Великий український поет Тарас Григорович Шевченко, окрім художньої творчості та малювання, брав активну участь у громадському і культурному житті тих міст, де йому довелося жити. Цікавився він і виробництвом, був знайомий з підприємливими людьми, які почали будувати цукрові заводи на рідній йому Черкащині. Розмовляв із робітниками, спостерігав за їхньою працею і схвалював таку діяльність. Говорячи по-сучасному, він підтримував вітчизняного товаровиробника, розумів його роль і значення. Хвилювали його і політичні події у світі. Тарас Григорович знав не тільки історію України, а й інших країн. Особливо його приваблював американський континент, зародження нових відносин між людьми у колишній англійській колонії. На той час вже більше півсторіччя минуло як «батьки» американської демократії законодавчо утвердилися у своїй країні. У поетичних рядках Т. Шевченко висловив своє захоплення одним з них, першим президентом США, головою Конвенту з розробки конституції Д. Вашингтоном, і разом з тим сподівання кращої долі для свого народу:
Чи діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись.
Поки не діждалися. І невідомо, коли дочекаємося. За Тарасом Григоровичем, новий закон повинен бути праведним, справедливим, таким, що несе людям волю і рівність, розквіт рідної землі, добробут і щастя.
А чи захищає чинна Конституція України права на працю, відпочинок, охорону здоров’я, освіту? Впевнений, відповіді громадян суттєво різнитимуться, кожний скаже по-своєму. Та у нас є така Конституція, яка вже утвердилася у пам’яті українського народу і не викликає жодних заперечень. Ця Конституція називається «Кобзар» Т.Г. Шевченка.
Прослідкуймо ставлення влади до нашого національного генія. Російський цар погодився з вироком суду, винесеного Т.Шевченку, додавши заборону писати і малювати. Бо добре оцінив силу і велич нашого поета, зовсім не бажав поширення в імперії його нових творів. Радянська влада також розуміла значення поета і всіляко намагалася залучити його на свій бік. Зводилися пам’ятники, проводилися урочисті заходи, заснували премію його імені. Завжди підкреслювалося, що думи і сподівання поета збулися в радянські часи. Та нам відомо про однобічну оцінку поета, окремі його висловлювання замовчувалися, деякі твори друкувалися зі скороченнями.
У незалежній Україні теж почали проводити урочисті вечори його пам’яті, їх відвідувало найвище керівництво, та скоро все притихло. Бо можновладці впізнали себе у тих гнівних словах про панство — і відсахнулися від Т. Шевченка. Менше почали друкувати його твори, окремі особи раптом кинулися заявляти, що у нас багато пам’ятників Т.Шевченку; знайшлися недалекі, малограмотні писарчуки та їхні натхненники без клепки в голові, що прийнялися публікувати різні вигадки про поета. Та все це — даремна трата сил, проникливий голос Т.Шевченка звучить сміливо й мужньо, нікому його не заглушити, він — справжній захисник нашого народу. Тому на питання, хто сьогодні захистить звичайних людей, незаможних і тих, хто потребує допомоги, даємо таку відповідь — Тарас Григорович Шевченко.
Із минулого ми беремо вогонь, а не попіл. Нам необхідні помисли і накреслення наших славних попередників, світочів людського духу, всіх, причетних до творення української державності. І перший серед них — Т.Шевченко.
Настав час гідно вшанувати генія. День його народження — 9 березня — повинен стати справді загальнонаціональним святом, а 10 березня можна було б зробити днем Конституції України, підкресливши цим, що для нашого народу саме він здійснив найбільший подвиг, розбудивши в людях почуття правди і справедливості, прямо вказував на необхідність для нас «нового і праведного закону». А зміст цих слів нам розкриють юристи. Як і роз’яснять нам, всім громадянам країни, а також нашим законодавцям, депутатам і політикам, що означає знайомий Тарасу Григоровичу ось такий давньоримський постулат (якому він слідував у всій своїй творчості): «Благо народу нехай буде вищим законом».
