Завершились вибори, але вибір народу не реалізований. На сьогоднішній день вимальовується дві альтернативи: ліберально-демократична та олігархічно-ліберальна. Не такі вже й прекрасні варіанти, але маємо те, що маємо. Який з варіантів стане українською дійсністю, у визначальній мірі залежить від позиції Президента України. У зв’язку з цим зростає відповідальність першої особи держави за прийняте рішення та його наслідки. Певно, є в Президента найближчі наукові радники, котрі, виходячи з наявної інформації та певних інтересів, підказуватимуть поступати так чи інакше. Проте об’єктивності заради слід враховувати й думки з місць. Ось одна з них.
Перше: главі держави необхідно усвідомити, що він — вершина всього соціуму, а значить, педалювання інтересів однієї політичної сили є згубним і для держави, й для нього особисто.
Друге: цінність політика визначальною мірою залежить від його уміння прислуховуватись до голосу народу, оскільки цей голос — найбільш об’єктивний. Ми пройшли вибори. Кількісні показники свідчать, що громадяни України все ще сподіваються на торжество розуму та справедливості. Звідси сумарні 41,93%, віддані «помаранчевим», проти 32,14% взятих ПР. Разом із тим значна частина виборців незадоволена політикою влади. Про це говорить той факт, що після політичного нокдауну лідер Партії регіонів В. Янукович зміг не тільки отямитись, але й завоював найбільшу кількість голосів. Крім того, 13,95% «Нашої України» проти 22,29% БЮТ свідчать, що вину за прорахунки державного управління народ у більшій мірі покладає на «Нашу Україну» й у меншій — на БЮТ.
В оцінці можливостей функціонування тієї чи іншої коаліції лежить множина принципів та підходів. Проте існують базові підвалини суспільного прогресу, підтверджені світовою історією. Це — ДЕРЖАВА, ДУХОВНІСТЬ, ДОБРОБУТ. На них повинна будуватись будь-яка програма. На них необхідно перевіряти правильність курсу.
Третє: уміння слухати саме по собі нічого не варте, якщо немає бажання та вміння проаналізувати свої дії, чесно визнати помилки й зробити правильні висновки. Такий процес найкраще здійснити поетапно — спочатку в рамках партії, а потім у рамках коаліції. Як приклад можна привести структурні компоненти аналізу дій кожного з учасників «помаранчевої» команди під час бензинової кризи. Задайте собі питання, чи можна було тоді прем’єру приймати таке відповідальне рішення без консультацій із Президентом, чи можна Президенту ігнорувати дії прем’єра, як абсолютно безпідставні, чи відреагували російські олігархи на поступки Президента, врахували інтереси України, не закрили «на ремонт» свої заводи, чи зняли бензинове питання на сьогодні, чи можна займати в таких умовах позицію стороннього спостерігача й т.п.?
Четверте: слід дати чітку оцінку опозиції у Верховній Раді й, особливо, на місцях. Чи сприяла вона своїми діями посиленню держави й виходу її з економічного колапсу, чи свідомо й методично заганяла її туди; чи сприяла вона демократії та законності чи ні; чи мали позитивні наслідки заклики Президента до донецької політичної та економічної еліти жити дружно та цивілізовано чи ні; чи дієва політика умовлянь, що в рамках правового, організаційного та інформаційного поля можна протиставити умовлянню, наскільки реальною стала можливість «помаранчевого» блоку пропагувати свою ідеологію та практику на півдні України й, особливо, на її сході; що сповідує опозиція — поглиблення дій помилок чи конструктивну критику, які економічні, ідеологічні та організаційні методи переважали в її взаємодії із владою за півтора року, що минули.
П’яте: результатом оцінки опозиції повинен стати висновок про потенціал та характер трансформаційних процесів у цій політичній силі: чи це — різновид кучмізму, проти якого боровся «помаранчевий» табір, чи щось інше; в чому полягає якісна відмінність нинішньої ПР; як нейтралізувати згубні відцентрові тенденції та посилити консолідаційний потенціал; як створити умови недопущення саботажу й розвитку конструктивізму?
Шосте: розподіл влади між «помаранчевим» блоком, коли кожна зі складових очолює певну гілку влади, є оптимальним. Крім того, щоб не допустити узурпації управління однією політичною силою й створити надійне підґрунтя демократизації та недопущення хаосу, можна розробити механізми реалізації владних повноважень, в умовах яких така небезпека стане неможливою. У створенні таких механізмів принциповими є дієвість балансів і наявність достатнього потенціалу динаміки управління. Слід також урахувати, що побудувати такі баланси в умовах трійки реально, а в умовах двосторонньої коаліції — практично неможливо, оскільки співвідношення один до трьох це виключає.
Сьоме: неприпустимо ставити перед партнерами по коаліції явно недосяжні завдання й розраховувати, що всі дурні й не розуміють цього. Це — аморально. Такі дії більш характерні для дій ворожих сил. Щодо такої поведінки по відношенню до союзників, то вона руйнує коаліцію й виключає можливість знайти порозуміння.
Восьме: потенціал коаліції значно посилиться, якщо вона зможе залучити з політичного спектра ті партії, які не пройшли виборчий бар’єр, але підтримують прогресивні, демократичні зміни. Уміння знайти союзників і використати їхній потенціал на загальне благо — одна з найважливіших передумов стабільності та розвитку.
Дев’яте: необхідно визначитись з міжнародними пріоритетами, хто хоче тебе «з’їсти» як даність, а хто підтримує українську державу, хто на даному етапі займає нейтральну позицію, хто потрібен нам, кому потрібні ми, на чому можливий баланс. На основі зробленого висновку будувати відповідальну, послідовну й динамічну політику, не кидаючись із боку в бік, не створюючи своїми кроками допоміжних проблем, перш за все, в тих сферах, що складають державну безпеку.
Десяте: дехто вважає, що політика функціонує поза мораллю. Така оцінка вигідна суспільним покидькам, які рано чи пізно займають місце на звалищі історії. Моральна політика формує умови розвитку людини й суспільства. Це — та рушійна сила, яка в усі часи піднімала цивілізації. Вона в змозі підняти з болота й українську бізнесову та політичну еліту.
