в разі чергового загострення відносин, пов'язаних із порушенням флотом умов перебування на території України, органи державної влади міста опиняться аж ніяк не на боці інтересів своєї держави.
Ті самі тенденції і в гуманітарній сфері: зокрема, депутати збираються надати підтримку як наявним у місті російським вищим навчальним закладам, так і відкриттю нових. Обіцяна підтримка соціальної інфраструктури підприємств і організацій Чорноморського флоту. При цьому зрозуміло, що ні ВМС України, ні українські школи та вищі навчальні заклади, ні українські ЗМІ, ні українська мова в місті, ні українські культурологічні організації не мають шансів отримати від міськради не лише необхідної й адекватної їхньому багатству допомоги, але навіть рівну російській. У такому випадку виникає запитання: а чи є Севастопольська міськрада органом влади держави Україна, чи ж вона представляє в Україні інтереси сусідньої держави?
Також обіцяно, що новий склад міськради почне боротьбу за затвердження не доведеного до кінця закону про статус міста, який Президент уже тричі повертав на доопрацювання. Звісно, він може ветувати його і вчетверте, але було б краще знайти системний і принциповий вихід із цієї патової ситуації, оскільки прийняття в перспективі закону про статус Севастополя з правом обирати мера міста і поготів позбавить українську владу можливості впливати на кадрову політику в місті. З одного боку, відсутність виборності міського голови в місті здається нонсенсом, але з іншого — Севастополь — не звичайне місто, а його спеціальний статус військово-морської бази за умови базування іноземних військ не може не підтверджуватися адміністративними особливостями. Адже зрозуміло, що на виборах мера, якби вони були оголошені, переможе висуванець проросійських сил, що в поєднанні з нинішнім складом міськради просто віддасть (демократичним шляхом!) місто в розпорядження Москви. А в умовах, коли в країні немає Конституційного Суду, Президент не зможе ні відмінити, ні навіть припинити незаконні рішення міськради, якщо вони будуть.
І хоча сьогодні все це ще прогнози, однак умовний спосіб уже отримав тенденцію до реалізації: Крим і Севастополь почали ухвалювати рішення врозріз інтересам і волі Києва, і серія їх, безсумнівно, буде продовжена. Як відомо, в 1995 році Київ відмінив Конституцію самопроголошеної Республіки Крим (якщо пам'ятаєте, в результаті референдуму була відновлена Кримська АРСР) і 40 місцевих законів, які суперечили законодавству України. Але зараз зовсім не той час. У тому сенсі, що навіть просто повторити рішення весни 1995 року в Києві просто нікому. Чим зможе Київ відповісти на цей кримсько-севастопольський виклик, адже в столиці центральні органи влади — а тим паче такі життєво важливі, як Кабінет Міністрів, Конституційний Суд, РНБО, та й Секретаріат Президента, — перебуватимуть у стані переформатування ще кілька місяців, тоді як у Криму події можуть почати розвиватися дедалі стрімкіше. Швидше за все, і СБУ сьогодні не готова виконати тієї ролі, яку вона виконала за Євгена Марчука в 1995 році. Чи впорається з цим масштабним завданням — утримати Крим і Севастополь в українському правовому полі та на українській орбіті — один генерал Москаль? Більше ні на кого надії немає?
