В одному зі звернень до своїх співвітчизників Президент України В. Ющенко висловив сподівання, що з обранням нового складу парламенту можна буде через реформи «повністю демонтувати стару систему влади». Але оскільки Конституція України визначає державну владу як таку, що здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, то не зрозуміло — демонтаж якої саме системи влади має намір здійснити глава держави? Якщо судової, то Президент справді має рацію, коли говорить, що здійснення судової реформи є першочерговим завданням: «...ми повинні повернути довіру людини до суду, якісно оновити суддівський корпус, кожна людина зможе захистити свої права...» Та чи справдяться надії Президента?
Зрозуміло, що якісне оновлення суддівського корпусу — це не оновлення вертикалі виконавчої влади, в якій голови місцевих держадміністрацій підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, також призначаються на посаду та звільняються Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Судді, на відміну від голів адміністрацій і згідно з новою Конституцією України, обираються Верховною Радою безстроково й з цього моменту стають фактично непідконтрольними ані парламенту, ані суспільству.
Однак залишається поле й для діяльності глави держави, бо саме за ним залишається право першого призначення суддів на п’ять років та призначення голів судів та їхніх заступників, крім Верховного та Конституційного Судів, також на п’ять років.
Отже, Президент України дійсно може скористатись своїм правом оновити управлінську судову вертикаль влади, але чи буде це оновлення мати ознаки судової реформи? Чи сприятиме таке оновлення тому, що кожна людина зможе захистити свої права, й чи поверне такий спосіб реформи довіру людини до суду? Очевидно, що ні, бо відомо, що для проведення будь-якої реформи, тим більше — судової, перш за все треба змінити законодавчу базу.
Сподіватись, що нова Верховна Рада, перебуваючи в перманентному стані виборів, змін та пристосування до нової політичної системи, змінить законодавство України в питаннях судоустрою та здійснення правосуддя в першому півріччі цього року, не доводиться. Отже, звернення Президента В. Ющенка до співвітчизників, в якому він оголосив про свій намір зробити цей рік роком впровадження національних реформ (у тому числі й судової), може виявитися проявом бажань, які не підкріплені всебічною оцінкою суспільно-політичної й економічної ситуації в країні.
Як же можна «демонтувати стару систему влади»?
«Монтажнику» слід розуміти будь-яку систему як єдине ціле, яке складається із частин, що функціонують за своїми життєвими принципами, однак взаємно пов’язані. Відомо, що існують абстрактні й матеріальні системи. До останніх відносяться й соціальні як найбільш складні та чутливі до будь-яких реформувань.
Саме таку стару систему влади впродовж 1917 — 1921 років повністю демонтували більшовики на чолі з В. Ульяновим, Л. Троцьким і Г. Зинов’євим. У них було чим демонтувати — наган і революційна доцільність. Однак демонтувавши ту, усталену систему, під час існування якої Росія була найбільшим експортером сільськогосподарської продукції до Європи, не справившись із НЕПом і голодом, більшовики запровадили демонтаж тієї підсистеми, що дозволяла відродити господаря на землі й економічно незалежного власника. Найбільш заможних, працелюбних назвали соціально небезпечним елементом (куркулями), зірвали з дідівсько-батьківської землі, розселили на сибірських просторах, натомість запровадили колгоспну систему господарювання, до якої зігнали й людей, і тварин. Усім відома доля цього демонтажу.
На перший погляд, легко демонтувати механічні системи, але й тут не обійтись без досвіду й практики, бо якщо поганий «годинникар», розібравши годинник, тобто механічну систему, не зможе довести її до ладу, то це спричинить лише одне — орієнтуватись у часі треба буде за сонцем.
Що стосується соціальної системи, то вона має більш складні підсистеми, які співіснують в антагонізмі завдяки силам відштовхування й притяжіння. Унікальність цієї системи, власне, й полягає в тому, що вона має особливості, які за умови некомпетентності монтажників можуть не лише зупинись, а й призвести до виходу з ладу всієї системи.
А тому демонтаж старої системи влади може призвести до катастрофічних наслідків.
