Нарешті поставлено останню крапку в довгій історії виборчого процесу 2006 року: 25 квітня Вищий адміністративний Суд України відмовив партіям-аутсайдерам у задоволенні їхніх претензій до Центральної виборчої комісії. Тепер минулі вибори до Верховної Ради України — це вже історія. Історія, яку слід уважно проаналізувати та зробити висновки, щоб наступні вибори пройшли на значно вищому якісному рівні й перестали бути знущанням над виборцями та членами виборчих комісій.
Напередодні кожних наступних виборів народні депутати старанно виписують чергову версію Закону України «Про вибори народних депутатів України», намагаючись передбачити все необхідне, щоб вибори відбулися прозоро й чесно. Кожний наступний варіант закону стає складнішим і більшим за обсягом (наприклад, останній варіант складає вже 190 сторінок!). Та кожен раз, після закінчення виборів, звідусіль лунають голоси про недосконалість чергового закону, який став першопричиною більшості виборчих проблем.
Виходячи з особистого досвіду участі в трьох попередніх виборчих кампаніях, автору не було важко спрогнозувати, чим обернуться для України останні вибори (див. «День», 18.02.2006 р. та 25.02.2006 р.). На жаль, песимістичні прогнози виправдались.
Партіям-аутсайдерам треба було пред’являти претензії не до ЦВК, а, перш за все, до самих себе та до Верховної Ради України як творця Закону України «Про вибори...».
Адже саме встановлення трьохвідсоткового прохідного бар’єра породило сподівання численних невеликих партій на легкий прохід до Верховної Ради України. Саме з вини цих партій окружні та дільничні виборчі комісії комплектувалися до останнього дня, у зв’язку з чим нормальний хід виборчого процесу фактично був зірваний. Якими людьми були в останню мить поповнені склади виборчих комісій, який їхній фаховий рівень і чиї інтереси вони представляли? Зараз на ці запитання вже ніхто не дасть правдивої відповіді. Неминучий безлад на дільницях, незліченні помилки при підрахунку голосів виборців та при складанні протоколів — усе це результат безвідповідальності та недієздатності більшості політичних партій.
Повертаючись до низької якості Закону України «Про вибори...», слід сказати, що це — черговий брак у роботі Верховної Ради України. Низька якість, на жаль, притаманна багатьом законам, які вона продукує, а потім натужно виправляє. Цей брак у роботі, пусті місця в залі засідань та бійки аж ніяк не кореспондуються зі щорічним підвищенням депутатами самим собі заробітної плати та численних привілеїв собі та своїм родинам. Занадто дорогу ціну платить народ України за утримання 450 своїх обранців.
Одна з основних причин низької якості Закону України «Про вибори...» — методологічна. Відомо, що й у науці, й у техніці, коли формулюється якесь завдання, то чітко визначаються граничні умови, в рамках яких це завдання має бути вирішене. Для закону про вибори такі граничні умови очевидні. Ось деякі з них:
1. Вибори повинні відбуватись в максимально комфортних умовах як для виборців, так і для виборчих комісій.
2. Необхідно виходити з визнання того факту, що в Україні відсутня відповідна кількість приміщень, придатних для проведення виборів.
3. Вибори депутатів Верховної Ради України та депутатів місцевих органів влади обов’язково мають бути рознесені в часі.
4. Заробітна плата членів виборчих комісій повинна стимулювати відповідальність та бажання працювати.
5. Прохідний бар’єр для партій має бути не нижчий ніж п’ять відсотків.
Суперечність, яка існує між першим та другим пунктами граничних умов, можна подолати тільки одним шляхом. Для цього необхідно зменшити навантаження на виборчі дільниці за рахунок роботи, яку виборці можуть виконати самостійно в домашніх умовах. Адже це ненормально, коли тисячі виборців відмовляються голосувати тому, що не бажають стояти годинами в чергах, а члени виборчих комісій не витримують навантаження й помирають на робочих місцях.
Один із можливих варіантів вирішення проблеми полягає в тому, що кожному громадянинові видається персональна книжка виборця з певною кількістю захищених від підробки відривних бюлетенів. Керуючись своїми переконаннями, виборець вписує в бюлетень назву (номер у списку) партії або прізвище (номер у списку) претендента й у конверті відносить його на виборчу дільницю. На дільниці виборець розписується в списку виборців, отримує штамп та підпис члена комісії на корінці відривного бюлетеня в книжці виборця й кидає конверт у скриньку.
У такому варіанті час перебування виборця на дільниці зведений до мінімуму, відпадає необхідність у громіздких та дорогих кабінах для голосування, через які постійно виникають проблеми з пожежниками, а після виборів — проблеми з їхнім зберіганням. Запропонована технологія виборчого процесу суттєво зменшує витрати та дозволяє проводити вибори до будь-яких органів влади хоч кожен рік, якщо в цьому виникає потреба, оскільки бюлетень у книжці виборця — уніфікований. Що ж стосується реалізації виборчого права громадян шляхом таємного голосування, то кожен може використовувати це право на свій розсуд, адже й зараз мало кому спадає на думку утаємничувати свій вибір від членів сім’ї чи від друзів. Тому чи не нормою кожних виборів були ситуації, коли виборці заповнювали бюлетені де завгодно, аби не стояти в черзі до кабінок. Ці люди не вважали за необхідне приховувати свій вибір, та ніхто з оточуючих ним і не цікавився.
Варіантів організації виборчого процесу може бути багато. Важливо, повторюся, одне: необхідно нарешті відійти від громіздкої, багатовитратної системи виборів, та перетворити їх на справжнє свято демократії для всіх суб’єктів виборчого процесу.
