Нещодавно Україну було обрано до нового органу ООН — Ради з прав людини. Як це відбувалося і що це означає для нашої держави — «День» запитав у Постійного представника України при ООН, Надзвичайного і Повноважного Посла Валерія КУЧИНСЬКОГО.
— Що являє собою Рада ООН із прав людини?
— Рада ООН із прав людини — це новостворений орган ООН, заснований на виконання рішення Всесвітнього саміту 2005 задля зміцнення захисту та забезпечення прав людини та основних свобод у світі. Рада замінить Комісію ООН із прав людини, яка існувала з 1946 року та була ліквідована у квітні цього року.
ООН завжди, з самого початку будувала свою діяльність на трьох «стовпах» — міжнародна безпека, соціально-економічний розвиток та забезпечення прав людини. Але особливо зараз найбільш виразно окреслилась їх взаємопов’язаність. За словами Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, не може бути безпеки без забезпечення розвитку, не може бути розвитку без забезпечення безпеки, і не може бути ні того, ні іншого без забезпечення прав людини. Жорстка і, на жаль, часто справедлива критика, яка останніми роками лунала на адресу Комісії з прав людини, допомогла усвідомити необхідність суттєвого зміцнення роботи ООН у правозахисній галузі, що і має забезпечити нова Рада.
У її складі буде менше держав — 47, а не 53, як у Комісії. Підпорядковуватиметься Рада Генеральній Асамблеї ООН, що значно підвищує її статус порівняно з Комісією, яка була органом Економічної і Соціальної Ради ООН. До речі, початково планувалося зробити Раду з прав людини головним, статутним органом ООН, але через низку політичних моментів зупинилися на нинішньому статусі, який, утім, буде можливо переглянути через п’ять років. Головне, що Рада з прав людини відтепер працюватиме практично на постійній основі, а не півтора місяці на рік, як Комісія, завдяки чому матиме можливість оперативно реагувати на порушення прав людини у світі.
— Чи є реальні підстави вважати, що діяльність новоствореної Ради буде справді ефективною, на відміну від Комісії, яку так нищівно критикували?
— Новацією Ради стане механізм «універсального періодичного огляду». На практиці це означатиме, що Рада періодично оцінюватиме стан дотримання країнами світу прав людини та в разі потреби виноситиме рекомендації з покращання ситуації. Найцінніше, на мій погляд, те, що винятків із такого огляду не буде: пройти цю процедуру будуть зобов’язані і країни, до яких існують обґрунтовані претензії, і «патріархи демократії», і власне члени Ради.
При цьому хочу зауважити, що Рада не розпочинатиме свою діяльність із «чистого аркуша». Комісія ООН із прав людини, повірте, заслуговувала не тільки на критику, особливо поки не перетворилася на такий собі дискусійний клуб. Багато її напрацювань, серед яких інститут спеціальних доповідачів, уповноважених на незалежне розслідування фактів порушення прав людини, довели свою ефективність і будуть збережені в новому органі. Неможливо перекреслити внесок Комісії у розвиток міжнародного та, зокрема, міжнародного гуманітарного права — адже саме під егідою цього органу було розроблено Універсальну декларацію прав людини та низку ключових міжнародних правозахисних інструментів. Усе це перейде у «спадщину» Ради ООН із прав людини, розвиватиметься та зміцнюватиметься.
— Наскільки мені відомо, обрання України до Ради ООН із прав людини було визначено як одне з пріоритетних завдань вітчизняної дипломатичної служби. Чим пояснюється такий інтерес нашої держави до цих перегонів? Чи розраховує Україна на якісь дивіденди від свого членства в Раді?
— Дійсно, виборам до Ради ООН із прав людини передувала жорстка передвиборна боротьба, зумовлена вкрай коротким терміном перегонів із часу її заснування, а також небаченим рівнем конкуренції — головним чином, серед східноєвропейських країн. Через наявність аж 13 кандидатів на 6 місць у складі Ради для Східної Європи, вибори довелося проводити у три раунди голосування. Україна набрала найбільшу кількість голосів серед кандидатів у другому раунді — 109 (у першому ми мали лише 91 голос).
Обрання нашої країни до Ради ООН із прав людини стало питанням честі та принципу. Участь України у роботі першого складу Ради розглядалася керівництвом держави як логічне продовження здобутків на шляху демократичного розвитку після перемоги помаранчевої революції. Місія перших членів Ради найбільш важлива та відповідальна, адже саме їм належить ухвалити основоположні рішення для функціонування нової, більш ефективної глобальної системи захисту та дотримання прав людини. Ми знаємо, що можемо і повинні разом із іншими членами Ради зробити цей орган дієвим та ефективним.
Тим більше що Україна має значний досвід у правозахисній діяльності ООН, вона неодноразово обиралася членом Комісії ООН із прав людини — у 1947— 1971, 1983—1985, 1989—1991, 1996—1998 та 2003—2005 роках. Відома наша активність із правозахисних питань у Раді Європи та ОБСЄ. Відповідно, можна говорити, що обрання нашої країни до Ради ООН з прав людини було й свого роду обов’язком.
Щодо «дивідендів» від участі в Раді ООН із прав людини, то, на мою думку, слід радше говорити про те, що отримає сама Рада (а з нею й міжнародна спільнота) від нашої участі в роботі цього органу. Як я вже казав, наш досвід та здобутки у сфері прав людини — як на національному, так і міжнародному рівні — дають підстави сподіватися на ефективний внесок України у діяльність Ради ООН із прав людини.
Із іншого боку, особливістю нинішніх виборів стало оголошення країнами-кандидатами своїх зобов’язань зі сприяння захисту прав людини вдома та на міжнародній арені. Виконанням, серед іншого, цих зобов’язань Україна повинна бути довести свою «профпридатність» та результативність членства в Раді ООН із прав людини.
— Як Україна ставиться до обрання до складу Ради низки країн з, як кажуть, «сумнівною» репутацією? Чи може членство згаданих країн негативно позначитися на діяльності новоствореного органу?
— Давайте виходити з того, що Рада — не елітний клуб суддів, а орган ООН, якому визначено діяти в реальному, а не ідеальному світі. На мою думку, нинішній членський склад Ради саме й відображає справжню картину з проблематикою прав людини у світі. Ми працюватимемо пліч- о пліч із Алжиром і Великою Британією, Китаєм і Францією, Росією і Габоном, Польщею і Мексикою, Японією та Замбією. 47 членів Ради робитимуть кожен свій внесок у те, щоб за реальних умов реальними методами покращити ситуацію з правами людини.
До того ж, як уже говорилося, кожна країна-член Ради взяла на себе зобов’язання «тримати планку» в галузі прав та основних свобод людини. І якщо будь-яка з них за універсального періодичного огляду виявить систематичні порушення прав людини, то може бути позбавлена членства в Раді Генеральною Асамблеєю ООН. Такого механізму «звільнення» у Комісії ООН з прав людини не було.
