Цими днями в Бабиному Яру поминали жертв Голокосту. У 1941 році на тогочасній околиці Києва нацисти розстріляли близько 30 тисяч євреїв. Мітинг приурочений до повстання у Варшавському гетто, яке розпочалося 30 квітня 1943 року. Про те, як шанують пам’ять своїх співвітчизників в Ізраїлі, як поважають свою історію, — у враженнях автора, який побував у Меморіалі Яд Вашем.
Аура Ізраїлю, його позитивна енергетика унікальні. Це справжнісінький синтез неймовірної старовини та сучасності, віри й атеїзму, земного та духовного. А в столиці Ізраїлю — Єрусалимі — три світові релігії переплітаються одна з одною, і з містом, де знаходяться священні місця для кожної з них. Для євреїв це — Стіна Плачу, для мусульман — величні мечеті на Храмовій горі, а для християн — Храм Гробу Господнього й інші церкви, зведені в тих місцях, де ступала нога Ісуса.
На пагорбі Пам’яті, на захід від гори Герцль розташований національний музей, присвячений пам’яті жертв катастрофи європейського єврейства. Кожен, хто приїжджає в Єрусалим, вважає своїм обов’язком прийти сюди. Матеріали, зібрані в музеї, залишають незгладимий слід у душі людини. Держава Ізраїль створила меморіал Яд Вашем (що означає «вічна пам’ять») на знак нетлінної скорботи про подію, яку ми не маємо права забути.
Від відвідин єдиного у світі Музею історії Голокосту залишилося величезне, яскраве й одночасно дуже важке враження. Цього дня я був буквально приголомшений. Звісно, я й раніше багато читав і чув про Голокост. Але коли історія знищення цілого народу фашистами по крупинках, крок за кроком зібрана воєдино, з такою емоційною силою, це справді вражає. Катастрофа європейського єврейства часів Другої світової війни тут представлена у вигляді експозицій, картин, фотографій, кадрів документальної хроніки, особистих речей дітей і дорослих... Тут екскурсоводи розмовляють усіма мовами світу, і всі, хто приходить сюди, не можуть стримати сліз. Також дуже вражає високий професіоналізм, із яким підібрані експонати, унікальні документи та фотографії.
Кожен експонат, документ, історія та картина, що дають відвідувачу відчуття, чим був геноцид і ким були люди, які пройшли крізь це, ретельно опрацьовані. У тисячах експонатів музею поєднані унікальність і показність. Ці способи зображення допомагають відвідувачу розуміти та вникати в майже неймовірну природу геноциду. Індивідуальні історії цілком ілюструють історичні теми та події, прославляючи людський вимір більш ніж коли-небудь раніше. Музей розроблений таким чином, щоб дати відвідувачу повне враження від часу, місць і атмосфери, в якій відбувався геноцид. Унікальні конструкції, різні за висотою та кутами освітлення місця підкреслюють фокуси розповіді. Фокус зосереджений на щоденному житті євреїв — переслідування, неможливість вибору, спроби зберегти подобу людяності та майже неминуча смерть.
Від першої глави, присвяченої довоєнному європейському єврейському світові (де за вікнами квартир великого віртуального будинку ми можемо спостерігати кінохроніку життя людей, яким не судилося пережити цю катастрофу), через епілог — опис оригінальних рукописів, написаних євреями протягом періоду Голокосту, — експонати, листи та мистецькі роботи жертв розповідають історію Голокосту з унікальної єврейської перспективи. Проводячи людський вимір трагедії більш ніж коли-небудь раніше, євреї показані, як живі суб’єкти під безпрецедентним переслідуванням, а не просто як об’єкти, яким нацисти диктували політику геноциду.
Але найбільше приголомшує зал Дитячого меморіалу. У дзеркальних стінах темного та довгого лабіринту відбиваються вогні сотень тисяч свічок, запалених у пам’ять про два мільйони загиблих єврейських дітей. У глибині звучить мелодія і чуються чоловічий і жіночий голоси, які перераховують імена дітей, яким так і не судилося стати дорослими.
Навколо музею розбитий парк імені Януша Корчака (польського вчителя, який добровільно вирушив у табір смерті зі своїми учнями, єврейськими дітьми). Посеред парку височіє «Обеліск героїзму» та «Долина громад». Уздовж алеї, що веде до парку, висаджені дерева в пам’ять про «праведників усіх народів» — людей, які, ризикуючи своїм життям, рятували євреїв від рук нацистів.
Яд Вашем — це не лише данина пам’яті жертвам геноциду, а й урок усім живим і майбутнім поколінням. Я думаю, що було б доцільно, щоб філіали копій фрагментів із залів Меморіалу Яд Вашем були створені в усіх великих містах світу, щоб якнайбільше людей зрозуміли, що Голокост — це незагоєний біль, глибокий шрам на серці людства.
В останні роки в ізраїльському суспільстві й у всьому світі зростає інтерес до історії катастрофи не тільки у вузьких колах фахівців, але і серед широких мас. Це питання цікавить вчителів, вихователів, студентів і школярів, а також різні неформальні об’єднання. Проблеми катастрофи проникають глибоко в суспільну свідомість і спричиняють гостру полеміку в різних верствах суспільства в Ізраїлі та в усьому світі. У світлі всього вищесказаного було ухвалене рішення створити при музеї Яд Вашем центр із викладання та вивчення катастрофи, єдиний у своєму роді й у всьому світі. Основною метою навчального центру є те, що історію катастрофи треба вивчати не тільки як історичну подію величезного значення, але і як найсильніший виховний чинник. Завдання школи — не перетворювати катастрофу на певну містичну подію, а винести з неї уроки, що мають виховне та суспільне значення. Тому одним із найперших завдань школи стало створення міцної історичної бази катастрофи. Завданням курсу навчання є вивчення фактичного матеріалу про катастрофу, наголошується складність і багатогранність людської поведінки в цей трагічний період.
У нашій країні з минулого року триває розмова про створення українського Iнституту національної пам’яті, окремої структури, яка повинна буде досліджувати методи геноциду українського народу і, що не менш важливо, методи фальсифікації національної історії. Створення подібної установи дуже важливе для українського суспільства. Але, як вважає відомий український історик, професор Юрій Шаповал, «ми не повинні копіювати ні досвід ізраїльського Яд Вашему, ні польського Інституту національної пам’яті, ні аналогічних інститутів у Чехії, Латвії. Український досвід у цьому сенсі повинен бути іншим: не знаю, кращим чи гіршим, але — своїм... Цей інститут повинен консолідувати наше суспільство, дати зрештою людям зрозуміти, що існує одна, єдина Україна, яка має свої інтереси, своє минуле та майбутнє». Але для початку дуже важливо, щоб український Інститут національної пам’яті БУВ.