Спробу такого демонтажу вже за нової влади ми бачили, коли майже постійний представник народу одного із районів Київщини у Верховній Раді, він же — представник екс-президента України в тій же Раді й колишній учитель Роман Безсмертний намагався переконати суспільство в благах адміністративної реформи. Видно, не переконав урядовець не тільки своїх земляків, а й самого Президента України, який згодом ліквідував саму посаду віце-прем’єра з питань адміністративної реформи. «Годинникар» міг розібрати систему без шансів зібрати...
Оскільки єдиним за Конституцією України джерелом влади є народ, то саме з його дозволу й мали б здійснюватись будь-які кардинальні реформи, які змінюють ту чи іншу соціальну систему.
Колишня влада впродовж останніх 15(!) років створила олігархічно-мафіозну систему влади, яка повністю демонтувала всі існуючі підсистеми грошово-фінансових відносин, систему загальнодержавної власності, судову систему... Найбільш руйнівними виявилися реформи в сільському господарстві, де було послідовно ліквідовано колгоспи, радгоспи, КСП і не запропоновано нічого іншого, більш раціонального. А розікравши й розпродавши матеріально-технічну базу в аграрному секторі, влада змусила вирізати все поголів’я великої рогатої й не рогатої худоби, залишивши людей без роботи, надала їм на заміну майнові сертифікати та акти на користування землею без виділення їхніх меж у натурі. Хіба це не приклад демонтажу старої системи влади, який триває з часу проголошення незалежності України й призвів до зубожіння більшості народу, а сьогодні йому знову запропоновано бути готовим до чергового демонтажу.
Чого чекати, чи буде краще, хто переконає в тому, що демонтаж принесе покращання добробуту народу?
Ні імена справжніх демонтажників, ні ступінь їхньої відповідальності не відомі, бо насправді відповідальності за демонтаж і обкрадання народу жоден із них не поніс. Тому що не існує поняття ані колективної відповідальності парламенту, фракції чи партії, ані персональної відповідальності народного депутата за бездіяльність та участь у голосуванні за явно антинародні закони й постанови...
Оскільки Основний Закон зобов’язує всі органи влади та посадових осіб діяти виключно в межах повноважень, на підставі та в спосіб, які передбачені Конституцією та законами, то очевидно, що нагляд за дотриманням цих вимог мають здійснювати повноважні органи держави за прямої участі громади. Так, наприклад, для якісного добору кадрів для обіймання посад державних службовців і професорсько-викладацького складу навчальних закладів створено конкурсні комісії, для призначення суддів на посаду професійного судді впроваджено кваліфікаційні комісії, а для перевірки знань державних службовців мають функціонувати атестаційні комісії й т.п.
Загальновідомо, що саме від компетентності керівників органів влади, правоохоронних органів, судів і суддів безпосередньо залежить авторитет державної влади, успіхи й провали в роботі цих органів. Однак відомо й те, що ані законами України, ані постановами уряду чи іншими нормативними актами не передбачено включення до складу цих колегіальних органів ні представників засобів масової інформації, ні представників громадських організацій. Отже, відповідальність за формування органів державної влади лежить повністю й виключно на самій державній владі, її посадових особах, які продовжують приховувати від суспільства принципи й критерії добору, розстановки кадрів та просування службовими сходами.
Таким чином, намагання влади час від часу повністю демонтувати стару систему влади без врахування можливих негативних наслідків, обговорення шляхів її демонтажу в тісному колі наближених до влади науковців і вчених, обтяжених cтрахом втрати посад, не сприяла й не сприятиме визначенню цілісної концепції. І лише пряма й безпосередня участь громадських організацій і засобів масової інформації в роботі конкурсних, атестаційних і кваліфікаційних комісій усіх рівнів, створення професійних комісій сприятимуть формуванню органів державної влади із найбільш підготовлених, компетентних і авторитетних осіб
Демонтаж судової системи, яка сьогодні непідконтрольна ані парламенту, ані суспільству, в цілому, є той спосіб, за допомогою якого можна налагодити весь державний механізм влади. І нинішні й прийдешні покоління будуть вдячні тому «годинникарю», який наважиться налагодити раритетний державний механізм влади й запустить його в роботу.