Цих березневих Шевченківських днів може бути тиждень чи два. Слід організовувати під час цих днів урочисті заходи, вечори, вистави, огляди творчості різних видів мистецтв, художньої самодіяльності. Вшанування проводяться і останнього місяця весни, центральним тут є 22 травня, пов’язане з річницею перепоховання праху поета. Ще більшого поширення і підтримки держави має набути вже діюче Міжнародне Шевченківське літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій» — з національно-культурним розмаєм конкурсів, фестивалів, вистав, врученням переможцям нагород. І — жодного іноземного гастролера чи колективу. У театрах, палацах культури, виставкових залах люди більше дізнаються про культурне надбання свого народу. Цих днів не буде забагато. Нам іти та іти до Т. Шевченка роками, десятиріччями, все життя. Щоб уяснити його неперехідне значення для України, всього світу, перейнятися його болями і тривогами, актуальними не тільки для минулого, а й для нашого сьогодення, звіритися з ним, чи так ми живемо, чи стали розумнішими, правдивішими у стосунках між людьми, чи збулося омріяне ним «а у селах у веселих і люди веселі», чи бережемо ми нашу чудову природу, свій благодатний край, оспівані ним лани, гаї, Дніпро.
Президент В. Ющенко запропонував створити Конституційну комісію для вироблення проекту нової редакції Конституції України, його буде винесено на всеукраїнський референдум. До цієї роботи будуть залучені, звичайно, наукові сили, юристи, їхні об’єднання, але і громадськість повинна сказати своє слово, потрібно провести широке обговорення в засобах масової інформації. І не треба заявляти, що нинішня Конституція не вичерпала себе, вона у нас — демократична і отримала міжнародне визнання. А політреформа, про яку так багато розмов і яку навіть юристи беруть під сумнів і трактують кожний по- своєму? Вона дуже скидається на перетягування каната, що часто відбувається у нашому парламенті й чим вже всі ситі по саме горло.
Відберіть у людини мету — і вона стане байдужою, малоосвіченою, схильною до шкідливих впливів. Так і держава без своєї ідеології. Це вже не держава, а територія, на яку косяться чужинці, аби прибрати її до своїх рук. Нашою ідеологією повинна стати національна ідея. Вона не спрацювала, як заявляв президент Леонід Кучма. Ні, це не ідея не спрацювала, це так спрацювала його команда, верхівка владних структур, новоявлені скоробагатьки, щоб відсторонити найбільш свідомих і порядних з нас, роз’єднати, упровадивши чужі нам погляди на життя, і полегшити собі дорогу до багатств і матеріальних благ, що призвело до нечуваного розшарування серед населення. Без національної ідеї, без патріотизму може статися те, про що попереджає нас Т. Шевченко:
Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане й знаку на землі!
Ми дійшли вже до межі, стоїмо перед прірвою. Докази тому — наша демографічна ситуація, сліди духовного занепаду. Потрібні корінні зміни, великі зусилля, щоб виправити становище. Не чекаймо, поки наш корабель вщерть заповнять нелегальні емігранти, підозрілі місіонери та релігійні проповідники, міжнародні злочинці, пройдисвіти та авантюристи, і наші «союзники» кинуться туди ж. Пам’ятаймо, що від перевантаження корабель іде на дно. Нова Конституція повинна врахувати всі складові буття українського народу, визначити характер нашої держави, чітко вказати на права та обов’язки громадян, в ній повинні знайти відображення мораль ні, культурні та духовні цінності нашого народу. І тоді держава будуватиметься не на піску, як це досі робилося і призвело до всім нам відомих катастрофічних наслідків, а на фундаменті національної ідеї. Тільки на такій основі національно-демократична держава, об’єднавши всіх українців та національні меншини, що в нас проживають, а вони теж в цьому зацікавлені, прокладе дорогу до сильної та квітучої України. Отже, або ми — національно-демократична держава (і для її розбудови є теоретичні розробки вчених, твори Т.Шевченка та інших провідників нації), або територія. Третього не дано. У всесвітньому ж масштабі ми цінні своєю національною особливістю, внеском у взаємозбагачення культур і цивілізацій.
Чи станемо ми господарями на своїй землі, чи оновимо її, чи досягнемо злагоди? І сьогодні Кобзар не дає нам бути рабами, безбатченками, перевертнями...
